Цифрова фортеця

Розділ 39

Готельний номер 301.

Рочіо Ева Ґранада стояла гола перед дзеркалом у ванній. Цього моменту вона страшенно боялася весь день. Німець лежав на ліжку й чекав на неї. З таким велетнем їй ще ніколи не доводилося бути.

Вона неохоче витягнула кубик льоду з відерця і натерла ним шкіру довкола сосків на грудях, щоб ті затвердішали. То був її особливий прийом — зробити так, щоб чоловіки відчували себе бажаними. Тоді вони повертатимуться до неї знову і знову. Провівши руками по своєму гнучкому, добре засмаглому тілу, вона подумала, що таким моложавим воно буде ще років чотири або п’ять. За цей час вона заощадить достатньо грошей, щоб полишити цю роботу. Сеньйор Рольдан забирав більшу частку її платні, але дівчина добре знала, що без нього вона разом із рештою дешевих повій «знімала» б підпилих чоловіків у районі Тріана. А ці клієнти принаймні мали гроші. Вони її ніколи не били, їх було легко задовольнити. Вона прослизнула у свою білизну, набрала повні легені повітря — і відчинила двері ванної.

Коли Рочіо увійшла до кімнати, у німця мало очі на лоба не вилізли. Дівчина в чорному негліже зупинилася на порозі. Її смаглява шкіра поблискувала в м’якому світлі, а соски стояли «струнко» під прозорою мереживною тканиною.

— Іди до мене, — сказав він хтиво, знімаючи халат і перекочуючись на спину.

Рочіо зобразила усмішку й наблизилася до ліжка. Поглянувши на велетенського німця, вона обережно зиркнула нижче поясу. І з полегшенням стиха хихикнула: «апарат» між ногами велетня був на диво маленьким.

Він нетерпляче вхопив її і зірвав негліже. Його товсті пальці стали обмацувати кожен дюйм тіла Рочіо. Вона сіла на нього верхи й почала стогнати й вигинатися у фальшивому екстазі. А коли він перекотив її і сам заліз на неї зверху, то їй здалося, що німець ось-ось її розчавить. Вона задихалася й хапала ротом повітря під його сальною, як пластилін, шиєю.

— Sí, sí! — вигукувала вона, задихаючись поміж поштовхами прутня. А потім уп’яла німцю у спину свої нігті, щоб збудити його ще сильніше.

Випадкові думки потоком хлинули крізь її свідомість — обличчя незчисленних чоловіків, яких вона задовольнила, стелі, у які вона годинами вдивлялася в темряві, мрії про народження власних дітей…

Раптом тіло німця випнулося дугою, заціпеніло — і за мить повалилося на неї зверху. «Оце і все?» — здивовано подумала вона з полегшенням.

А потім спробувала вислизнути з-під клієнта.

— Любий, — хрипко прошепотіла вона. — Дай мені сісти на тебе верхи. — Та чоловік не рухався.

Рочіо вперлася руками в його масивні плечі.

— Любий, я… я не можу дихати! — У неї аж ребра захрускотіли, і вона відчула, що зомліває. — ¡Despiértete! Прокидайся! — відчайдушно вигукнула Рочіо, сіпаючи його скуйовджене волосся.

І в ту мить вона відчула на його голові якусь теплу липку рідину. Ця рідина, просочившись крізь волосся німця, стікала їй на щоки, крапала їй у рот. Вона була солоною на смак. Рочіо щосили пручалася під клієнтом. Раптом над нею промінь якогось химерного світла вихопив із темряви спотворене обличчя німця. З кульового отвору в його скроні фонтаном пульсувала кров. Рочіо спробувала закричати, але в її легенях не лишилося повітря. Німець притис її до ліжка. Втрачаючи свідомість, вона стала видряпуватися до променя світла, що йшов від дверей. І побачила руку. А в тій руці — пістолет із глушником. Спалахнув постріл. І світло померкло.