Цифрова фортеця

Розділ 108

Ліфт Стретмора опускався швидко. Стоячи в кабіні, Сюзанна жадіб­но втягувала в легені свіже повітря. Нарешті кабінка зупинилася, і Сюзанна, досі похитуючись, сперлася на стіну, щоб зберегти рівновагу. Клацнули якісь шестерінки — і ліфт знову зарухався, цього разу — горизонтально. Сюзанна відчула, як кабінка прискорилася й загуркотіла до головного комплексу АНБ. Нарешті вона задзижчала й зупинилася. Розчинилися двері.

Надсадно кашляючи, Сюзанна вийшла до бетонного коридору. Вона побачила, що опинилася в тунелі — вузькому та з низькою стелею. Перед нею пролягла подвійна жовта лінія, що розчинялася десь далеко в темній порожнечі.

«Підземна автострада…»

І Сюзанна непевною ходою рушила тунелем, тримаючись для орієнтації за стіну. За її спиною ковзнули й зачинилися двері ліфта. І знову Сюзанну Флетчер поглинула темрява.

Тут панувала тиша. Не чулося нічого, окрім слабкого гудіння, що відбивалося у стінах. Гудіння ставало дедалі гуч­нішим.

Довкола неї наче зачиналася вранішня зоря: темрява розступалася, перетворюючись на сірувату імлу. Стіни тунелю набували обрисів. Зненацька з-за рогу вискочила якась маленька машинка й засліпила жінку світлом своїх фар. Сюзанна мало не впала, позадкувала і притиснулася до стіни тунелю, затуливши очі долонею. Маленький транспортний засіб швидко промайнув повз неї, вій­нувши поривом повітря.

Та не минуло й секунди, як почувся оглушливий виск гуми об бетонну долівку. Гудіння знову наблизилося до Сюзанни, тільки тепер — із протилежного боку. І за кілька секунд перед нею зупинилася маленька машинка.

— Міс Флетчер! — вигукнув хтось спантеличено.

Сюзанна витріщилася на ледь знайому постать за кермом електричного гольф-мобіля.

— Господи! — охнув чоловік на водійському сидінні. — Як ви почуваєтеся? Ми вже подумали, що ви загинули!

Сюзанна безтямно втупилася в нього поглядом.

— Я Чед Брінкергоф! — гукнув чоловік, оглядаючи шифрувальницю, що мала вигляд контуженої людини. — Персональний помічник директора.

У Сюзанни голова йшла обертом, тож вона тільки й змогла слабко пхикнути:

— «Транс­код»…

Брінкергоф кивнув.

— Із «Транскодом» усе зрозуміло! Сідайте!

Промінь фар гольф-мобіля застрибав бетонними стінами.

— У головному банку даних — вірус, — видав новину Брін­кергоф.

— Я знаю, — почула Сюзанна власний шепіт.

— Нам потрібна ваша допомога.

Сюзанна ледь стримувала сльози.

— Стретмор… він…

— Ми в курсі, — відказав Брінкергоф. — Він обійшов «Лабети».

— Так… а ще… — У Сюзанниному горлі застрягли слова: «А ще він убив Девіда!»

Брінкергоф поклав руку на плече жінки, намагаючись її за­спокоїти.

— Ми майже приїхали, міс Флетчер. Тримайтеся.

Швидкісний гольф-мобіль фірми «Кенсінґтон» завернув за ріг і, різко пригальмувавши, зупинився. Напроти виднівся тьмяно освітлений червоними підлоговими лампами коридор, що йшов паралельно тунелю.

— Ходімо, — сказав Брінкергоф, допомагаючи Сюзанні зійти.

І повів її коридором. Сюзанна ступала за ним, як у тумані. Викладений кахлями прохід круто пішов униз. Сюзанна вчепилася за поруччя й пішла слідком за Брінкергофом. Повітря ставало дедалі прохолоднішим. Вони йшли не зупиняючись.

Тунель поступово звужувався. Позаду них почулося відлуння кроків — то була сильна і впевнена хода. Кроки звучали дедалі гучніше. Брінкергоф та Сюзанна зупинилися й обернулися.

До них широкими кроками ішов чорний велетень. Сюзанна ніко­ли раніше його не бачила. Чоловік наблизився і пришпилив її своїм пронизливим поглядом.

— Хто це? — суворо спитав він.

— Сюзанна Флетчер, — пояснив Брінкергоф.

Велетень здивовано вигнув брови. Навіть змокла до нитки та вкрита сажею, Сюзанна Флетчер виявилася набагато привабливішою, аніж він гадав.

— А де командир?

Брінкергоф скрушно похитав головою.

Чорний велетень нічого не сказав. Тільки ненадовго відвів погляд. А потім знову поглянув на Сюзанну.

— Леланд Фонтейн, — мовив він, простягаючи руку. — Радий, що з вами все гаразд.

Сюзанна ошелешено витріщилася на нього. Вона знала, що одного дня познайомиться з директором, але не уявляла, що це станеться за таких обставин.

— Ходімо, міс Флетчер, — сказав Фонтейн і пішов попереду. — Нам потрібна вся допомога, яку тільки можна мобілі­зувати.

У кінці тунелю забовваніла в червонуватому відблиску сталева стіна. Фонтейн підійшов до неї й набрав вхідний код на клавіатурі, розміщеній у невеличкій ніші. А потім поклав свою праву руку на невеличку скляну панель. Спалахнув стробоскоп. І за мить масивна стіна загуркотіла й посунулася ліворуч.

В АНБ було лише одне приміщення більш священне, ніж шифровідділ, і Сюзанна Флетчер відчула, що саме туди вони прямують.