Цифрова фортеця

Розділ 80

Ґейл тримав Сюзанну за шию, як обценьками. Раптом він викрикнув у темряву:

— Командире, я спіймав твою улюбленицю. І вимагаю, щоб ти мене випустив звідси!

Відповіддю на його вимогу була тиша.

Ґейл іще міцніше притиснув Сюзанну.

— Я їй шию зламаю!

Прямо позаду клацнув курок пістолета. Голос Стретмора лунав спокійно та врівноважено:

— Відпусти її.

Сюзанна скорчилася від болю й прошепотіла:

— Командире!

Ґейл різко крутнув її на звук голосу Стретмора.

— Стріляй — і влучиш у свою безцінну Сюзанну. Хочеш спробувати?

Цього разу голос Стретмора пролунав ближче:

— Відпусти її.

— Спішу й падаю. Ти ж відразу мене вб’єш.

— Я нікого не збираюся вбивати.

— Та невже? Розкажеш про це Картукяну!

Стретмор підійшов іще ближче.

— Картукян помер.

— Не тринди. Це ти його вбив. Я сам бачив!

— Кидай Сюзанну, Ґреґу, — спокійно наказав Стретмор.

Ґейл міцніше притиснувся до Сюзанни й прошепотів їй на ­вухо:

— Це Стретмор штовхнув Картукяна — присягаюся!

— Вона не купиться на твій прийомчик «розділяй і пануй», — завважив Стретмор, підходячи ще ближче. — Відпусти її.

Ґейл просичав у темряву:

— Картукян — хлоп’я, заради Бога! Навіщо ти це зробив?! Щоб захистити свою жалюгідну таємницю?

Стретмор, здавалося, й оком не зморгнув.

— І що ж це за таємниця така?

— Ти, трясця твоїй матері, пречудово знаєш, про що я кажу! Про «Цифрову фортецю»!

— Ой-ой-ой… — іронічно-поблажливо проказав Стретмор голосом холодним і незворушним, як айсберг. — То ти знаєш про «Цифрову фортецю»? Бо мені чомусь здалося, що ти заперечуватимеш і її існування.

— Пішов ти в сраку!

— Украй цікавий аргумент захисту!

— Слухай-но, йолопе, — сплюнув Ґейл. — Знай, що твій «Транс­код» перегрівається й невдовзі вийде з ладу.

— Та невже? — саркастично хихотнув Стретмор. — Так чого ж ти від мене хочеш: щоб я розчахнув двері і викликав техніків із безпеки комп’ютерних систем?

— Саме так, — визвірився Ґейл. — І будеш останнім ідіотом, якщо цього не зробиш.

Цього разу Стретмор розреготався.

— Так ось у чому полягає твоя військова хитрість! Великий стратег знайшовся! «Транс­код» перегрівається, тому відчини двері й випусти мене?

— Це правда, чорт тебе забирай! Я був у підземеллі! Аварійного живлення не вистачає, щоб прокачувати фреон!

— Дякую за підказку, — сказав Стретмор. — Але «Транс­код» має автоматичну систему вимикання. При перегріванні він має вимкнутися — і «Цифрова фортеця» зникне сама собою.

Ґейл зневажливо пирхнув:

— Ти божевільний. Та мені пофіг — згорить твій супер­ком­п’ютер чи не згорить. І цю бісову машину таки слід оголосити незаконною.

Стретмор зітхнув:

— Це белькотіння для малюків, Ґреґу. Відпусти її.

— Щоб ти мав змогу мене застрелити?

— Не збираюсь я в тебе стріляти. Мені просто потрібен пароль.

— Який іще пароль?

Стретмор знову зітхнув:

— Той, що прислав тобі Танкадо.

— Я й гадки не маю, про що ти кажеш.

— Брехун! — вичавила нарешті Сюзанна. — Я бачила електронні повідомлення від Танкадо у твоєму поштовому ящику!

Ґейл заціпенів. І крутнув Сюзанну обличчям до себе.

— Ти залазила до мого поштового ящика?

— А ти скасував мого «Слідопита»! — відрубала вона.

Ґейл відчув, як кров ударила йому в скроні. Він сподівався, що добре замів сліди; тому й гадки не мав, що Сюзанна знала, що він зробив. Не дивно, що вона не вірила жодному його слову. Ґейл відчув, як стіни стискаються довкола нього. Він збагнув, що ніколи не доведе власної правоти — йому забракне часу на переконування. І він у відчаї прошепотів:

— Сюзанно, Стретмор убив Картукяна…

— Відпусти її, — спокійно сказав командир. — Вона тобі не ­вірить.

— Ще б пак! — огризнувся Ґейл. — Жалюгідний брехливий вилупок! Звісно, не повірить, бо ти вже встиг прочистити їй мозок і зазомбувати її! Ти розповідаєш їй лише те, що вигідно тобі! Вона знає, що ти насправді хочеш зробити з «Цифровою фортецею»?

— Ну і що ж? — глузливо спитав Стретмор.

Ґейл знав: те, що він скаже, може стати або його квитком на волю, або смертним вироком. Він увібрав повні легені повітря і пішов ва-банк:

— Ти плануєш створити чорний хід до «Цифрової фортеці».

З того, що в шифрувальному відділі надовго запала тиша, Ґейл зрозумів, що влучив у ціль.

Спокій та врівноваженість Стретмора зазнала важкого ви­пробування.

— Хто тобі це сказав? — суворо спитав він хрипким та нер­вовим голосом.

— Я про це прочитав, — саркастично відказав Ґейл, намагаючись скористатися зміною ситуації. — В одному з твоїх «мозкових штурмів».

— Цього не може бути. Бо я ніколи їх не оприлюднюю.

— Та знаю, знаю. Я прочитав це безпосередньо з твоєї пошти.

Стретмор завагався.

— Ти що — проникнув до мого офісу?

— Ні. Я шпигував за тобою з блоку № 3.

Ґейл вимучив із себе самовпевнений смішок. Він знав: для того, щоб вибратися з шифрувального відділу живим, йому знадобиться вся майстерність переговірника, якої його навчили в морській піхоті.

Виставивши вперед пістолет, Стретмор присунувся іще ближче.

— А звідки ти дізнався про те, що я збираюся зробити чорний хід?

— Я ж сказав, що заліз до твого комп’ютера.

— Це неможливо.

Ґейл підкреслено зневажливо пирхнув.

— Одна з проблем, коли наймаєш найкращих, командире, — це те, що вони виявляються кращими за тебе.

— Юначе, — скипів Стретмор, — я не знаю, звідки у вас така інформація, але я достеменно знаю, що ви зайшли надто далеко. Або ви негайно відпускаєте міс Флетчер, або я покличу службу безпеки і ви проведете за ґратами решту свого життя.

— Ти цього не зробиш, — спокійно кинув Ґейл. — Виклик служби безпеки зруйнує твої плани. Бо я їм усе розповім. — Ґейл на мить замовк. — Але якщо ти випустиш мене звідси, то я нікому й слова не скажу про «Цифрову фортецю».

— Так не вийде, — відрізав Стретмор. — Мені потрібен ­пароль.

— Немає в мене ніякого довбаного пароля!

— Годі брехати! — гримнув Стретмор. — Де він?

Ґейл стиснув Сюзанні шию.

— Випусти мене, інакше вона помре!

Раніше Тревору Стретмору досить часто доводилося брати участь у важливих переговорах, де на кону стояли вкрай важливі речі, ­тому він добре знав, що Ґейл перебуває в дуже небезпечному психологічному стані. Молодий шифрувальник загнав себе в кут, а загнаний у кут опонент є найнебезпечнішим — через відчайдушність і непередбачуваність. Стретмор знав, що його наступний крок ­стане вирішальним. Від нього залежало Сюзаннине життя — і майбутнє «Цифрової фортеці». Стретмор знав, що спершу йому треба зняти напругу в перемовинах, тож після тривалої мовчанки він неохоче зітхнув:

— Гаразд, Ґреґу, ти переміг. Що ти від мене хочеш?

Тиша. Здавалося, Ґейл на мить розгубився, не знаючи, як поставитися до примирливого командирового тону. Він трохи послабив хватку на шиї Сюзанни.

— Н-ну, — мовив він несподівано невпевненим тоном, — спочатку віддай мені свій пістолет. І ви обидва підете зі мною.

— Хочеш взяти нас у заручники? — саркастично розсміявся Стретмор. — Ґреґу, це тобі не допоможе. Між нами й автостоянкою — з десяток озброєних охоронців.

— Я не дурень, — відрізав Ґейл. — Тому збираюся скористатися твоїм ліфтом. Сюзанна піде зі мною. А ти — залишишся.

— Мені дуже неприємно тобі це казати, але в моєму ліфті немає струму.

— Брехня! — визвірився Ґейл. — Ліфт працює від струму, що подається з головної будівлі. Я бачив план!

— Ми вже намагалися скористатися ним, — здушеним голосом докинула Сюзанна, намагаючись допомогти командиру. — Ліфт не працює.

— Ви обидва — лантухи з гівном, тому я не вірю вам, — відрізав Ґейл і знову міцніше обхопив Сюзаннине горло. — Якщо ліфт не працює, я вимкну «Транс­код» і поновлю живлення.

— Ліфт не працює без пароля! — вичавила Сюзанна.

— Яка ж страшна проблема! — розсміявся Ґейл. — Я певен, що командир скаже нам пароль. Авжеж, командире?

— Не діждешся, — просичав Стретмор.

Ґейл скипів:

— А тепер слухай мене, діду! Ось тобі мої умови: ти випускаєш мене із Сюзанною через свій ліфт, ми їдемо, а за кілька годин я її відпускаю.

Стретмор відчув, як ставки зростають. Він вплутав сюди Сюзанну і тепер так само мав виплутати. Його голос залишився спокійним та твердим, як скеля:

— А як же щодо моїх планів стосовно «Цифрової фортеці»?

Ґейл розсміявся.

— Можеш створювати свій чорний хід — я й слова не скажу. — А потім додав із лиховісною ноткою в голосі: — Але того ж дня, коли мені здасться, що ти за мною шпигуєш, я звернуся до преси й розповім усю цю історію. Розкажу, що «Цифрова фортеця» — туфта, і вся твоя організація накриється мідним тазом!

Стретмор замислився над пропозицією Ґейла. Вона була простою та однозначною. Сюзанна залишиться живою, а «Цифрова фортеця» зазнає потрібної модифікації у вигляді чорного ходу. Допоки Стретмор не переслідуватиме Ґейла, цей чорний хід лишатиметься таємницею. Командир знав, що Ґейл не зможе довго тримати язика за зубами. Та все ж таки… знаючи, що «Цифрова фортеця» — його єдиний страховий поліс… може, він буде розважливим. Хай там як, а Стретмор знав, що — за потреби — Ґейла можна буде усунути легко й непомітно.

— Вирішуй, діду! — глузливо гукнув Ґейл. — Ми йдемо чи ні? — І знову стиснув руки-лещата на шиї Сюзанни.

Стретмор знав: якщо він зателефонує зараз і викличе службу безпеки, Сюзанна залишиться живою. Тут він був готовий побитися об заклад на власне життя. Командир чітко уявляв, як розгортатиметься ситуація. Його дзвінок стане для Ґейла цілковитою ­несподіванкою. Він запанікує й насамкінець, зіштовх­нувшись із невеличкою армією, втратить здатність до рішучих дій. І після нетривалого протистояння здасться.

«Та коли я викличу службу безпеки, — подумав Стретмор, — мій план буде зруйновано».

Ґейл знову стиснув руки-лещата. Сюзанна скрикнула від болю.

— Ну то як? — заволав Ґейл. — Мені вбивати її?

Стретмор хутко зважив можливі варіанти. Якщо він дозволить Ґейлу забрати Сюзанну з шифрувального відділу, то не матиме жодної гарантії. Ґейл може трохи проїхатися на авто й зупиниться десь у лісі. При ньому буде пістолет… У Стретмора похолонуло в грудях. Моторошно було навіть подумати, що може трапитися до того, як Ґейл відпустить Сюзанну… Якщо взагалі відпустить.

«Буду викликати службу безпеки, — вирішив Стретмор. — А що ще я можу вдіяти? — Він уявив, як Ґейл розпинається в суді про “Цифрову фортецю”. — Мій план буде знищено. Мушу знайти якийсь інший шлях».

— Вирішуй! — заволав Ґейл, тягнучи Сюзанну до сходів.

Та Стретмор його не слухав. Якщо порятунок Сюзанни означав руйнацію його планів, то нехай так і буде — ніщо не варте її життя. Сюзанна Флетчер була ціною, яку Тревор Стретмор відмовлявся платити.

Ґейл заламав Сюзанні руку за спину й дедалі дужче стискав їй шию.

— Це твій останній шанс, старий! Віддай мені пістолет!

Стретмор блискавично міркував, вишукуючи інші варіанти дій. «Завжди є якийсь інший варіант!» Нарешті він заговорив — спокійно, майже печально:

— Ні, Ґреґу, вибач. Але я не можу тебе відпустити.

Слова на мить застряли в Ґейла в горлі — він був явно шоко­ваний.

— Щ-що?

— Я викликаю службу безпеки.

Сюзанна аж охнула від несподіванки:

— Командире, ні!

Ґейл стиснув руку на шиї Сюзанни.

— Викликай — і вона помре!

Стретмор зняв стільниковий телефон із ременя й увімкнув його.

— Ґреґу, ти блефуєш.

— Ти ніколи цього не зробиш! — заверещав Ґейл. — Я все розповім! Я зруйную твій план! Тобі ж залишилося кілька годин до втілення мети! Контролювати всю інформацію у світі! «Транс­код» більше не знадобиться! І більше ніщо не заважатиме тобі мати вільний доступ до будь-якої інформації! Це ж найважливіший момент у всьому твоєму житті! І ти не можеш цей момент змарнувати!

Голос Стретмора був як криця:

— А тепер дивися, що я зроблю.

— А-а-а… А як же Сюзанна? — спитав, заїкаючись, Ґейл. — Тільки зателефонуй — і вона помре!

Та командир не здавався.

— От я й ризикну. І подивлюся, що з того вийде.

— Фігня! Ти ж прешся від неї іще більше, ніж від «Циф­рової фортеці»! Я це точно знаю! І ти ризикнеш Сюзанниним ­життям?!

Сюзанна хотіла була гнівно запротестувати, але Стретмор випередив її:

— Юначе! Ви мене погано знаєте. Я заробляю на життя тим, що ризикую. Хочете зіграти жорстко — що ж, зіграймо! — І він почав натискати кнопки на своєму телефоні. — Ти недооцінив мене, синку! Гадаєш, я дозволю тобі просто так взяти й піти після того, як ти погрожував убити мого працівника? — Він підніс телефон до вуха й гаркнув у мікрофон: — Комутаторна! Дайте мені службу безпеки!

Ґейл стискав сильніше Сюзаннину шию.

— Я-я… я уб’ю її! Їй-богу, вб’ю!

— Нічого ти не зробиш! — впевнено заявив Стретмор. — Якщо її вб’єш, ти лише погіршиш своє… — Він перервався й різко підніс телефон до рота. — Безпека? Це командир Тревор Стретмор. У нас у шифрувальному відділі виникла ситуація, пов’язана із захопленням заручників. Пришліть сюди своїх людей! Так, негайно, чорт забирай! У нас також трапилася відмова генераторів. Мені потрібно, щоб сюди скерували струм з усіх наявних джерел. Мені потрібно, щоб усі системи працювали через п’ять хвилин! Ґреґ Ґейл убив одного з моїх фахівців-системників. Він узяв у заручники начальницю шифрувального відділу. Вам дозволяється використовувати в разі потреби сльозогінний газ — проти всіх нас без винятку. Якщо містер Ґейл відмовиться поводитися конструктивно, то віддайте снайперам наказ застрелити його на місці. Я беру на себе повну відповідальність. Негайно виконуйте наказ!

Ґейл непорушно закляк — аж обм’якнув від несподіваного повороту подій. І послабив свою хватку на шиї Сюзанни.

Стретмор клацнув, вимкнувши телефон, і знову причепив його до ременя.

— Твій хід, хлопче.