Цифрова фортеця

Розділ 48

— Що?! — ошелешено скрикнула Мідж. — Стретмор стверджує, що наші дані хибні?

Брінкергоф кивнув і поклав слухавку.

— Стретмор заперечив, що «Транс­код» ось уже вісімнадцять годин морочиться з одним файлом?

— Він висловився про все це в дуже конструктивному дусі, — повідомив Брінкергоф, аж сяючи від радості, що йому довелося пережити цей дзвінок неушкодженим. — І запевнив мене, що суперкомп’ютер працює чудово. Сказав, що зламує коди по одному за шість хвилин навіть у момент нашої розмови. Подякував мені, що я зателефонував перевірити.

— Він бреше, — відрізала Мідж. — Я уже два роки займаюся статистикою шифрувального відділу. І в його даних жодного разу не було похибки.

— Так буває скрізь і з кожним — усе до першого разу, — невимушено кинув Чед.

Вона кинула на нього несхвальний погляд.

— Я перевірила ці дані двічі.

— Ну… ти ж знаєш, як кажуть про комп’ютери. Коли вони лажають, то лажають вперто й послідовно.

Мідж крутнулася на п’ятах і втупилася в нього сердитим поглядом.

— Це зовсім не смішно, Чеде! Щойно заступник директора нахабно збрехав представнику директорату! І мені цікаво знати — чому?!

Брінкергоф страшенно пожалкував, що покликав Мідж. Його телефонна розмова зі Стретмором розлютила її. Відтоді, як стався інцидент зі «Стрибунцем», щоразу, коли в Мідж виникало відчуття, що відбувається щось підозріле, вона якимось незбагненним чином перетворювалася з кокетки на впертого й цілеспрямованого фанатика. І зупинити її було неможливо, аж поки вона сама в усьому не розбиралася.

— Мідж, цілком можливо, що наша інформація є хибною, — твердо мовив Брінкергоф. — Лишень подумай: хіба може існувати файл, спроможний на цілих вісімнадцять годин завантажити «Транс­код» роботою? Та це ж просто нечувано. Іди додому. Уже пізно.

Вона кинула на нього погордливий погляд і поклала звіт на стіл.

— Я довіряю цій інформації. Інтуїція підказує мені, що вона — правильна.

Брінкергоф нахмурився. Навіть директор не насмілювався висловлювати сумніви стосовно інтуїції Мідж Мілкен — вона мала лячну звичку завжди казати слушно.

— Щось сталося, — безапеляційно заявила вона. — І я збираюся з’ясувати, що саме.

Розділ 49

Насилу підвівшись із підлоги автобуса, Бекер гепнувся на вільне місце.

— Класний трюк у тебе вийшов, недоумку, — пирхнув хлопець із трьома шпичаками.

Бекер примружився від різкого світла. То був підліток, через якого Девід кинувся наздоганяти автобус.

— А що трапилося з вашим волоссям? — простогнав Бекер, кивнувши на решту пасажирів. — Воно у всіх…

— …червоне, біле й блакитне? — підказав хлопець.

Бекер кивнув, намагаючись не дивитися на інфікований наскрізний отвір у верхній губі панка.

— Табу Іуди, — невимушено відповів підліток.

Бекер отетеріло витріщився на нього.

Хлопець сплюнув у прохід, роздратований невіглаством Девіда.

— Табу Іуди? Та це ж найвидатніший панк після Сіда Вішеза із «Секс пістолз». Прострелив собі голову отут рік тому. А сьогодні — річниця його смерті.

Бекер непевно кивнув, не розуміючи логічного зв’язку.

— Табу зробив саме таку зачіску за день до того, як пошабашив. — Підліток знову сплюнув у прохід. — Кожен його фан, хто не боягуз і не слабак, має сьогодні червоно-біло-блакитну зачіску.

Бекер довго сидів, нічого не відповідаючи. Повільно, наче під ­дією транквілізаторів, він повернувся й поглянув уперед. Усі па­сажири до єдиного були панками. І більшість із них не зводили з нього очей.

«Кожен фан має сьогодні червоно-біло-блакитну зачіску».

Бекер простягнув руку і смикнув за мотузку зв’язку з водієм. Час виходити з автобуса. Він смикнув іще раз. Але не сталося нічого. Потім він смикнув втретє — настирливо. Нічого не відбувалося.

— На двадцять сьомому автобусі їх повідчіпляли, — сказав підліток і знову сплюнув. — Щоб ми не діставали водіїв.

Бекер обернувся.

— Ти хочеш сказати, що я не зможу вийти?

Підліток розсміявся.

— Зможеш. У кінцевій точці маршруту.

А п’ять хвилин по тому автобус уже мчав темною сільською дорогою. Бекер повернувся до хлопця, що сидів позаду.

— Ця гарба коли-небудь зупиниться?

— Через кілька миль, — кивнув малий.

— А куди ми їдемо?

Несподівано панк радісно вишкірився.

— А ти що — не знаєш?

Бекер стенув плечима. Тоді панк почав істерично реготати.

— Оце так! Та все нормально — тобі сподобається.