Цифрова фортеця

Розділ 64

Сюзанна стояла сама в тьмяно освітленому блоці № 3. Її завдання було простим: увійти до термінала Ґейла, знайти його пароль і видалити всю кореспонденцію з Танкадо. Від «Цифрової фортеці» й сліду не має залишитися.

Страх, збурений наміром Стретмора зберегти пароль, щоб відімкнути ним «Цифрову фортецю», знову прокрався в її душу. Їй було тривожно від шефового наміру випробувати долю; бо до цього щастило. Північна Дакота дивом опинився в них під носом і спі­ймався в пастку. Єдиним невирішеним лишалося питання з Де­відом: він мав знайти пароль. Сюзанна сподівалася, що в нього все йде нормально.

Просуваючись кімнатою, Сюзанна намагалася впорядкувати думки. Дивно, але чомусь тепер у цьому звичному приміщенні вона відчувала неясну тривогу. У темряві в блоці № 3 усе здавалося лиховісним і чужим. Та було там іще дещо. Сюзанна на мить завагалася й поглянула на замкнені двері.

«Утекти звідси неможливо. Двадцять хвилин», — нагадала ­вона собі.

Наближаючись до термінала Ґейла, вона відчула дивний мускусний запах — зовсім незвичний для блоку № 3. «Може, то дейонізатор зламався?» — подумалося їй. Цей запах видався їй знайомим, і від цієї думки по спині пробіг лячний холодок. Сюзанна уявила Ґейла, замкненого внизу, у величезній в’язничній камері, наповненій парою. «Невже він щось підпалив?» Вона поглянула на вентиляційні отвори і принюхалася. Але запах, здавалося, линув звідкись поблизу.

Сюзанна поглянула на мереживні двері мінікухні. І вмить розпізнала той запах: то був одеколон… і піт.

Вона різко відсахнулася, не очікуючи побачити те, що побачила: з-за мереживних пластинок дверцят мінікухні на неї впритул дивилися двійко очей. За якусь мить жахлива правда вдарила їй у свідомість: «Ґреґ Ґейл не замкнений у підземеллі — він тут, у блоці № 3! Він встиг вислизнути нагору, перш ніж Стретмор замкнув люк. І йому дістало сил самотужки відімкнути заблоковані двері».

Сюзанна колись чула, що тваринний страх паралізує, але тепер вона переконалася, що то — міф. У ту саму мить, коли її мозок усвідомив, що відбувається, вона вже була в русі: незграбно задкувала в темряві й думала про одне — про втечу.

Але тієї самої миті в мінікухні пролунав гучний тріск. То Ґейл, який тихцем сидів на електроплиті, викинув уперед ноги і, наче двома таранами, висадив мереживні дверцята. Вискочивши в кімнату, він розгонистими кроками пустився навздогін.

Сюзанна кинула позаду себе на підлогу торшер, сподіваючись, що Ґейл через нього перечепиться, та за мить почула, як він із легкістю перестрибнув його. Ґейл швидко наздоганяв її.

Коли він правою рукою вхопив Сюзанну за талію, їй здалося, що тіло обпекло ударом сталевим прутом. Їй забило дух, і вона аж охнула від болю. А Ґейл уже стискав своїм міцним біцепсом грудну клітку жінки.

Сюзанна несамовито пручалася. Вона примудрилася поцілити Ґейлові ліктем у перенісся. Він відпустив її і вхопився руками за ніс. А потім впав на коліна, затуливши обличчя руками.

— Ах ти ж, сучко! — заверещав він від болю.

Сюзанна кинулася до дверей із пневматичним приводом, марно молячи Бога, щоб у цей момент Стретмор відновив живлення й двері розчинилися. Натомість вона спіймала себе на тому, що відчайдушно гамселить у скло.

Ґейл із заюшеним носом, важко спотикаючись, підбіг до неї. Мить — і він знову вхопив її: однією рукою за груди, а другою — за живіт. І потягнув від дверей.

Сюзанна дико заверещала, марно намагаючись вивільнитися з хватки.

Він відтягнув її від дверей і притиснув до себе. Пряжка його ременя боляче вп’ялася Сюзанні в хребет.

Сюзанну страшенно здивувала його фізична сила. А він уже тягнув її назад по килиму так, що в неї поспадали туфлі. А потім рвучко підняв і кинув на підлогу поруч зі своїм терміналом.

Мить — і Сюзанна вже лежала на спині. Її спідниця зібгалася, високо закотившись до стегон, верхній ґудзик її блузки відстеб­нувся, і в голубому світлі моніторів було видно, як здій­маються й опускаються її груди.

Із жахом жінка дивилася на Ґейла, що сидів на ній верхи, міцно притискаючи її до підлоги. Вона не могла розгадати виразу його очей. Схоже, то був страх. Чи лють? Він свердлив поглядом її тіло, і нова хвиля паніки охопила Сюзанну.

Ґейл умостився в неї на животі й пронизував жінку крижаним поглядом. Сюзанна вмить пригадала все, що колись вчила про самозахист. Вона спробувала було чинити спротив, та її тіло не слухалося — воно заніміло. Сюзанна заплющила очі.

«Господи милосердний, не треба. Ні!»