Лабіринти

13

Якщо виникнуть проблеми або якщо я не повернуся протягом п’яти днів, зателефонуй за номером 06 16 74 59 10. Він знає, як допомогти. А тим часом — повторюю тобі й пишу чорним по білому — НІКУДИ З ЦЬОГО МІСЦЯ НЕ РУХАЙСЯ!

Сидячи за столом у вітальні в Ле-Менілі, Лізанна набрала номер з папірця, знайденого в покинутому будинку в Атіс-Монсі. «Вітаю! Ви зателефонували до офісу лікаря Мартіна. Я у відпустці до дев’ятого числа. Будь ласка, залиште своє повідомлення». Автовідповідач.

До дев’ятого числа… Іще три дні. Після звукового сигналу Лізанна сказала:

— Добрий день, лікарю Мартіне! Зателефонуйте мені, будь ласка, за цим номером, якомога швидше. Питання термінове!..

Вона завагалася, зітхнула й натиснула відбій. Лікар Мартін… У Франції, либонь, лікарів з таким прізвищем — тисячі…

Перед нею стояла одна з коробок, знайдених у покинутому будинку. Здається, той, хто там жив, саме оглядав їх перед зникненням. У коробці було близько сотні газет — різноманітні регіональні щоденні видання. Вона не знала, хто їх там зберігав, але, здається, ця Аріадна не просто читала їх, щоб збавити час. Лізанна пам’ятала, як усі ці газети були розкидані по підлозі. Ніби пожилець щось шукав.

Потім Лізанна заходилася швидко переглядати газети. Водночас вона намагалася зробити висновки зі своїх нещодавніх відкриттів. Жінка, яка прикривалася її ім’ям, мала плівку, яку одна або кілька осіб хотіли повернути. Небезпечний унікальний короткометражний фільм, здатний становити загрозу її життю і життю Аріадни. Імовірно, саме тому вона сховала бобіну в безпечному місці й знайшла схованку для іншої жінки, закликаючи її не виходити. Очевидно, був якийсь зв’язок між Аріадною та цією божевільною кіноплівкою. Може, вона забагато знала про цю зйомку? Хай там як, сумніву не залишав той факт, що обидві жінки безслідно зникли.

Лізанна й не помітила, як минув день. Надвечір, коли вже стемніло, відчула, як втомилися очі. Вона увімкнула світло, зварила собі каву й поставила піцу в мікрохвильову піч. За вечерею вона далі переглядала газети. Спорт, новини, економіка…

Вона вже доїдала піцу, коли її увагу привернуло число газети «Journal du Centre», надруковане приблизно дев’ять місяців тому. Минулого літа. З розділу, який вона знала найкраще — новин — вирвано цілу сторінку. Що ж могло бути на тій сторінці? Треба перевірити.

Вона відсунула тарілку й зайшла на сайт цієї щоденної газети, присвяченої новинам регіону Лімузен. Шукала і так, і сяк, але, на жаль, не знайшла способу отримати доступ до архіву. Лізанна замислилася. Усі її контакти були на комп’ютері в редакції. Вона надіслала повідомлення своєму колезі Патріку: спитала, чи зможе він дістати для неї число газети, яке її цікавить. Він відповів їй протягом п’яти хвилин.

Можна запитати, нащо воно тобі треба?

Просто послуга для давнього друга…

Він не допитувався і пообіцяв якнайшвидше знайти те, що вона просила. Задоволена Лізанна пішла мити посуд. Вона ставала дедалі більш одержима цією історією і відчувала, що має значні успіхи. Аж раптом пронизливий дзвінок мобільного порушив тишу в будинку, миттєво змусивши її серце битися частіше. Вона кинулася до вітальні. На екрані з’явився той самий номер, що був на коробці з плівкою.

Вона завагалася, перевела подих і мовчки натиснула кнопку.

— Добрий вечір! Це Генрі. Генрі. Ви залишали мені повідомлення. Мовляв, знайшли мій номер в одному зі своїх записників…

Голос був чоловічий, досить молодий і приємний. Лізанна почула гудки, гул транспорту. Хлопець важко дихав — мабуть, ішов пішки.

— Так. Добрий вечір! — відповіла Лізанна. — Мене звати Мюріель Болле. Я розбирала папери й знайшла ваш номер. Ви Генрі…

— Генрі Кобб. Вибачте, але ваше ім’я мені не знайоме.

Лізанна записала ім’я свого співрозмовника.

— Правду кажучи, мені ваше теж. Може, ми познайомилися на вечірці? Чи по роботі?.. Здається, це було кілька місяців тому. Ви працюєте в…

— Я вчуся на аудіовізуальному факультеті, кампус 3iS. Можливо, і на вечірці, так… Зазвичай я роздаю свій номер направо й наліво. Даруйте, я в метро, й за дві хвилини…

— Абсолютно божевільний фільм на восьмимілімет­ровій стрічці, у якому ми бачимо хворого виродка, який розгойдується на м’ясній туші. Жінку, здається, живцем ріжуть і вбивають купа дегенератів у масках свиней. Нічого не нагадує?

Запала довга тиша, під час якої Лізанна чула тільки важке дихання. Потім клацання. Він обірвав розмову. Вона знову набрала номер. Автовідповідач. Почала пошук в інтернеті. «Генрі Кобб, студент аудіовізуального факультету, кампус 3iS».

Довго шукати не довелося. Знайшлися десятки фотографій хлопця, з різних соціальних мереж та зі школи. Темношкірий, років двадцяти, креол з сережкою у лівому вусі, волосся майже поголене. Навчається на третьому курсі факультету кіно та аудіовізуального мистецтва в Еланкурі, в Івеліні. Лізанна зберегла все це у своєму телефоні. Завтра вона поїде туди і подивиться, що їй вдасться з’ясувати.

Поклала в камін кілька полін, розпалила вогонь і лягла на диван, загорнувшись у товсту ковдру. Можна було спалити все: плівку, газети… Та було вже пізно, розслідування захопило її.

Дівчину зовсім непомітно зморив сон, а коли вона раптом розплющила очі посеред ночі, у каміні тліли тільки вуглинки.

Її розбудив сон, чи, можливо, сила її підсвідомості… Вона сіла, вкрита рясним потом, а перед очима стояла картина: автобус, що впав у провалля. Її мозок зафіксував щось, чого не помітило око, коли вона гортала газети з коробки. Щось, що, очевидно, було відлунням жахливої аварії, яка забрала життя її батьків.

Трагедія сталася недалеко від Лаффре, приблизно за двадцять кілометрів від Греноблю, в Ізері. Її батьки любили групові поїздки. Цього разу разом з іншими пасажирами вони їхали до Ле-Лаванду на два тижні. На жаль, вони так і не дісталися місця призначення, і все через фатальну технічну несправність…

Лізанна ще раз передивилася вміст коробки й відклала вбік числа щоденної газети з регіону, який її цікавив — «Le Dauphiné libéré». Трагедія, що спіткала її родину, була лише однією подією серед безлічі інших, і їй раптом здалося малоймовірним, що вона просто випадково опинилася перед нею. Мабуть, це був якийсь трюк її розуму, який з нею грається. Вона перетворювалась на параноїка.

Вона була настільки переконана в цьому, що коли в другій газеті, яку вона гортала, натрапила на шпальту із зображенням гірської дороги з розбитою огорожею — не повірила очам. Як вона могла це пропустити? Без сумніву, вона втомилася і надто неуважно гортала сторінки.

Жахлива аварія автобуса в Ізері

Сорок три пасажири і водій загинули в суботу, 13 червня, внаслідок аварії автобуса в регіоні Вар. Автобус їхав знаменитою трасою Наполеона, N85, коли з’їхав з проїжджої частини на ділянці, яка вважається небезпечною. Пролетівши кілька десятків метрів, автобус упав на дно провалля і загорівся. Ні пасажири, ні водій не мали шансів вижити.

Обставини аварії доки що невідомі, але експерти припускають, що могло статися перегрівання гальм. Розслідування триває.

Лізанна була ошелешена не лише неймовірною наявністю цієї статті в коробці, знайденій на долівці покинутої хатини, а й датою на ній… П’ять років тому в цій аварії загинули її батьки.

Але газеті, яку вона тримала в руках, було вже десять років.