Цифрова фортеця

Розділ 118

— Оце і є доказ, — сказав Фонтейн рішучим тоном. — Танкадо фактично викинув свій перстень. Хотів, щоб він був від нього якомога далі — так, щоб ми ніколи його не знайшли.

— Але ж, директоре, — заперечила Сюзанна, — це безглуздя. Якщо Танкадо не здогадувався, що його вбили, то навіщо йому викидати отой перстень?

— Згоден, — вставив Джабба. — Цей хлопець був бунтівником, але бунтівником із совістю. Змусити нас визнати існування «Транскоду» — то одне, а розкрити всьому світу наш банк секретної інформації — то зовсім інше.

Фонтейн саркастично поглянув на нього.

— Так ви гадаєте, Танкадо, навпаки, хотів зупинити цього хробака? Гадаєте, що перед смертю він думав про бідолашне АНБ?

— Тунельний блок зазнає атаки! — заволав технар. — Максимум за п’ятнадцять хвилин настане абсолютна незахищеність!

— Ось що я вам скажу, — заявив директор, беручи контроль над ситуацією. — За п’ятнадцять хвилин кожна країна третього світу дізнається, як збудувати міжконтинентальну балістичну ракету. Якщо в цій кімнаті хтось зможе запропонувати щось краще за цей код-убивцю, то я весь — очі та вуха. — Директор замовк в очікуванні. Та ніхто не озвався. Він обернувся до Джабби й просвердлив його поглядом. — Танкадо викинув цей перстень не просто так, Джаббо. Мені байдуже — збирався він таким чином поховати його назавжди чи сподівався, що товстун негайно чкурне до найближчого таксофону, щоб поставити до відома наше агентство. Але я ухвалюю рішення. Ми вводимо оте прислів’я. Негайно.

Джабба повільно втягнув носом повітря. Він знав, що Фонтейн має рацію — кращого варіанта немає. Часу в них залишалося обмаль. Джабба випрямив спину.

— Гаразд… Вводимо… — І підсунувся до клавіатури. — Містере Бекер! Напис — будь ласка!

Девід Бекер читав напис, а Джабба друкував. Коли вони закінчили, ще раз перевірили літери й викинули всі інтервали між ними. На центральній панелі стіни-екрана, ближче до верхньої частини, з’явилися літери:

QUISCUSTODIETIPSOSCUSTODES

— Не подобається це мені, — стиха пробурмотіла Сюзанна. — Якесь воно недороблене.

Джабба на мить завагався, занісши руку над клавішею «Ввід».

— Виконуйте! — скомандував Фонтейн.

Джабба тицьнув клавішу. І за кілька секунд усі присутні в кімнаті дізналися, що то була помилка.

Розділ 119

— Хробак прискорюється! — розпачливо заволала Соші з тильної частини кімнати. — Код хибний!

Усі мовчки завмерли, охоплені тихим жахом.

Перед ними на екрані з’явилося повідомлення про помилку.

Неправильний ввід. Тільки цифрове поле

— От сука! — верескнув Джабба. — Тільки цифри! Нам потрібне число! Ми обісралися! Цей перстень — гівно!

— Черв’як пришвидшився вдвічі! — скрикнула Соші. — Штрафний пункт спрацював!

У центрі екрана, просто під повідомленням про помилку, ВР зобразила жахливу картину. Коли впала третя лінія оборони, близько десятка чорних ліній, якими позначалися войовничі хакери, кинулися вперед і стали невпинно пробиватися до осердя. Щосекунди з’являлася нова чорна лінія, а за нею — іще одна.

— Та вони ж сюди вже юрмою повалили! — заверещала Соші.

— Підтверджую появу закордонних зламувачів! — скрикнув іще один технар. — Усе, розголос пішов!

Сюзанна відвела погляд від фільтрів, що руйнувалися під натиском хробака, і поглянула на боковий екран. На ньому знову і знову прокручувалося відео про вбивство Енсея Танкадо. Щоразу — одне й те саме: Танкадо хапається за груди, падає і з виразом невимовної паніки на обличчі намагається втулити перстень випадковим перехожим, які ні про що не пі­дозрюють.

«Нісенітниця якась, — подумала вона. — Якби він справді не знав, що це ми вбили його… Ми щось недобачили. Але ж що?»

Жодна ідея не спадала їй на думку. Утім, було вже запізно.

На ВР було видно, що за останні п’ять хвилин кількість хакерів, що гепали в браму банку даних, зросла удвічі. Відтепер їхня кількість зростатиме експонентно. Хакери, як і гієни, були однією великою зграєю, у якій чутка про нову здобич поширювалася миттєво.

Леланду Фонтейну ця картина набридла.

— Вимикайте, — наказав він. — Вимкніть цю бісову штуку нафіг.

Та Джабба невідривним поглядом дивився кудись у порожнечу, наче капітан судна під час кораблетрощі.

— Надто пізно, сер. Нам гаплик. Ми тонемо.