Цифрова фортеця

Розділ 103

Командир воскреснув із люка, наче Лазар із мертвих. Одяг на ньому геть увесь намок, але хода його була легкою та впевненою. Розмашистими кроками він рушив до блоку № 3, до Сюзанни. Назустріч своєму майбутньому.

Підлога шифровідділу знову купалася у світлі. Фреон вливався в задимлений розпечений «Транс­код», наче збагачена киснем кров. Стретмор знав, що охолоджувачу знадобиться кілька хвилин, щоб дістатися до нижньої частини корпусу й запобігти загорянню найнижчих процесорів, але був певен, що вжив заходів учасно. Він тріумфально зітхнув, передчуваючи перемогу — і не знаючи правди: було надто пізно.

«Я — переможець!» — знову майнуло в його голові. Він не звернув увагу на зяючу діру в стіні блоку № 3 і пішов до елект­ронних дверей. Ті засичали й відчинилися. Командир зробив крок усередину.

Перед ним стояла Сюзанна — мокра та скуйовджена. На ній був його піджак. Вона була схожа на першокурсницю, що потрапила під дощ. А він почувався старшокурсником, який віддав їй свій светр. Уперше за багато років він відчув себе молодим. Його мрія справджувалася.

Та коли Стретмор підступив ближче, то збагнув, що дивиться в очі жінці й не впізнає її. Вона пропікала його крижаним поглядом. Від ніжності не залишилося й сліду. Сюзанна Флетчер стояла заціпе­нівши, немов непорушна кам’яна статуя. Єдиним помітним рухом були сльози, що котилися з її очей.

— Сюзанно?

По її тремтячій щоці скотилася сльоза.

— Що трапилося? — благально спитав командир.

Калюжа крові з тіла Ґейла розповзлася по килиму, немов наф­то­ва пляма поверхнею океану. Стретмор бентежно зиркнув на труп, а потім — на Сюзанну.

«Невже вона знає? Але ж звідки? Не може вона нічого знати, — подумав Стретмор. — Бо я замів усі сліди».

— Сюзанно? — знову промовив він, підступаючи ближче. — Що сталося?

Та Сюзанна навіть не ворухнулася.

— Ви непокоїтеся через Девіда?

Куточок її рота злегка затремтів.

Стретмор підступив іще ближче. Він хотів був простягнути до неї руку, але завагався. Згадка про Девіда стала тріщиною в греблі, що стримувала велике горе. Тріщинка поволі розходилася: спочатку тремтіння, потім наче оглушлива хвиля нещастя пронеслася її венами. Насилу стримуючись, Сюзанна розтулила рота, щоб заговорити. Але не змогла.

Не відриваючи крижаного погляду від Стретмора, вона витягнула руку з кишені його піджака. У руці вона тримала якийсь предмет. А потім простягнула його командиру тремтячою рукою.

Стретмор очікував побачити «берету», націлену йому в живіт. Та пістолет і досі лежав на підлозі, так доречно вкладений у руку Ґейлу. Предмет у Сюзанниній руці був меншим за розміром. Стретмор витріщився на нього — і за мить усе вто­ропав.

Поки він витріщався, реальність спотворилася, а час поповз повільно, немов слимак. Він почув биття власного серця. І чоловік, який упродовж років звик перемагати титанів, умить пропав, безслідно щез. Його кохання вбило власне глупство. Він зробив простий шляхетний жест — накрив її своїм пі­джаком. А в ньому залишив свій пейджер.

Тепер уже Стретморові настала черга непорушно заціпеніти. Сюзаннина рука затремтіла ще сильніше, і пейджер упав до ніг Ґейла. Із виразом людини, яку зрадили, вона кинулася повз нього й вискочила з блоку № 3.

Командир їй не заважав. Неквапливо, як в уповільненому кіно, він нахилився і взяв пейджер. Нових повідомлень там не було — Сюзанна прочитала їх усі. Охоплений відчаєм, Стретмор прокрутив увесь список:

ОБ’ЄКТ: ЕНСЕЙ ТАНКАДО — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: П’ЄР КЛУШАР — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: ГАНС ГУБЕР — ЛІКВІДОВАНО

ОБ’ЄКТ: РОЧІО ЕВА ҐРАНАДА — ЛІКВІДОВАНО

Список ішов далі. Хвиля жаху накотилася на Стретмора. «Я все зможу пояснити! Хто-хто, а вона мусить зрозуміти! Неодмінно ­зрозуміє! Батьківщина! Честь!» Та залишилося одне повідом­лення, якого він іще не побачив і яке ніколи не зможе пояснити. Тремтячи від страху, він прокрутив список і прочитав останнє ­повідомлення:

ОБ’ЄКТ: ДЕВІД БЕКЕР — ЛІКВІДОВАНО

Стретмор похнюпився. Його мрія померла.