Лабіринти

20

Можливо, Траскман сидів прямо тут, на матраці. Дивився на неї, гладив її волосся. Але як могло статися, що Жулі нічого не чула й не відчувала? А вранці, коли принесли тацю, їй сяйнуло: він щось підсипав! Коли він хотів зайти, підмішував снодійне чи ще якусь гидоту в її їжу. Це пояснювало, чому він досі не пробував торкнутися її. Значить, він дозволяв собі це задоволення, коли вона була без тями. Шокована цим очевидним фактом, вона ледве стрималася, щоб не закричати. Але мусила тримати себе в руках за будь-яку ціну. Він прийшов сюди, тільки-но дізнався, що вона спить, і це було для неї несподіваною можливістю. Що як тут криється шанс утекти?

Передусім їй не слід змінювати своїх звичок. Ходити, думати. Лише одна з дерев’яних дощок могла слугувати зброєю. Траскман був міцний, кремезний, набагато сильніший за неї. Перемогти його голіруч — абсолютно утопічна ідея. Тож обережно дослідила свою потенційну зброю. Дійшла висновку, що ламати її надто ризиковано. Окрім шуму, який вона створюватиме, Калеб одразу це побачить. А спогад про дротик у спині був іще дуже свіжий…

Отже, резервний план. Оскільки Калеб прийде вночі, буде темно — якщо тільки він не увімкне лампи або не матиме при собі ліхтаря. Вона могла б вискочити й побігти наосліп до виходу. Це не проблема, оскільки тепер вона знала цю в’язницю як свої п’ять пальців. Але двері мали залишатися відчиненими. Це було доволі вірогідно, бо зсередини немає замка.

Але тепер були й інші проблеми. Вечорами він накачував її наркотиками, але звідки їй знати, в яку саме їжу їх підкладено? Жулі не знала, як часто він приносив їй страви з сюрпризом. Їй здавалося, що ніякої закономірності не було. І навіть якби їй вдалося виявити, в яку страву підсипано препарат, як вона могла уникнути споживання їжі? Якщо вона поставить тацю, не торкнувшись їжі, це викличе підозру або роздратування. Так, це найскладніше в усьому задумі.

Коли принесли чергову вечерю, Жулі, як завжди, схопила її і пішла до ліжка. Уважно оглянула їжу. Стейк із картопляним пюре, яблуко, склянка води. У якій формі було снодійне? Краплі? Таблетки? Чи мало воно смак, який треба маскувати? Чи мало колір? Дівчина намагалася пригадати, що вона їла в попередні дні. І не знаходила ніяких підказок.

Вона відчула клубок у горлі від думки, що втратить свідомість, і цей монстр наблизиться до неї, обнюхає її, торкнеться її, але мусила доїсти все, що було на таці. Проте вона пересувалася з тарілкою в руках, вдаючи, що читає статті під час їди. Може, він і спостерігав за нею, але навряд чи це викликало б підозру. Він ніяк не міг здогадатися, що бранка планує втечу.

Ніч видалася безсонна. Упевнившись, що її не почастували наркотиками, Жулі скористалася нагодою, щоб подумати й розробити якомога надійнішу стратегію. І вже наступного ранку вона почала діяти. Під час ритуальної прогулянки вона зачепила дошку плечем. Випрямившись, вона пересунула її на кілька сантиметрів праворуч. Це небагато, але тепер дошка частково затуляла раковину і туалет, які, здавалося, можна побачити лише через цей отвір. Калеб Траскман напевно помітить це, але не зможе зрозуміти мети маневру.

Увечері вона повторила свої пересування туди-сюди з тарілкою. Але коли вона досягала створеної нею сліпої зони, непомітно випльовувала їжу чи воду в мийницю, цілячись на край, щоб шум не видав її. Начебто це спрацювало, оскільки помсти не було. День за днем вона вдосконалювала свою майстерність, аж доки змогла викидати половину їжі, а решту з’їдала, щоб підтримувати сили. Вона хотіла бути готовою. Коли вона нарешті зрозуміла, куди додано наркотики, вона повертала порожню тацю, не з’ївши ні шматочка їжі.

Кілька ночей поспіль вона погано спала й почала вже втрачати надію. Можливо, вона помилялася щодо снодійного. Може, їй просто здалося. Але одного вечора, коли вона побачила апельсиновий сік замість води, її обурення спалахнуло знову. Вона зрозуміла, що час від часу такий напій додається до вечері. Апельсиновий сік ідеально підходить, щоб приховати смак речовини, яку в ньому розводять. Отже, це свідчило про те, що сьогодні хижак збирався зайти до клітки.

Передусім Жулі мала поводитися як завжди, щоб не викликати підозр. Вона ходила з тарілкою, ковтала щедрі порції, сподіваючись, що їжа без домішок. Потім поверталася до ліжка, щоб ковтнути соку, який тримала в роті й випльовувала, проходячи повз умивальник. Потім поставила тацю назад у спеціальний прямокутник. Віддалене шкряботіння підказало, що Калеб Траскман, як завжди, прийшов забрати тацю.

Жулі швиденько вмилася і попісяла, перш ніж за стінкою клацнуло й світло згасло. Дівчина заповзла в ліжко, лягла якомога ближче до краю, руки розставила так, щоб не заважали їй рухатися, а обличчя повернула до коридору. І стала чекати.

Приблизно за годину до неї долинув шум, і серце закалатало. Її кат наближався. Жулі більше не була впевнена в своєму задумі. Якщо план провалиться, їй не уникнути страждань. Вона розгледіла відблиски світла — мабуть, від ліхтарика. Жулі заплющила очі й затамувала подих, щоб краще чути.

Світло осяяло її на кілька секунд. Жулі зосередилася на своєму серцебитті. Він не міг знати, що вона задумала. Інтенсивність світла знизилася. Він був там — в іншому кінці кімнати. Почулося рипіння підлоги. Мов у сповільненій зйомці, вона ледь нахилила голову й непомітно розплющила одне око. Ліхтар лежав на лінолеумі. Фігура стояла спиною до неї, зайнята тим, що повертала дошку на попереднє місце. І вона, і нічний візитер були на однаковій відстані від коридору. Якщо вона рвоне, завдяки ефекту несподіванки й прудким ногам матиме шанс. Це треба зробити зараз або ніколи.

Жулі кинулася бігти по діагоналі, сильно відштовхую­чись ногами. Краєм ока побачила, як Калеб Траскман повернувся до неї, перш ніж вона кинулася на поролон у коридорі і відскочила від нього, як м’яч, до єдиних дверей. Вони були зачинені. Врізалася у двері всією своєю вагою, сподіваючись прорватися. Удар відкинув її назад. Вона закричала, щоб підбадьорити себе. Над нею, на стелі, почала рости тінь її мучителя. Вона знову кинулася, схопилася за грубий поролон і потягнула з усієї сили. Двері так чи так мали відчинитися!

— Ти часом не це шукаєш?

Жулі розвернулася, притиснувшись спиною до стіни, мов загнаний у пастку звір. Калеб Траскман тримав у руках маленький пульт дистанційного керування. Він підстриг бороду і став схожий на солдата Іноземного легіону. Його чорні очі виблискували двома чорними камінцями. Він здавався справжнім велетнем у невеличкому коридорі.

— Якщо ти викидаєш їжу, значить, не дуже голодна.

Вона аж завмерла від його голосу. Він знав. Звичайно, він знав. Яка ж вона ідіотка! Звісно!.. Не міг він, схиблений на деталях, не помітити її маніпуляцій!

За якусь мить він уже навалився на дівчину. Вона боролася, але Траскман був надто сильний. Від потужного удару в скроню у вухах зашуміло й Жулі знепритомніла.