Цифрова фортеця

Розділ 23

Сюзанна сиділа на самоті в шикарно обставленому блоці № 3, обхопивши руками чашку з трав’яним чаєм і чекаючи на повернення своєї програми-«слідопита».

Як начальниця шифрувальників Сюзанна користувалася найзручнішим терміналом із найкращою панорамою, що стояв із тильного боку комп’ютерного кола, і з нього було добре видно приміщення шифрувального відділу. Крім того, з цієї точки Сюзанна добре бачила весь блок № 3, а крізь одностороннє дзеркальне скло — «Транс­код», що стирчав прямісінько посеред підлоги шифрувального відділу.

Сюзанна поглянула на годинник. Вона прочекала вже близько години. Сервер ARA не поспішав пересилати їй дані про Північну Дакоту. Сюзанна тяжко зітхнула. Хоч як вона не намагалася забути свою вранішню розмову з Девідом, ті слова знову і знову прокручувалися в її голові. Вона знала, що йому непереливки, — саме через неї. І благала Бога, щоб в Іспанії з ним усе було гаразд.

Її думки перервало гучне сичання дверей блоку № 3. Вона підвела очі — і простогнала спересердя. На порозі стояв шифрувальник Ґреґ Ґейл.

Ґреґ Ґейл був високий, м’язистий чоловік із глибокою вм’яти­ною на підборідді. Він був гамірливий, дебелий та постійно виряджений, як на танці. Його колеги-шифрувальники дали йому прізвисько Галіт — за назвою мінералу. Ґейл був упевнений, що той мінерал рідкісний і дуже цінний — як і сам він: з неперевершеним інтелектом і твердими, як криця, м’язами. Та якби його самовдоволеність та роздуте Я дозволили йому зазирнути в енциклопедію, то він би дізнався, що галіт — то всього-на-всього соляний осад, що утворюється тоді, коли висихає море.

Як і всі шифрувальники в АНБ, Ґейл заробляв пристойні гроші. Однак йому було дуже важко тримати цю інформацію в собі й не вихвалятися. Він роз’їжджав на білому «форді Лотусі» з люком на даху та оглушливою стереосистемою з потужними низами. Він був поведений на всіляких технічних штучках і оснастив ними своє авто так, наче на виставку: встановив у ньому комп’ютерну систему всесвітнього місцевизначення «Джі-пі-ес», голосові дверні замки, п’ятиоб’єктний глушник радарів та мобільний факс, щоб завжди бути на зв’язку зі службою обміну повідомленнями. Його престижний номерний знак, зроблений на замовлення, мав гордий напис «МЕГА­БАЙТ» і підсвічувався фіолетовою неоновою трубкою.

Дитинство та юність Ґреґа Ґейла пройшли в середовищі дрібного хуліганства та крадіжок, і від незавидного майбутнього його врятувала служба в корпусі морських піхотинців США. Саме там він і познайомився з комп’ютерами. Ґреґ став одним із найкращих програмістів морської піхоти, і йому пророкували блискучу військову кар’єру. Та за два дні до закінчення третього контракту поспіль його майбутнє несподівано змінилося. Ґейл ненавмисно вбив у п’яній бійці одного зі своїх колег. Теквандо, корейське мистецтво самооборони, виявилося більше придатним для вбивства, аніж для захисту. І Ґреґа звільнили зі служби.

Відбувши нетривалий термін ув’язнення, Галіт почав шукати посаду програміста в приватному секторі. Він ніколи не приховував трагічного інциденту, що трапився під час його служби, і зваблював своїх потенційних роботодавців тим, що обіцяв цілий місяць працювати безкоштовно на випробувальному терміні. Роботодавців йому не бракувало, бо коли вони дізнавалися про його непересічні здібності, то вже не хотіли з ним розлучатися.

Його досвід із часом зростав, Ґейл розширював свої інтернет-контакти з усім світом. Він був типовим представником тієї нової породи комп’ютерних фанатів, які мали електронних друзів у всіх країнах світу, і тусувався на всіх форумах та блогах, де тільки міг. Двічі його звільняли з роботи за те, що він користувався адресами своїх роботодавців, щоб пересилати з них порнографічні фото декотрим зі своїх друзів.

— А що ви тут робите? — невдоволено спитав Ґейл із порога, витріщаючись на Сюзанну. Він, вочевидь, збирався сьогодні похазяйнувати в блоці № 3.

Сюзанна насилу придушила роздратування.

— Сьогодні субота, Ґреґу. І тому я можу поставити вам те саме запитання. — Але вона чудово знала, навіщо він сюди прийшов. Бо Галіт був невиліковним комп’ютерним наркоманом. І, попри «правило суботи», часто на вихідні проникав до шифрувального відділу, де користувався необмеженими комп’ютерними потужностями для того, щоб випробовувати нові програми, які він створював та вдосконалював.

— Я просто хотів трохи переінакшити декотрі програми й перевірити свою електронну пошту, — пояснив Ґейл і підозріливо поглянув на Сюзанну. — А як ви пояснили мені свою присутність? Нагадайте, бо я забув.

— Нічого я вам не пояснювала, — відказала Сюзанна.

Ґейл здивовано вигнув брови.

— Немає сенсу хитрувати. У нас тут, у блоці № 3, немає секретів одне від одного — пам’ятаєте? Один за всіх і всі — за одного.

Сюзанна відсьорбнула трав’яного чаю з чашки й проігнорувала зауваження. Ґейл стенув плечима й рушив до буфета. Буфет завжди був його першою зупинкою. Ідучи через кімнату, Ґейл тяжко зітхнув і підкреслено хтиво витріщився на ноги Сюзанни, які виднілися з-під стола. Сюзанна, не піднімаючи очей, сховала ноги й продовжила роботу. Ґейл пирхнув.

Сюзанна вже звикла до залицянь Ґейла. Він полюбляв багатозначно розводитися про те, що їм обом необхідно поєднати свої комп’юте­ри, щоб перевірити сумісність їхнього внутрішнього начиння. Сюзанну від цих натяків вивертало. Але вона вважала нижче від власної гідності скаржитися Стретмору на Ґейла. І тому просто ігнорувала його.

Ґейл підійшов до буфета й відчинив решітчасті двері, смикнувши їх із волячою силою. Витягнувши з холодильника пластиковий коробок із соєвим сиром, він вкинув до рота кілька шматочків білої желатиноподібної речовини. А потім прихилився до електроплити й самовдоволено розгладив долонею свої сірі брюки «Бельвена» та добре накрохмалену сорочку.

— Ви тут надовго?

— На всю ніч, — відказала Сюзанна байдужим голосом.

— М-м-м-м, — мрійливо муркнув Галіт, наминаючи сир. — Романтичний суботній вечір на дитячому ігровому майданчику. Тільки ми удвох — і більше нікого.

— Тільки ми утрьох, — вставила Сюзанна. — Командир Стретмор нагорі. Краще б вам зникнути, поки він не при­йшов.

Ґейл стенув плечима.

— Здається, ви йому тут не заважаєте. Мабуть, йому дуже приємно у вашій компанії.

Сюзанна насилу стрималася й таки змовчала.

Ґейл хихотнув і відклав убік коробок із сиром. А потім узяв кварту оливкової олії й зробив кілька ковтків. Ґейл був схиблений на власному здоров’ї і твердив, що оливкова олія добре прочищає нижню частину його кишковика. Якщо він не нав’я­зував решті персоналу морквяний сік, то незмінно проповідував корисні властивості очисних клізм.

Поставивши назад оливкову олію, він пішов до свого комп’ю­тера, що стояв просто напроти Сюзанни. Навіть сидячи по той бік широкого кола терміналів, вона відчула запах його одеколону й поморщила носа.

— Гарний одеколон, Ґреґу. Вилили на себе всю пляшку?

— Тільки заради вас, кохана, — відказав Ґейл, вмикаючи свій термінал.

Ґейл чекав, поки термінал розігріється, а в Сюзанни раптом з’явилася тривожна думка: «А що як Ґейл під’єднається до оперативного монітора “Транскоду”?»

Цілком логічно припустити, що він цього робити не буде — бо навіщо? Але разом із тим Сюзанна добре розуміла, що він не купиться на якусь придуману похапцем історію про діаг­ностичну програму, над якою «Транс­код» бився ось уже шістнадцять годин. Ґейл неодмінно захоче дізнатися правду. Але саме правду Сюзанна не збиралася йому розповідати. Вона не довіряла Ґреґу Ґейлу. За своїми людськими якостями він не підходив для роботи в АНБ. Спочатку Сюзанна була проти того, щоб наймати його, але на той час АНБ не мала іншого вибору. Ґейл був продуктом «ремонтно- відновлювальних робіт».

Результатом фіаско з алгоритмом шифрування «Стрибунець».

Чотири роки тому, прагнучи створити єдиний відкритий стандарт шифрування, конгрес найняв кращих математиків для написання нового супералгоритму. План полягав у тому, що конгрес прийме закон, який зробить цей новий алгоритм національним стандартом і таким чином усуне недоречності, від яких потерпали корпорації, що використовували різні алгоритми.

Звісно, просити АНБ допомогти в поліпшенні відкритого шифрування — це приблизно те саме, що просити засудженого до страти змайструвати труну для самого себе. «Транскоду» тоді навіть у задумах не існувало, тому шифрувальний стандарт лише посприяв би поширенню використання кодів і дуже ускладнив би й без того важку роботу АНБ.

ФЕК зіграла на цьому конфлікті інтересів і розгорнула агресивну лобістську компанію, стверджуючи, що АНБ створить алгоритм низької якості, зламати який зможе навіть дитина. Для того щоб розвіяти ці страхи, конгрес заявив, що формулу алгоритму опублікують, щоб світові математичні генії дослідили його — і таким чином гарантували якість.

З великою неохотою команда шифрувальників з АНБ, керована Стретмором, створила алгоритм, який охрестили «Стрибунцем», і представила конгресу для схвалення. Математики з усього світу випробували його, і на всіх він справив неаби­яке враження. Вони визнали, що це бездоганний алгоритм, здатний стати ідеальним стандартом шифрування. Але за три дні до того, як конгрес майже гарантовано мав проголосувати за схвалення «Стрибунця», молодий програміст із компанії «Бел лабораториз» Ґреґ Ґейл зацікавився цим алгоритмом і шокував увесь світ заявою, що знайшов чорний хід до цього начебто бездоганного продукту.

Чорним ходом виявилися кілька рядків спеціальної хитрої програми, яку командир Стретмор вмонтував у цей алгоритм. Він був доданий так винахідливо та майстерно, що будь-який код, написаний за допомогою «Стрибунця», могло розшифрувати лише АНБ за допомогою пароля, відомого лише цьому агентству. Стретмору мало не вдалося провернути одну з найвдаліших розвідувальних оборудок в історії АНБ: забезпечити відомству універсальний ключ до всіх кодів, написаних у Сполучених Штатах.

Комп’ютерно свідома публіка волала від обурення. ФЕК накину­лася на винуватців скандалу, як стерв’ятники на падло, буквально порвала конгрес на шматки за його наївність та проголосила АНБ найбільшою загрозою вільному світу від часів Гітлера. І шифрувальний стандарт благополучно провалили при голосуванні.

Не дивно, що два дні по тому АНБ найняло Ґреґа Ґейла на роботу. Стретмор вирішив, що нехай він краще працюватиме в АНБ, ніж поза її межами — проти агентства.

Стретмор мужньо пережив скандал зі «Стрибунцем», зустрівши його з відкритим заборолом. Він активно захищав свою позицію під час слухань у конгресі, стверджуючи, що прагнення широкого загалу до конфіденційності неминуче проти цього загалу ж і обернеться. Наполягав, що суспільство потребує, щоб хтось здійснював над ним контроль, — заради збереження громадського миру та спокою. Групи ж на кшталт ФЕК дотримувалися протилежної точки зору. І відтоді безперервно нападали й на АНБ, і на самого Стретмора.