Цифрова фортеця

Розділ 37

А на першому поверсі готелю «Альфонсо ХІІІ» стомлений Девід Бекер забрів до бару. Маленький, як карлик, бармен поклав перед ним серветку.

— Qué bebe Usted? Що будете пити?

— Нічого, дякую, — відповів Бекер. — Я просто хотів спи­тати, чи є у вашому місті які-небудь клуби для панків та рокерів?

Бармен здивовано поглянув на нього.

— Клуби? Для панків?

— Еге ж. Чи є якесь місце у вашому місті, де вони полюбляють стирчати?

— No lo sé, señor. Не знаю, сеньйоре. Але однозначно — не в нашому барі, — усміхнувся він. — Може, таки вип’єте?

Бекеру захотілося вхопити бармена за комір і щосили струсонути. Бо все йшло шкереберть. Зовсім не так, як він планував.

— Може, таки вип’єте? — наполягав карлик. — Фіно? Херес?

Згори з динаміків тихо лунала класична музика. «“Бранденбурзький концерт”, — подумав Бекер. — Номер чотири». Минулого року вони із Сюзанною слухали «Бранденбурзький концерт», коли до університету приїздив англійський камерний оркестр «Академія Святого Мартіна в полях». Йому дуже захотілося, щоб Сюзанна була тепер тут, із ним. Легкий вітерець, що дув із кондиціонера, нагадав Девіду про спеку, що панувала надворі. Він уявив собі, як, обливаючись потом, блукає розпусним районом Тріана в пошуках якоїсь панкерши у футболці з британським прапором. І знову подумав про Сюзанну.

— Zumo de arándano, — почув він власний голос. — Журавлиновий сік.

Бармен отетеріло витріщився на нього.

— Без нічого? — Журавлиновий сік користувався в Іспанії популярністю, але пити його без нічого — щось нечуване.

— Так, — підтвердив Бекер. — Без нічого.

— ¿Echo un poco de Smirnoff? — наполягав бармен. — Може, трохи горілки хлюпнути?

— No, gracias.

— ¿Gratis? — бармен вдав, що недочув. — Безкоштовно? Заклад пригощає?

Долаючи гупання в голові, Бекер уявив, що його чекає попереду: брудні вулиці Тріани, задушлива спека та безсонна ніч. «Та ну його к бісу».

— Гаразд, — кивнув він. — Хлюпніть трохи горілки.

З явним полегшенням бармен поквапився геть готувати напій.

Бекер окинув поглядом вишукано оздоблений бар і подумав: чи не сниться йому все це? Усе що завгодно видавалося б тепер реаль­ним, окрім власне реальності. «Я університетський викладач, — подумав він. — І виконую секретне завдання».

Невдовзі повернувся бармен і театральним жестом поставив напій перед Бекером.

— A su gusto, señor. Журавлиновий сік із краплиною горілки.

Бекер подякував йому й відсьорбнув з келиха. І аж захлинувся.

— Оце так краплина!

Розділ 38

Ґейл зупинився на півдорозі до буфета і здивовано витріщився на Сюзанну.

— Що сталося, Сью? У тебе жахливий вигляд.

Сюзанна придушила тваринний страх, що підступав їй до горла. За якихось десять футів від них яскраво світився монітор Ґейла.

— Я… Зі мною все гаразд… — насилу вичавила вона, і серце її несамовито закалатало.

Ґейл окинув її здивованим поглядом.

— Може, тобі води випити?

Сюзанна силкувалася відповісти, але не могла.

«Як я могла забути затемнити його бісів монітор?!» — вилаялася подумки.

Сюзанна розуміла: тієї ж миті, коли Ґейл запідозрить, що вона нишпорила в його комп’ютері, він збагне, що вона розкрила його справжнє нутро, що Північна Дакота — це він. Вона боялася, що Ґейл піде на все, щоб ця інформація ніколи не вийшла за межі ­блоку № 3.

Вона подумала: а може, рвонути до дверей? Але в неї не було жодного шансу на успіх. Раптом хтось щосили загупав по скляній стіні. Сюзанна та Ґейл аж підскочили від несподіванки. То був Картукян. Він мав такий вигляд, наче щойно побачив пекло.

Ґейл невдоволено скривився, поглянувши на очманілого системного інженера, а потім звернувся до Сюзанни:

— Я зараз повернуся. Візьми щось попити. Ти дуже бліда. — Із цими словами він обернувся й вийшов із кімнати.

Сюзанна швидко опанувала себе, стрімголов побігла до термінала Ґейла й покрутила регулятор яскравості. Екран згас.

Її серце мало з грудей не вискакувало. Обернувшись, вона побачила, що в приміщенні шифрувального відділу відбувається розмова. Очевидно, Картукян досі не пішов додому. Молодий інженер-системник був у паніці і, здається, похапливо ділився своїм страхом із Ґреґом Ґейлом. Сюзанна знала, що це не мало значення: Ґейл і так знав усе, що слід було знати.

«Мені треба потрапити до Стретмора. І негайно».