Цифрова фортеця

Розділ 78

Джабба рясно спітнів, вовтузячись під масою перекручених кабелів. Він і досі лежав на спині, затиснувши в зубах ручку-ліхтарик. Він уже звик працювати ночами на вихідні; ті години, коли в АНБ не панувала метушня, були, мабуть, чи не найкращим часом для спокійного виконання ремонтних робіт. Маневруючи розпеченим паяльником у лабіринті кабелів над головою, він проробляв цю операцію з надзвичайною обережністю: пошкодження будь-якого із сусідніх жмутів могло призвести до плачевних наслідків.

«Іще кілька дюймів», — подумав він. Ця робота забрала в нього значно більше часу, аніж він розраховував.

Саме в ту мить, коли він востаннє притиснув вістря паяльника до припою, озвався його стільниковий телефон. Джабба смикнувся від несподіванки, і велика булька шиплячого розплавленого металу капнула йому на руку.

— От сука! — Він впустив паяльник і мало не проковтнув ліхтарик. — Сука, сука, сука!

І став несамовито терти краплю припою, що вже охолола. Нарешті крапля відпала, залишивши по собі чималенький пухир. Мікро­схема, яку він збирався впаяти на місце, випала й гепнула Джаббу по голові.

— Чорт забирай!

Телефон озвався знову. Джабба проігнорував його.

— Трясця твоїй матері, Мідж! — стиха вилаявся він. — У шифровідділі все в нормі!

Телефон не вгавав, але Джабба взявся впаювати новий чіп. За хвилину чіп був уже на місці, а телефон усе дзвонив та дзвонив.

— Заради Бога, Мідж, — припини! Припини, кажу тобі!

Продзвонивши ще секунд із п’ятнадцять, телефон нарешті замовк. Джабба полегшено зітхнув.

Та через хвилину угорі затріщав гучномовець внутрішнього зв’язку:

— Начальнику підрозділу системної безпеки, зв’яжіться, будь ласка, з комутатором для отримання повідомлення.

Джабба підкотив очі, не вірячи своїм вухам. «От настирна баба!» І проігнорував виклик.

Розділ 79

Поклавши пейджер до кишені, Стретмор поглянув крізь темряву на блок № 3.

І простягнув руку Сюзанні.

— Ходімо.

Та їхні пальці так і не з’єдналися.

З темряви почувся довгий гортанний крик. Неподалік виринула постать — як багатотонна вантажівка, що мчить уночі з вимкненими фарами. Іще мить — і сталося зіткнення. Стретмор покотився по підлозі.

То був Ґейл. Пейджер таки видав їх.

Сюзанна почула, як «берета» стукнулася об підлогу, і на мить заклякла, не знаючи, що робити й куди бігти. Інтуїція підказувала їй тікати, але вона не мала коду ліфта. Серце підказувало їй допомогти Стретмору, але ж як? Обернувшись у відчаї, вона прислухалася: десь на підлозі мала точитися запекла боротьба не на життя, а на смерть. Але не почула нічого. Запала тиша — наче Ґейл вдарив командира і втік назад, у темряву.

Сюзанна чекала, напружено вдивляючись у ніч і сподіваючись, що Стретмор живий і неушкоджений. Минула, як їй здалося, ціла вічність, і вона прошепотіла:

— Командире?

Ще не встигла Сюзанна промовити це слово, як здогадалася, що зробила помилку. За мить ззаду її огорнув уже знайомий «аромат» Ґейла. А ще за мить вона вже беззвучно пручалася, хапаючи ротом повітря. Як і деякий час тому, Ґейл притиснув її до грудей своєю залізною хваткою.

— Як же в мене яйця болять! — прохрипів Ґейл їй на вухо.

Ноги в Сюзанни стали ватяними, а коліна — підігнулися. Зірки, що виднілися над нею крізь купол, раптом закружляли в ша­леному танці.