Цифрова фортеця

Розділ 66

Бекер, прямуючи до туалету, перетнув вестибюль, але виявив, що двері з позначкою «CABALLEROS» заблоковані переносним помаранчевим стовпчиком та прибиральницьким возиком із мийними засобами та швабрами. Він зиркнув на другі двері — з написом «DAMAS». Швидко підійшовши до них, Девід постукав.

— Hola? Агов? — вигукнув він, трохи прочинивши двері. — Con permiso?

Тиша.

І Бекер увійшов до дамського туалету.

То була типово іспанське туалетне приміщення — правильний квадрат, білі кахлі, а угорі — одна лампочка. Як і зазвичай, там була одна кабінка та один пісуар. Те, що жінки навряд чи користувалися пісуаром, не мало значення. Встановлюючи їх, підрядник просто економив кошти на спорудженні ще однієї кабінки.

Бекер з огидою оглянув туалет. Бридота. Раковина була забита, і в ній стояла каламутна коричнева вода. Скрізь валялися брудні паперові серветки. Підлога була мокра. Старий пристрій для ­сушіння рук, що висів на стіні, був заквацьований зеленуватими відбитками пальців.

Бекер підступив до дзеркала й зітхнув. Очі, що зазвичай дивилися на нього з дзеркала з пронизливою ясністю, цієї ночі вже не були такими ясними. «Скільки ж я тут вже провештався?» — подумав він. І не зміг підрахувати. За чисто викладацькою звичкою він поправив віндзорський вузол на своїй краватці. А потім обернувся до пісуару, облаштованого позаду нього.

Стоячи там, він подумав: «А чи повернулася вже додому Сюзанна? Куди ж вона могла податися? Без мене. Може, до готелю “Кам’яна садиба”?»

— Гей! — гукнув позаду нього сердитий жіночий голос.

Бекер аж підскочив.

— Я… я… — почав він, заїкаючись і швидко застібаючи ширінку. — Е-е-е, перепрошую, будь ласка, я…

Бекер обернувся й поглянув на дівчину, яка щойно увійшла. То була якась молода естетка з бездоганно укладеною зачіскою, що начебто зійшла зі сторінок журналу для дівчаток-підлітків. На ній були консервативні картаті брюки та біла блузка-безрукавка. У руці вона тримала червону торбинку «Ел. Ел. Бін».

— Перепрошую, — забелькотів Бекер, застібаючи ремінь. — Чоловічий туалет був зачинений… утім… я вже йду.

— Гидотний підар!

Бекер вухам своїм не повірив. Брудна лайка з вуст цієї пані була так само недоречною, як вода з унітазу у вишуканій карафці. Та коли Бекер придивився до дівчини, він помітив, що вона була не такою вже й рафінованою та вишуканою, як йому спочатку видалося. Очі — червоні та припухлі, а ліве передпліччя — набрякле. Під червонуватим подразненням шкіри на її руці виднілася синювата плоть.

«О Господи, — подумав Бекер. — Вона вводить собі наркотики прямо у вену. Хто б подумав?!»

— Геть звідси! — заверещала дівчина. — Геть звідси — і все!

Бекер на мить забув усе про перстень та про АНБ — геть усе. Йому стало шкода цю молоду дівчину. Мабуть, батьки прислали її сюди готуватися до вступу в коледж, забезпечивши карткою «Віза», а вона он до чого докотилася — коле наркотики в брудному туалеті.

— Як ви почуваєтеся? — спитав він, рушаючи до дверей.

— Прекрасно, — відповіла вона викличним тоном. — Я вас не тримаю!

Бекер повернувся, щоб піти. І востаннє кинув сумний погляд на її передпліччя. «Ти нічим тут не зарадиш, Девіде. Не чіпай її та йди собі геть».

— Ну-у-у! — заверещала дівчина.

Бекер кивнув. Виходячи, він сумно всміхнувся їй:

— Будьте обережні.