Цифрова фортеця

Розділ 75

Стретмор помацав «берету» в себе на колінах. Попри лють, що кипіла в нього в крові, він запрограмував себе мислити чітко. Те, що Ґреґ Ґейл посмів зачепити Сюзанну Флетчер, страшенно його дратувало, але той факт, що це була його провина, дратував його ще більше, бо то була його ідея — послати Сюзанну до блоку № 3. Стретмор міг добре дати собі раду: упоратися зі своїми емоціями, розклавши їх по поличках, щоб вони жодним чином не завадили впоратися з проблемою під назвою «Цифрова фортеця». Він був заступником директора Агентства національної безпеки. І сьогодні його робота стала важливою, як ніколи.

Стретмор уповільнив дихання, щоб угамувати нервове напруження.

— Сюзанно, ви знищили електронні повідомлення Ґейла? — спитав він спокійним діловим тоном.

— Ні, — збентежено відповіла вона.

— Ви здобули пароль?

Сюзанна похитала головою.

Стретмор спохмурнів і, прикусивши губу, став швидко міркувати. У нього виникла дилема. Він міг легко ввести пароль у свій ліфт — і Сюзанна поїде додому. Але вона була потрібна йому тут, була потрібна її допомога в пошуку пароля Ґейла. Стретмор ще не розповів їй, що знаходження того пароля було більше ніж справою суто наукового інтересу, — то була абсолютна необхідність. Стретмор підозрював, що він і сам може здійснити пошук невідповідностей і знайти пароль, але він уже мав проблеми із запуском програми-«слідопита». І тому не хотів ризикувати знову.

— Сюзанно, — рішуче мовив він, — я хочу, щоб ви допомогли мені знайти пароль Ґейла.

— Що?! — підвелася Сюзанна, лиховісно блиснувши очима.

Стретмор приборкав бажання підскочити й нагримати на неї. Він знав багато про мистецтво ведення переговорів: сильна позиція завжди в того, хто сидить. Він сподівався, що Сюзанна візьме з нього приклад. Але вона не зробила цього.

— Сядьте, Сюзанно.

Вона проігнорувала його слова.

— Сядьте, — повторив він тоном наказу.

Та Сюзанна стояла.

— Командире, якщо вам і досі кортить знайти алгоритм Танкадо, то ви можете зробити це самі. Я хочу звідси піти.

Стретмор опустив голову й набрав повні легені повітря. «Що ж, таки доведеться їй усе пояснити. Вона того варта», — подумав він. І Стретмор ухвалив рішення: Сюзанна Флетчер почує все. Він молив Бога, щоб його рішення виявилося правильним.

— Сюзанно, — почав командир, — я не розраховував, що ситуація зайде так далеко. — Він провів рукою по голові. — Є деякі речі, про які я вам не сказав. Інколи людині мого рівня доводиться… — Він завагався, немов збирався зробити болісне зізнання. — Інколи людині в моєму положенні доводиться казати неправду людям, яких вона любить і поважає. І сьогодні був один із таких днів. — Він затримав на ній сумний погляд. — Те, що я скажу, я ніколи не збирався вам казати, і не лише вам, а й узагалі — нікому…

Сюзанна відчула на спині неприємний холодок. На обличчі командира застиг лячно серйозний вираз. Він і справді мав на думці щось таке, у що вона не була втаємничена. Жінка сіла.

Довга пауза.

Стретмор втупився поглядом у стелю, збираючись із думками.

— Сюзанно, — нарешті мовив він надтріснутим голосом, — я не маю сім’ї. — Він поглянув на неї впритул. — Я не маю подружнього життя як такого. Моє життя підпорядковувалося любові до нашої країни. Моїм життям була робота отут, в АНБ.

Сюзанна мовчки слухала.

— Як ви, можливо, уже здогадалися, я невдовзі збирався вийти у відставку. Але я хотів вийти у відставку славно, з гордістю. Я хотів піти, знаючи, що справді увійшов в історію.

— Але ви вже увійшли в історію, — почула Сюзанна власний голос. — Ви створили «Транс­код».

Та Стретмор, здавалося, її не почув.

— За останні кілька років наша робота тут, в АНБ, ставала дедалі важчою. Ми зіштовхнулися з такими супротивниками, про яких я навіть гадки не мав. Я кажу про громадян нашої ж країни. Адвокатів, фанатиків громадянських прав, ФЕК — усі вони доклалися до проблем, але справа навіть не в цьому. Є дещо важливіше — люди. Вони втратили довіру. Їх охопив параноїчний страх. Вони почали вбачати в нас ворогів. У людях, як ми з вами, людях, яким не байдужі інтереси власної країни. І ми з подивом виявляємо, що нам доводиться боротися за своє право захищати нашу країну і служити їй. Ми більше не миротворці. Ми — нишпорки, цікаві пронири, порушники прав людини. — Стретмор тяжко зітхнув. — На жаль, у цьому світі є наївні люди, які навіть уявити собі не можуть ті жахи, яких би вони зазнали, якби не наше втручання. І я вірю, що рятувати їх від їхнього ж невігластва — це наша місія.

Сюзанна чекала, коли він перейде до суті справи.

Командир зморено опустив очі додолу, а потім знову поглянув на Сюзанну й ніжно їй усміхнувся:

— Вам захочеться перервати мене, але ж вислухайте. Я займаюся розшифруванням електронної пошти Танкадо ось уже два місяці. Неважко уявити те потрясіння, якого я зазнав, коли вперше прочитав про незламний алгоритм під назвою «Цифрова фортеця». Я не повірив, що таке можливе. Та з кожним перехопленим повідомленням Танкадо видавався мені все більш переконливим. І коли я прочитав, що цей японець застосовує мутаційні ланцюжки для написання коду з циклічно-змінним паролем, я збагнув, що Танкадо обігнав нас на багато світлових років. То був принцип, який у цих стінах навіть не наважувалися застосовувати.

— А ми й не думали, — зауважила Сюзанна. — Бо це начебто не мало сенсу.

Стретмор підвівся і став походжати по кімнаті, час від часу поглядаючи на двері.

— Кілька тижнів тому, коли я дізнався, що «Цифрову фортецю» виставлено на аукціон, я нарешті примирився з тим фактом, що Танкадо не жартує. Я зрозумів, що, коли він продасть цей алго­ритм японській компанії з виробництва програмного забезпечення, нам гаплик. І я став думати над тим, як його зупинити. Я по­думував навіть про те, щоб убити його, але після тієї бучі, що здійнялася довкола «Цифрової фортеці» та недавніх заяв Танкадо про «Транс­код», усі підозри неодмінно впали б на нас. І тоді до мене дійшло. — Він повернувся до Сюзанни. — Я зрозумів, що «Цифрову фортецю» не слід зупиняти.

Сюзанна витріщилася на нього, не знаючи, що й думати.

Стретмор продовжив свою розповідь:

— Я побачив «Цифрову фортецю» як шанс століття. До мене дійшло, що після декотрих модифікацій «Цифрова фортеця» зможе працювати на нас, а не проти нас.

Ще ніколи Сюзанна не чула такого абсурду. «Цифрова фортеця» — це ж незламний алгоритм, він їх просто знищить!

— От якби зробити невеличкі модифікації в цьому алгоритмі… ще до того, як він буде оприлюднений… — і Стретмор блиснув на Сюзанну хитрим поглядом.

Їй знадобилася лише мить, щоб усе збагнути.

Стретмор побачив подив у Сюзанниних очах. І він з ентузіазмом виклав їй свій план:

— Якщо я здобуду пароль, то зможу розблокувати «Цифрову фортецю» і ввести в неї потрібні модифікації.

— Чорний хід, — здогадалася Сюзанна, вмить забувши про те, що Стретмор їй брехав. Вона так само відчула приплив ентузіазму й оптимістичних сподівань. — Як у «Стрибунці».

Стретмор кивнув.

— А потім ми зможемо підмінити інтернетівську версію Танкадо нашим модифікованим варіантом. Через те, що «Цифрова фортеця» — японський винахід, ні в кого й підозри не виникне, що ми в АНБ з нею «попрацювали». Усе, що нам треба зробити, — це здійснити підміну.

Сюзанна збагнула, що цей план був не просто геніальним. Він був… суто стретморівським. І згідно з цим планом командир мав ­намір полегшити оприлюднення алгоритму, який АНБ мала ­зламати!

— Повний доступ! — зазначив Стретмор. — «Цифрова фортеця» стане загальним стандартом буквально за день.

— За день? — із сумнівом перепитала Сюзанна. — А звідки ви знаєте? Навіть якщо «Цифрова фортеця» скрізь стане доступною безкоштовно, більшість комп’ютерних користувачів триматиметься своїх старих алгоритмів — для зручності. Який їм сенс переходити на «Цифрову фортецю»?

Стретмор усміхнувся.

— Дуже просто. Ми влаштуємо витік у пресу. І весь світ дізнається про існування «Транскодy».

Сюзанна ошелешено роззявила рота.

— Це ж надзвичайно просто, Сюзанно: ми робимо так, що про наш суперкомп’ютер дізнається кожен пересічний громадянин. На весь світ заявляємо, що АНБ має комп’ютер, здатний зламати кожен алгоритм за винятком «Цифрової фортеці».

Сюзанна захоплено поглянула на шефа й висловила здогад:

— І всі поспіхом кинуться переходити на «Цифрову фортецю»… не підозрюючи, що ми її вже зламали!

— Саме так, — кивнув Стретмор і надовго замовк. Потім він продовжив: — Перепрошую, що я вам збрехав. Спроба пере­писати «Цифрову фортецю» — це досить складна комбінація, і я не хотів вас у неї втягувати.

— Тепер… тепер я розумію, — повільно промовила Сюзанна, і досі шокована геніальністю викладеного задуму. — Ви непоганий брехун.

Стретмор хихотнув.

— Багаторічний досвід. Брехня була єдиним шляхом утримати вас поза межами цього кола.

Сюзанна кивнула.

— А це широке коло?

— Ви його перед собою бачите.

Уперше за останню годину Сюзанна всміхнулася.

— Я знала, що ви так скажете.

Стретмор стенув плечима.

— Коли «Цифрова фортеця» буде під контролем, я поінформую директора.

Сюзанну вразила грандіозність задуму. План Стретмора обіцяв всесвітній переворот у розвідувальній галузі, переворот іще не бачених масштабів. Дивовижно, але шеф намагався реалізувати його сам-один. І був близький до своєї мети. Пароль там, унизу, у шифровідділі. Танкадо помер. А напарника Танкадо вдалося викрити й ізолювати.

Сюзанна завмерла від несподіваної думки.

«Танкадо помер. І якось дуже вчасно». Пригадавши, скільки Стретмор останнім часом брехав їй, Сюзанна відчула лячний холодок і стривожено поглянула на командира:

— Це ви вбили Енсея Танкадо?

Стретмор здивовано поглянув на неї й похитав головою:

— Звісно, що ні. Убивати Енсея Танкадо не було потреби. Навпаки — я б волів, щоб він був живий. Бо його смерть кинула б підо­зри на «Цифрову фортецю» в майбутньому. Мені ж потрібно, щоб підміна відбулася гладенько й непомітно. Початковий план передбачав здійснити підміну й дозволити Танкадо продати свій пароль.

Сюзанна мусила визнати, що це звучало логічно. Танкадо не мав підстав підозрювати, що виставлений в Інтернеті алгоритм уже не є оригіналом. Ніхто не мав до нього доступу, окрім нього та Північної Дакоти. Японець ніколи не дізнався б про чорний хід — хіба що взявся б перевіряти програму після оприлюднення. Він і так прогарував із нею дуже довго, щоб мати бажання повертатися до свого дітища ще раз.

Сюзанна чекала, ніби хотіла, щоб усе почуте закарбувалося в її свідомості. Вона збагнула, навіщо командиру була потрібна така секрет­ність у шифрувальному відділі. Завдання, над яким він працював, вимагало багато часу й було вкрай складним і делі­катним — створити прихований чорний хід до вкрай складного алгоритму, а потім непомітно підмінити його в Інтернеті. І ця непомітність мала вкрай важливе — першочергове значення. Навіть натяк на ненадійність «Цифрової фортеці» міг зруйнувати блискучий план Стретмора.

І лише тепер зрозуміла вона, чому він вирішив не вимикати «Транс­код». «Якщо “Цифровій фортеці” судилося стати новим дітищем АНБ, то Стретмор хотів пересвідчитися, що зламати її неможливо!»

— Вам і досі хочеться піти? — поцікавився начальник.

Сюзанна підвела на нього очі. Сидячи тут, у темряві, поруч із великим Тревором Стретмором, вона відчула, що всі її страхи дивним чином розвіялися. Переписати «Цифрову фортецю» — то був шанс увійти в історію, шанс зробити неоціненне добро, і тепер Стретмор міг розраховувати на її допомогу. Сюзанна надсилу всміхнулася.

— То який наш наступний крок?

Стретмор аж засяяв і поклав їй на плече руку.

— Дякую. — Він усміхнувся й відразу ж перейшов до справи. — Ми разом спустимося вниз. Ви зробите пошук у терміналі Ґейла. Я вас прикрию, — додав Стретмор, піднявши свою «берету».

Від думки про те, що треба йти вниз, у Сюзанни волосся стало дибки.

— А чому б нам не почекати дзвінка від Девіда тут? Він має зателефонувати, коли роздобуде копію пароля Танкадо.

Стретмор похитав головою.

— Що скоріше ми здійснимо підміну, то краще. Ми не можемо гарантувати, що Девід неодмінно знайде другу копію. Якщо через якусь випадковість перстень потрапить до лихих рук, то я волів би, щоб на той час ми вже встигнули все зробити. І тоді хто б не роздобув той пароль, він завантажить з Інтернету нашу версію «Цифрової фортеці». — Стретмор помацав пістолет і підвівся.

— Нам час рушати на пошуки пароля Ґейла.

Сюзанна помовчала. Командир мав рацію. Їм і справді був потрібен пароль Ґейла. І негайно.

Вона підвелася — та ноги її затремтіли. «Треба було сильніше стукнути Ґейла», — подумалося їй. Сюзанна окинула поглядом командирський пістолет — і їй стало зле.

— Ви й справді збираєтеся встрелити Ґреґа Ґейла?

— Ні, — кинув Стретмор, крокуючи до дверей. — Але сподіваймося, що він цього не знає.