Цифрова фортеця

Розділ 59

Сюзанна сперлася об руку командира Стретмора, і той допоміг їй вибратися драбиною до приміщення шифрувального відділу. Образ Філа Картукяна, що лежав розбитий та обгорілий на охолоджувальних ребрах генераторів, назавжди закарбувався в її свідо­мості. Від думки про те, що десь там, у підземному череві шифровідділу ховається Ґейл, у неї паморочилося в голові. Правда була страшна й беззаперечна — це Ґейл зіштовх­нув молодого інженера вниз.

Сюзанна прошкандибала повз силует «Транскоду» назад, до парадного входу шифрувального відділу, до дверей, крізь які вона увійшла сюди кілька годин тому. Похапливе натискання на неосвіт­лені кнопки електронного замка нічого не дало: вона потрапила в пастку, і шифровідділ став для неї тюрмою. Його купол вивищувався як супутник на відстані сто дев’ять ярдів від головної споруди АНБ, і увійти до нього можна було лише крізь парадні двері. Оскільки шифровідділ виробляв власний електричний струм, то в комутаторній могли навіть не здогадуватися, що вони потрапили в халепу.

— Головну мережу вибило, — сказав Стретмор, підходячи ззаду. — Ми на аварійному живленні.

Аварійне живлення шифрувального відділу було спроєктоване таким чином, що «Транскодy» та системам охолодження надавалася перевага перед рештою систем, включно з освітленням та дверима. У такий спосіб забезпечувалася безперервність роботи суперкомп’ютера під час несподіваного збою в електропостачанні. Особливо під час виконання комп’ютером важливої операції. Це означало також, що «Транс­код» за жодної обставини не мусив функціонувати без своєї фреонової системи охолодження, бо в неохолоджуваному замкненому просторі жар від трьох мільйонів процесорів міг сягнути небезпечного рівня і, спричинивши пожежу, знищити аж надто дорогу апаратуру. Про такий сценарій розвитку подій навіть думати боялися.

Сюзанна щосили намагалася зорієнтуватися в просторі. Образ Картукяна, що лежав на ребрах генераторів, ніяк не йшов у неї з думки і заважав мислити. Вона знову потицяла пальцями у кнопки замка. І знову марно.

— Скасуйте прогін програми! — наказала вона.

Якщо скомандувати «Транскодy» припинити пошук пароля для «Цифрової фортеці», то його мікросхеми вимкнуться й вивільнять достатньо аварійного живлення, щоб двері знову запрацювали.

— Угамуйтеся, Сюзанно, — озвався Стретмор і заспокійливо поклав їй руку на плече.

Дотик його руки вивів Сюзанну із запамороченого стану. Вона пригадала, навіщо йшла до Стретмора, і, різко повернувшись на п’ятах, вигукнула:

— Командире! Північна Дакота — це Ґреґ Ґейл!

У темряві запала, здавалося, нескінченно довга тиша. Та нарешті Стретмор заговорив, і в його голосі було більше подиву, аніж потрясіння.

— Про що ви кажете?

— Про Ґейла… — прошепотіла Сюзанна. — Північна Дакота — це він.

Знову запала тиша; Стретмор обмірковував почуте.

— «Слідопит»? — непевно спитав він. — Це «слідопит» його вирахував?

— «Слідопит» і досі не повернувся. Ґейл перервав його роботу!

І Сюзанна пояснила шефу, як Ґейл зупинив її пошукову програму і як вона знайшла електронні повідомлення, що їх прислав Танкадо на адресу Ґейла. І знову запала довга тиша. Стретмор із сумнівом похитав головою:

— Ґреґ Ґейл не може бути страхувальником Танкадо! Це ж абсурд! Танкадо ніколи б не довірився Ґейлу.

— Командире! — наполягала Сюзанна. — Ґейл одного разу вже нас підставив — зі «Стрибунцем». Танкадо довіряв йому.

Здавалося, Стретмор не знав, що відповісти.

— Скасуйте прогін програми, — благально попрохала Сюзанна. — Ми вирахували Північну Дакоту. Викличте відомчу охорону й ушиваймося звідси.

Стретмор підняв угору руку, ніби просив іще мить на роздуми.

Сюзанна знервовано глянула в бік люка, але отвору не побачила, бо його заступав «Транс­код». Лише червонувате світіння з нього відбивалося на блискучих кахлях підлоги, як спалахи пожежі на льоду.

«Нумо, командире, викликай охорону! Скасуй програму! І ходімо геть звідси!» — благала вона подумки.

Раптом Стретмор сіпнувся.

— Ідіть за мною, — сказав він і широким упевненим кроком рушив до люка.

— Командире! Ґейл небезпечний! Він…

Але Стретмор уже зник у темряві. Сюзанна поквапилася за ним. Обійшовши «Транс­код», командир наблизився до отвору в підлозі, став над ним і зазирнув у шахту, з якої валував пар. Потім окинув поглядом темне приміщення шифровідділу, нагнувся й потягнув на себе важку ляду люка. Вона описала в повітрі низьку дугу й гепнулася вниз з оглушливим гуркотом. І знову шифрувальний відділ перетворився на тиху темну печеру. Схоже, Північна Дакота потрапив у пастку. Його запечатали.

Стретмор став навколішки й повернув важкий стопор-метелик. Той крутнувся і став на місце. Підземелля було запечатане.

Але ні Стретмор, ні Сюзанна не почули, як хтось, тихо ступаючи, пройшов до блоку № 3.