Цифрова фортеця

Розділ 96

Промокла й тремтяча Сюзанна лежала, скоцюрбившись, на кушетці у блоці № 3. Стретмор накинув їй на плечі свій піджак. За кілька футів від неї лежав труп Ґейла. Вили сирени. Наче крига, що тане у відлигу в замерзлому ставку, корпус «Транс­коду» лунко тріснув.

— Я спущуся вниз і вимкну струм, — сказав Стретмор, заспокійливо поклавши руку на плече Сюзанні. — І негайно ж повернуся. — Сюзанна провела командира байдужим поглядом, коли той кинувся до люка через приміщення шифровідділу. Це вже був не той вкляк­лий у ступорі чоловік, якого вона бачила десять хвилин тому. Командир Стретмор знову став сам собою: логічним та вольовим, тим, хто зробить усе необхідне для виконання завдання.

Останні рядки передсмертної записки Ґейла мчали по її свідомості, наче потяг без керування: «А понад усе мені щиро жаль Девіда Бекера. Перепрошую, то амбіції засліпили мене».

Кошмар, який мучив Сюзанну Флетчер, щойно підтвердився. Деві­ду загрожувала небезпека або навіть гірше. Може, було вже надто пізно.

«Мені щиро жаль Девіда Бекера».

Вона уп’ялася очима в записку. Ґейл навіть не підписав її — просто вдрукував внизу своє ім’я: Ґреґ Ґейл. Він вилив свої почуття, натиснув кнопку «Надрукувати», а потім взяв і застрелив себе. Приблизно так. Ґейл поклявся, що більше ніколи не потрапить до в’язниці. І своєї клятви не порушив, обравши смерть.

«Девіде… — ридала Сюзанна. — Девіде!»

А саме в ту мить на глибині десять футів під підлогою шифровідділу командир Стретмор зійшов із драбинки і ступив на перший сходовий майданчик. Це був день суцільних провалів та катастроф. Те, що почи­налося як патріотичне завдання, несамовито брикнуло як норовистий кінь і повністю вийшло з-під контролю. І командиру довелося приймати страхітливі й немислимі в нормальній ситуації рішення, скоювати жахливі акти — робити вчинки, на які він ніколи не наважився б!

«То було єдине рішення! То було єдине можливе рішення, чорт забирай!»

Треба було думати про обов’язок: про країну та честь. Стретмор знав, що й досі має час. Він зможе вимкнути «Транс­код». Зможе скористатися перснем, щоб врятувати найцінніший банк даних його країни. «Так, — подумав він. — Я й досі маю час».

Стретмор озирнувся, споглядаючи катастрофу, що розгорталася довкола нього. Угорі увімкнулися розбризкувачі. «Транс­код» стогнав, наче жива істота. Вили сирени.

Обертальні лампи нагадували вогні гелікоптерів, що наближалися крізь густий туман. Із кожним кроком йому всюди ввижався Ґреґ Ґейл, цей молодий шифрувальник. Ось він дивиться на нього широко розплющеними благальними очима і — постріл. Смерть Ґейла — то необхідність, це потрібно для країни… для честі… АНБ не могло дозволити собі ще один скандал. Стретмору був потрібен цап-відбувайло. А Ґреґ Ґейл був ходячою катастрофою, яка лише чекала свого часу.

Думки Стретмора різко перервав дзвінок його стільникового телефону. Його було ледь чути крізь виття сирен та сичання пари. Не зупиняючись, він зірвав телефон із паска.

— Кажіть.

— Де мій пароль? — лиховісно спитав знайомий голос.

— Хто це? — заволав Стретмор, перекрикуючи навколишній гармидер.

— Це Нуматака! — відказав роздратований голос. — Ви обіцяли мені пароль!

Стретмор мовчки йшов, не зупиняючись.

— Мені потрібна «Цифрова фортеця»! — просичав Нуматака.

— Немає ніякої «Цифрової фортеці»! — відрізав Стретмор.

— Що?!

— Незламного алгоритму не існує в природі!

— Авжеж існує! Я бачив його в Інтернеті! Мої люди вже кілька днів намагаються зламати його!

— Дурню, то — закодований вірус! Нам із тобою дуже пощастило, що ми не відкрили його!

— Але ж…

— Угода скасовується! — заволав Стретмор. — Я не Північна Дакота. Північної Дакоти немає взагалі! Забудьте, що я коли-небудь про це казав!

Натиснувши на кнопку, Стретмор вимкнув зв’язок і роздратовано причепив телефон до паска. Ніхто не має його турбувати.

За дванадцять тисяч миль від Вашинґтона Токуген Нуматака ошелешено завмер біля вітринного вікна свого офісу. Коштовна сигара «Умамі» звисла в нього з рота. Щойно в нього на очах розбилася на друзки мрія всього його життя.

А Стретмор спускався далі.

«Угоду скасовано. Корпорація «Нуматех» ніколи не отримає незламного алгоритму, а АНБ ніколи не створить чорного ходу».

Стретмор довго планував здійснення своєї мрії: світового шифрувального стандарту з чорним ходом для АНБ. Йому дуже хотілося розповісти про свою мрію Сюзанні, разом із нею втілити цю мрію в життя, але він знав, що це неможливо. Навіть коли б смерть Енсея Танкадо дозволила врятувати тисячі людських життів у майбутньому, Сюзанна ніколи б не погодилася на вбивство — вона була пацифісткою.

«Я — теж пацифіст, — подумав Стретмор. — От тільки не можу дозволити собі розкіш поводитися, як пацифіст».

Командир ані миті не сумнівався, кому доведеться ліквідовувати Танкадо. Танкадо перебував в Іспанії, а Іспанія означала — Гулогот. Цей сорокадворічний найманець-португалець був одним із найулюбленіших професіоналів Стретмора. Він уже багато років працю­вав на АНБ. Народжений та зрослий у Лісабоні, Гулогот виконував замовлення для АНБ по всій Європі. І ніколи його вбивства не викликали підозри, що за ними стоїть Форт-Мід. Єдина вада полягала в тому, що Гулогот був глухий, і ця обставина унеможливлювала телефонний зв’язок із цим фахівцем. Нещодавно Стретмор домовився, щоб Гулогота оснастили найновішою цяцькою АНБ: комп’ютером типу «Монокль». Стретмор купив собі спеціальний пейджер і настроїв його на ту саму частоту. І відтоді все спілкування з Гулоготом стало не лише миттєвим та надзвичайно легким, а й повністю таємним. Його неможливо було вирахувати й перехопити.

Перше повідомлення, яке Стретмор послав Гулоготу, лишало мало місця для хибної інтерпретації: «Вбити Енсея Танкадо. Заволодіти перснем».

Стретмор ніколи не допитувався в Гулогота, як той виконував «замовлення», але сьогодні в нього таке бажання виникло. Так, це було хрестоматійне вбивство: Енсей Танкадо мертвий, власті переконані, що стався серцевий напад. Хрестоматійне вбивство — за винятком однієї заковики: Гулогот невдало вибрав місце для ліквідації. І дійсно — те, що Танкадо помер у людному місці, створювало необхідну ілюзію правдоподібності. Та люди, на жаль, з’явилися там недоречно рано. Тому Гулоготу хутко довелося ховатися ще до того, як він встигнув обшукати тіло. А коли пил осів і гармидер ущух, то тіло Танкадо вже було в руках севільського слідчого.

Стретмор був сам не свій від люті. Гулогот уперше не зміг виконати завдання — вибрав несприятливий час та недоречне місце. Найголовнішим аспектом завдання було забрати перстень, але Стретмор знав, що послати глухого вбивцю до севільського моргу — то самогубство. Тому він почав міркувати над іншими варіантами. І такий варіант вимальовувався сам. Раптом Стретмор узрів для себе шанс перемогти відразу на двох фронтах — здійснити відразу дві мрії замість однієї. І о шостій тридцять того ранку він зателефонував Девіду Бекеру.