Збірка творів

Венеція. Вулиця. Входять Салеріо й Соланіо.

САЛЕРІО

Бассаніо, — я, друже, бачив сам —

Вітрила розгорнув, і Граціано

Одчалив з ним; але там не було

Лоренцо.

СОЛАНІО

Той єврей-шахрай зняв гамір,

І дож пішов на корабель з ним разом,

Щоб там усе оглянуть.

САЛЕРІО

Запізнивсь він,

Бо розпустив уже той корабель

Вітрила. Дожеві, проте, сказали,

Що бачили і Джессіку, й Лоренцо

В гондолі разом. Слово честі дав

Антоніо у тому, що напевне

Їх не було на кораблі Бассаньйо.

СОЛАНІО

Я пристрасті такої ще не бачив,

Не чув, щоб хто так лютував скажено,

Щоб хто по вулицях так голосив,

Як той єврей, собака: «О дочка!

Мої дукати! О моя дочка!

Втекла з християнином! О дукати!

У християн я їх здобув! О право!

Закон! Закон! Моя дочка й дукати!

Один мішок. Ні, два мішки зашитих!

На них моя печатка, — то подвійні

Дукати там! Дочка моя украла!

Там самоцвіти! Камені коштовні!

Два камені моя дочка украла!

Знайди мені дочку, о правосуддя!

Каміння в неї і мої дукати!»

САЛЕРІО

Хлопчиська із Венеції всієї,

Старого доганяючи, кричали:

«Де самоцвіти, де дочка, дукатй?»

СОЛАНІО

Хоча б віддав Антоніо завчасно

Йому свій борг — інакше за усе

Поплатиться він дорого.

САЛЕРІО

До речі,

Я вчора бачив одного француза,

Який мені сказав, що у протоці

Між Англією й Францією ніби

Втонув венеціанський корабель

З багатим вантажем. Почув про це,

І думка про Антоніо майнула:

Хоча б той корабель був не його!

СОЛАНІО

Про новину Антоніо сказати,б

Лиш натяком, щоб тим його не вбить.

САЛЕРІО

Добрішої нема людини в світі.

Я бачив, як прощався він з Бассаньйо.

Той обіцяв йому не гаять часу

І швидко повернутись. «Ні! — сказав

Антоніо. — Не квапся і спокійно

Свою закінчуй справу. Дочекайся,

Коли вона сама дозріє з часом.

Що ж до єврея і мойого боргу,

То не турбуйся, друже мій, про це

І клопоту не завдавай своєму

Закоханому серцю. Будь привітний,

Веселий, чемний; думай лиш про те,

Щоб якнайкраще — гідно і пристойно —

Ти досягнув мети». А потім він

Потиснув міцно на прощання руку

І відвернув лице своє, щоб сліз

Бассаніо не бачив; так вони

Розстались.

СОЛАНІО

Думаю, що цілий світ

Лиш для свого Бассаніо він любить.

Ходімо ж пошукаєм, де він. Треба

Веселим чимсь розвіять йому тугу.

САЛЕРІО

Авжеж, ходім.

Виходять.