Цифрова фортеця

Розділ 27

У приміщенні шифрувального відділу тіні подовжувалися й блякли. А вгорі автоматичне освітлення поступово посилювалося, компенсуючи ослабле світло дня. Сюзанна й досі сиділа за своїм терміналом, терпляче очікуючи новин від свого «слідопита». Чекати довелося довше, аніж вона сподівалася.

Її розум блукав між двома бажаннями — якомога швидше зустрітися з Девідом і якомога швидше спекатися Ґреґа Ґейла. Хоча Ґейл і не реагував на її бажання, він, слава Богу, сидів тихо за своїм терміналом, поглинутий якоюсь роботою. Сюзанні було абсолютно байдуже, чим він там займався, аби тільки на оперативний монітор не виходив. Вочевидь, він цього ще не зробив — бо обо­в’язково б скрикнув від подиву, побачивши, що «Транс­код» уже шістнадцять годин не може впоратися із завданням.

Сюзанна пила вже третю чашку чаю, коли нарешті сталося те, чого вона чекала: її термінал пискнув. Її пульс пришвидшився. На моніторі з’явилася іконка-конверт, сигналізуючи надходження електронної пошти. Сюзанна швидко зиркнула на Ґейла. Він із головою занурився в роботу. Затамувавши дух, Сюзанна клацнула двічі по конверту.

«Що ж, Північна Дакото, — прошепотіла вона сама собі. — Давай подивимося, хто ти такий».

Коли повідомлення розкрилося, виявилося, що воно містить ­лише один рядок. Сюзанна прочитала його. А потім — прочитала ще раз.

ПОВЕЧЕРЯЄМО В «АЛЬФРЕДО» О 8 ВЕЧОРА?

Сидячи напроти неї, Ґейл приглушено хихикнув. Сюзанна перевірила шапку послання.

ВІД: GHALE@crypto.nsa.gov

Сюзанна відчула приплив роздратування, але стримала його. І видалила повідомлення.

— Дуже вдало, Ґреґу. Як і личить справжнім дорослим муж­чинам.

— Вони готують неперевершене карпачо. — Ґейл усміхнувся. — Ну, що скажете? А потім ми зможемо…

— І не думай.

— Ти диви, яка неприступна цариця! — Ґейл зітхнув і знову втупився у свій монітор.

То була його стонадцята невдача із Сюзанною Флетчер. Талановита шифрувальниця не давала йому спокою. Він часто фантазував про те, як кохатиметься з нею: притисне її до вигнутого корпуса «Транскоду», а потім візьме її прямо на теплій кахляній підлозі. Самозакоханого Ґейла просто вбивав той незбагненний для нього факт, що вона кохала якогось університетського викладача, котрий гарував за копійки. Самій Сюзанні буде гірше, якщо вона розбавить свій елітний генотип, злягаючись із якимось недоробком, і це тоді, коли вона могла бути з ним, з Ґреґом!

«У нас були б суперталановиті діти», — подумав він.

— А над чим ти працюєш, га? — спитав Ґейл, спробувавши зайти з іншого боку.

Сюзанна не відповіла.

— Ну який же ти командний гравець? Може, даси хоч одним оком поглянути? — Ґейл підвівся і вже було рушив до неї вздовж кола терміналів.

Сюзанна відчула, що настирлива цікавість Ґейла сьогодні потенційно може стати джерелом серйозних проблем. І вона прийняла блискавичне рішення.

— Це діагностична програма, — пояснила вона, повторивши вигадку Стретмора.

Ґейл напружився.

— Діагностична програма? — У його голосі чувся сумнів. — І ти марнуєш суботу на діагностику замість бавитися з вчителем?

— Він — професор, і звуть його Девід.

— Та нехай, заради Бога.

— Тобі що, більше немає чим зайнятися? — визвірилася на нього Сюзанна.

— А ти що, намагаєшся мене спекатися? — образився Ґейл.

— Узагалі-то так.

— Слухай, Сью, ти зробила мені боляче.

Сюзанна Флетчер зловісно звузила очі. Вона терпіти не могла, коли її називали Сью. Вона не мала нічого проти цього імені, але Ґейл був єдиний, хто насмілювався його промовляти.

— А чому б мені не допомогти тобі? — наполягав Ґейл. І раптом знову рушив до неї. — Я — цар у царині діагностики. До того ж я просто вмираю від цікавості: яка ж це діагностика змусила всевладну Сюзанну Флетчер прийти на роботу в суботу?

Сюзанна відчула приплив адреналіну. Вона зиркнула на трасувальник на екрані свого комп’ютера і зрозуміла: не можна дозволити Ґейлу побачити його. Інакше в нього виникне до неї купа запитань.

— Це секретно, Ґреґу, — пояснила вона.

Та Ґейл і не думав зупинятися. Коли він ішов по колу до її термінала, Сюзанна вже знала, що має діяти швидко. Коли йому залишилося пройти до неї кілька ярдів, вона підвелася назустріч і заступила дорогу. Запах одеколону вдарив їй у ніздрі.

Вона глянула прямо йому у вічі.

— Я ж сказала — ні.

Ґейл схилив голову набік, заінтригований такою тягою до секретності з її боку. І грайливо підступив ближче. Та Ґреґ Ґейл виявився неготовим до того, що трапилося потім.

З непохитним спокоєм Сюзанна виставила вперед руку і тицьнула вказівним пальцем у його міцні, як граніт, груди. І зупинила його поступальний рух.

Ґейл аж сіпнувся і, шокований, позадкував. Сумнівів не залишилося: Сюзанна Флетчер не жартувала; ніколи раніше вона не торкалася до нього, ніколи. Не таким уявляв собі Ґейл їхній перший тілесний контакт, але початок покладено. Він довго і спантеличено дивився на неї, а потім повільно повернувся до свого термінала. І, сідаючи у своє крісло, він чітко збагнув одне: гарненька Сюзанна Флетчер працювала над чимось дуже важливим, а не над якоюсь там діагностикою.