Цифрова фортеця

Розділ 81

Бекер стояв у телефонній будці у вестибюлі термінала. Перед його очима все пливло. Та, попри пекучий біль та нудоту, настрій його різко поліпшився. Усе скінчилося. Справді скінчилося. Він уже збирався додому. Перстень на його пальці і був тим Священним Граалем, який він шукав. Бекер підняв руку до світла і, примружившись, поглянув на золоту здобич. Він не міг сфокусувати зір, щоб прочитати напис, але побачив, що той зроблений не анг­лійською. Перший символ був Q, або О, або нуль — у нього ще надто сильно боліли очі, щоб сказати напевне. Бекер придивився до кількох перших символів. То була якась абракадабра, позбавлена сенсу. «І оце — справа національної безпеки?»

Бекер увійшов до телефонної будки й почав набирати номер Стретмора. Та не встиг він набрати міжнародний код, як ­почув записану відповідь: «Усі напрямки зайняті. Будь ласка, покладіть слухавку й зателефонуйте пізніше». Бекер насупився й повісив слухавку. Він зовсім забув, що телефонувати з Іспанії по міжнародній лінії — це як у рулетку грати: усе залежить від збігу обставин та удачі. Значить, за кілька хвилин він спробує ще раз.

Бекер щосили намагався не звертати уваги на біль в очах, що потроху вщухав. Меґан пояснила йому, що, коли очі терти, стане ще гірше; тому він намагався терпіти, хоч як би важко це не було. Згоряючи від нетерпіння, він знову спробував додзвонитися до Стретмора. І знову всі лінії зайняті. Бекеру вже було несила терпіти — його очі вогнем горіли. Він вирішив промити їх водою. Нехай Стретмор зачекає хвилину-дві. І Бекер, ще й досі не відновивши зір, поплентався до туалетів.

Перед чоловічим туалетом, як і раніше, Девід розгледів роз­пливчастий силует прибиральницького возика, тому відразу рушив до дверей із написом «DAMAS». Йому здалося, що він почув там якісь звуки.

— Hola?

Тиша.

«Може, то Меґан», — подумав він. Їй треба було якось убити п’ять годин до свого рейсу, і вона сказала, що спробує відтерти ­напис на своїй руці.

— Меґан? — гукнув Бекер. І знову постукав. Ніхто не відповів. Девід поштовхом відчинив двері. — Агов? — знову гукнув він, заходячи всередину. У туалеті начебто нікого не було. Він стенув плечима й пішов до раковини.

Раковина й досі була брудна, але з крана, на щастя, текла холодна вода. Бекер відчув, як стиснулися його пори, коли він побризкав водою очі. Біль вщухав, і туман перед очима поволі роз­віявся. Бекер поглянув на себе у дзеркало. Він мав такий вигляд, наче кілька днів безутішно ридав.

Він витер обличчя рукавом піджака — і до нього дійшло. Від радісного збудження він зовсім забув, де він є. Він же в аеропорту! Десь тут на бетонному летовищі, в одному з трьох приватних ангарів севільського аеропорту його чекав літачок «Лірджет-60», щоб забрати додому. І пілот сказав чітко й недвозначно: «Я маю наказ залишатися тут, поки ви не повернетеся».

«Важко повірити, — подумав Бекер, — що після всіх пригод я зреш­тою опинився там, звідки вирушив. Чого ж я чекаю? — розсміявся він. — Адже пілот може передати Стретмору моє повідомлення по радіо!»

Сам собі задоволено всміхаючись, Бекер подивився в дзеркало й поправив краватку. Він уже хотів був піти, та краєм ока узрів у дзерка­лі якесь відображення. Бекер обернувся. То був краєчок торби Меґан, що стирчав крізь щілину в трохи прочинених дверях кабінки.

— Меґан! — гукнув він. Тиша. — Меґан!

Бекер підійшов до кабінки. І гучно постукав пальцями по перетинці. Знову тиша. Він обережно штовхнув двері. Вони гойдну­лися й відчинилися.

Бекер насилу придушив крик жаху: у кабінці, підкотивши очі, сиділа Меґан. А з отвору від кулі в центрі її лоба стікала кров.

— О Господи! — скрикнув Бекер.

— Está muerta, — каркнув позаду нього голос, мало схожий на людський. — Вона мертва.

Це було як несподіваний кошмар. Бекер обернувся.

— Сеньйоре Бекер? — спитав химерний і лячний голос.

Приголомшений Бекер придивився до чоловіка, який щой­но увійшов до туалету. Він мав навдивовижу знайому зов­нішність.

— Soy Hulohot, — сказав кілер. — Мене звуть Гулогот. — Здавалося, спотворені слова виходили звідкись із глибин шлунка чоловіка. Він простягнув руку. — El anillo. Перстень.

Бекер безтямно витріщався на нього.

У блискавичну мить просвітління Бекера пронизало ще досі незнане відчуття. Наче за підказкою якогось підсвідомого інстинкту виживання, кожен м’яз його тіла миттю напружився. Він злетів у повітря одночасно з плювком пострілу. Й обрушився на Меґан. А куля дзьобнула в стіну позаду нього.

— Mierda! От гівно! — прошипів Гулогот. Якимось незбагненним чином Девід Бекер в останню дещицю секунди примудрився стрибнути й ухилитися від кулі. Убивця рушив уперед.

Бекер піднявся з обм’яклої мертвої дівчини. Почулися кроки. І дихання. А потім — клацнув курок пістолета.

— Adios, — прошепотів чоловік. Кинувшись, як пантера, до кабінки, він рвучко розчинив дверцята й наставив зброю.

Пістолет вистрелив. І відразу ж — червоний спалах. Але то була не кров. То було дещо інше. Раптом — ні сіло ні впало — з кабінки вилетів якийсь предмет, ударив кілера в груди — і пістолет вистрелив на мить раніше. То була червона торба Меґан.

Бекер вистрибнув із кабінки — як вибухнув. Плечем він поцілив убивці в груди, і той відлетів назад, ударившись об раковину. Почувся страшний хряскіт — наче в нападника ламалися кістки. Дзеркало розбилося, і скалки скла розсипалися по підлозі. Пістолет випав із руки Гулогота. Чоловіки впали на підлогу.

Бекер швидко скочив на ноги і, відірвавшись від переслідувача, рвонув до виходу. Гулогот намацав свій пістолет, крутнувся — і вистрелив. Куля вгризлася у двері туалету, які за мить до цього грюкнули, зачиняючись.

Обшир безлюдного вестибюля аеропорту здався Бекеру нездоланною пустелею. І ноги понесли його вперед так швидко, як ніколи раніше в житті.

Коли він пробігав в обертальні двері, ззаду нього ляснув постріл. Скляна панель попереду розлетілася дощем скалок. Бекер протиснувся вперед, і двері крутнулися. Іще мить — і він, спотикаючись, вискочив на тротуар.

Неподалік стояло таксі.

— Déjame entrar! — заволав Бекер, гепаючи рукою по зачинених дверцятах. — Впустіть мене!

Та водій відмовився — пасажир у дротяних окулярах попросив його почекати. Бекер обернувся й побачив Гулогота, що мчав вестибюлем із пістолетом у руці. Девід окинув поглядом свій моторолер «Веспа» на тротуарі.

«Мені кінець!»

Гулогот продерся крізь обертальні двері саме вчасно — Бекер марно намагався завести свою «веспу». Убивця всміхнувся й підняв пістолет.

«Карбюратор!» — подумав Бекер, посмикав за ручки під бензо­баком і щосили вдарив ногою стартер. Двигун кашлянув — і замовк.

— El anillo. Перстень, — почувся голос. Він був уже близько.

Бекер підвів очі й побачив ствол револьвера. Барабан крутнувся й завмер. Девід знову вдарив ногою стартер.

Гулогот вистрелив, але куля просвистіла в міліметрах від голови Девіда — то моторолер ожив і рвонув уперед. Рятуючи своє життя, Бекер щосили вчепився в кермо, і «веспа», застрибавши по трав’янистому насипу, різко крутнулася і зникла за рогом будівлі в напрямку злітно-посадкової смуги.

Скаженіючи від люті, Гулогот кинувся до таксі, що його чекало. А через кілька секунд отетерілий водій уже лежав на асфальті, спостерігаючи, як його авто, здійнявши хмару куряви, помчало геть.