Цифрова фортеця

Розділ 116

— Прочитайте напис, містере Бекер, — наказав Фонтейн.

Джабба сидів, рясно спітнівши; його пальці з готовністю завмерли над клавіатурою.

— Так, — сказав він. — Прочитайте отой благословенний напис!

Сюзанна Флетчер стояла разом із колегами — із тремором у колінах й усмішкою на обличчі. Усі в кімнаті кинули свої справи й витріщилися на величезне зображення Девіда Бекера. Професор покрутив перстень, уважно придивляючись до гравірування.

— І читайте уважно й не поспішаючи, — скомандував Джабба. — Одна помилка — і все накриється мідним тазом!

Фонтейн кинув на Джаббу суворий погляд. Що-що, а одне директор АНБ засвоїв дуже добре: у таких ситуаціях категорично не можна створювати додаткового напруження.

— Заспокойтеся, містере Бекер. Якщо ми зробимо помилку, то введемо код по новій — поки не наберемо його як слід.

— Погана порада, містере Бекер, — відрізав Джабба. — Треба ввести правильний код із першої ж спроби. Зазвичай коди-убивці мають такий собі «штрафний пункт» — щоб запобігти пошукам за методом спроб та помилок. Якщо ми введемо хибний код, то дегенеративний цикл може лише пришвидшитись. А якщо ми зробимо два хибні вводи, то код-убивця заблокується назавжди і ми втратимо змогу ним скористатися.

Директор спохмурнів і знову обернувся до екрана.

— Містере Бекер! Визнаю свою помилку. Читайте обережно, ні — надзвичайно обережно!

Бекер кивнув і замовк, уважно роздивляючись перстень. А потім поволі прочитав напис:

— Q… U… I… S… інтервал… С…

Джабба та Сюзанна перервали його, скрикнувши майже в унісон.

— Інтервал? — Джабба кинув друкувати. — Там є ін­тервал?!

Бекер стенув плечима і ще раз уважно придивився до персня.

— Так. Їх тут ціла купа.

— Може, я чогось не зрозумів? — суворо спитав Фонтейн. — Чому ми зупинилися?

— Сер… — здивовано зазначила Сюзанна. — Річ у тім, що…

— Вона має рацію, — встряв Джабба. — Дуже дивно. Бо в паролях ніколи не використовують інтервалів.

Брінкергоф натужно ковтнув слину.

— То що ви хочете сказати?

— Він хоче сказати, — втрутилася Сюзанна, — що, може, це не код-убивця.

— Авжеж це код-убивця! — вигукнув Брінкергоф. — Що ще це може бути? Інакше з якого дива Танкадо став би його комусь віддавати? І який у біса сенс комусь гравірувати на персні цілу купу довільних символів?!

Гострим лютим поглядом Фонтейн змусив Брінкергофа за­мовкнути.

— Е-е-е-е, хлопці, — перервав їх Бекер, неохоче втручаючись у суперечку. — Ось ви кажете: довільні символи, довільні символи… Мушу зазначити, що літери на цьому персні — аж ніяк не довільні.

— Що?! — в унісон вигукнули всі, хто стояв на подіумі.

На обличчі Бекера з’явився збентежений вираз.

— Вибачте, але на персні — слова, це однозначно. Так, літери вигравірувані досить щільно, і тому виникає враження їхньої довільності, але якщо придивитися краще, то… то виявляється, що це латина.

Джабба аж рота роззявив.

— Не пудріть мені мозок!

Бекер похитав головою:

— А я й не пудрю. Тут написано: «Quis custodiet ipsos custodies». Це перекладається приблизно як…

— Хто вартуватиме вартових! — вигукнула Сюзанна, закінчуючи Девідове речення.

Бекер спантеличено поглянув на неї:

— Сюзанно, а я й не знав, що…

— Це із «Сатир» Ювенала, — вигукнула вона. — Хто вартуватиме вартових. Хто пильнуватиме АНБ, коли АНБ пильнуватиме світ? То була улюблена приказка Танкадо!

— Отже, — озвалася Мідж, — це пароль чи не пароль?

— Це мусить бути пароль, — безапеляційно заявив Брінкергоф.

Фонтейн стояв мовчки, обмірковуючи почуте.

— Не знаю, пароль це чи не пароль, — зауважив Джабба. — У мене складається враження, що Танкадо цілком імовірно міг використати й недовільну конструкцію.

— Просто викиньте інтервали — і вдрукуйте цей бісовий код! — скрикнув Брінкергоф.

Фонтейн обернувся до Сюзанни:

— А яка ваша думка, міс Флетчер?

Сюзанна на мить замислилася. Вона не могла ще сказати точно, але відчувала, що тут щось не так. Сюзанна достатньо добре знала Танкадо: простота була його улюбленим коником. Його аргументи і його програми завжди вирізнялися кришталево-чистою прозорістю та довершеністю. Тому той факт, що інтервали треба усунути, видавався їй дивним. То була дрібниця, та все ж — вада, брудна домішка. Не таким уявляла собі вона потужний завершальний удар, який підготував Танкадо її агентству.

— Щось тут не так, — нарешті озвалася вона. — Не думаю, що це пароль.

Фонтейн повільно втягнув носом повітря й запитально поглянув на неї своїми темними очима:

— Міс Флетчер, якщо, на вашу думку, це не пароль, то навіщо було Енсею Танкадо віддавати його? Якщо він знав, що ми його вбили, то чи не припускаєте ви, що він хотів помститися нам, віддавши перстень першому-ліпшому, щоб він безслідно зник?

До їхнього діалогу несподівано приєднався новий голос:

— Е-е-е, директоре…

Усі враз подивилися на екран. То був агент Коліандер. Перехилившись через плече Бекера, він дотягнувся до мікрофона:

— Звісно, це моя особиста думка, але я зовсім не впевнений, що Танкадо здогадався, що його вбили.

— Прошу? — вимогливо мовив Фонтейн.

— Гулогот був фахівцем своєї справи, сер. Ми бачили, як здійснювалася ліквідація — з відстані близько п’ятдесяти метрів. Усе свідчить про те, що Танкадо навіть не здогадався, що трапилося насправді.

— Докази! — накинувся на нього Брінкергоф. — Які ваші докази? Танкадо віддав перстень випадковій людині. Оце і є доказом того, що він хотів помститися!

— Агенте Сміт, — втрутився Фонтейн. — Чому ви думаєте, що Енсей Танкадо не підозрював, що його вбили?

Сміт прокашлявся:

— Гулогот убив його за допомогою НТК — непроникної травматичної кулі. Це шматочок гуми, що влучає в груди, а потім — розсипається. Тихо. І дуже чисто. Напевне, пан Танкадо встиг відчути лише різкий удар — і в нього відразу ж зупинилося серце.

— Травматична куля… — задумливо мовив Бекер сам собі. — Тепер зрозуміло, звідки взявся синець.

— Навряд чи Танкадо асоціював це відчуття з пострілом убивці.

— Однак він таки віддав перстень, — наполягав Фонтейн.

— Так, сер. Але він не видивлявся свого нападника. Жертва завжди видивляється свого нападника, коли в неї вистрелили. Це інстинкт.

Фонтейн замислився, а потім уточнив:

— То ви стверджуєте, що Танкадо не намагався узріти Гулогота?

— Саме так, сер. Якщо хочете пересвідчитися, то ми зафільмували цей епізод.

— Фільтру Х-одинадцять настає гаплик! — скрикнув технік. — Хробак майже там!

— Фільм нам ні до чого, — заявив Брінкергоф. — Вдрукуйте цей бісів код-убивцю й закінчуйте справу!

Джабба зітхнув і несподівано спокійним тоном сказав:

— Директоре, якщо ми введемо хибний код…

— Так, — перервала його Сюзанна, — якщо Танкадо не підозрював, що ми його вбили, то ми маємо відповісти на декотрі запитання.

— Скільки часу в нашому розпорядженні, Джаббо? — спитав Фонтейн.

Джабба поглянув на візуальну репрезентацію:

— Близько двадцяти хвилин. Раджу використати цей час розумно.

Фонтейн довго мовчав, а потім важко зітхнув:

— Гаразд. Крутіть ваш фільм.