Цифрова фортеця

Розділ 36

«Скасовано вручну?» — заворожено втупилася Сюзанна в екран.

Вона добре пам’ятала, що не вдруковувала жодної команди на припинення програми. «А може, я поспіхом натиснула не на ті клавіші? Та ні, це неможливо», — пробурмотіла вона. Згідно з верхнім колонтитулом команда на припинення була послана менше як двадцять хвилин тому. Сюзанна знала: єдине, що вона вдрукувала приблизно двадцять хвилин тому, — це свій конфіденційний код, коли виходила поговорити з командиром. Смішно навіть було припустити, що комп’ютер переплутав код конфіденційності з командою на припинення.

Щоб не марнувати часу, Сюзанна вивела на екран реєстр застосування коду конфіденційності та ще раз перевірила, чи правильно вона ввела цей код. Виявилося, що правильно. Інакше й бути не могло.

— Тоді звідки ж там узялася ручна команда на скасування? — сердито вигукнула Сюзанна.

Сюзанна насурмилася і згорнула вікно «Запнутої завіси». Раптом у ту дещицю секунди, коли це вікно блимнуло й ось-ось мало згаснути, щось впало їй в око. Сюзанна знову розгорнула ­вікно й ретельно переглянула дані. Те, що вона побачила, на­чебто не мало сенсу. У журналі була позначка, коли вона «замикала» екран, виходячи з блоку № 3 до Стретмора. Але час наступного «відмикання» видавався дуже дивним. Ці дві дії — замикання й роз­микання — відділяла одна хвилина. Сюзанна добре пам’я­тала, що її розмова з командиром тривала набагато довше, аніж хвилину.

Вона покрутила коліща, виводячи на екран нижню частину сторінки. І вжахнулася від побаченого. Через три хвилини в журналі було зареєстровано ще одну пару «замикання-розмикання». Згідно з даними реєстрації, хтось відімкнув її термінал, поки її не було на місці.

«Та це ж просто неможливо!» — аж захлинулася вона від злості. Єдиним підозрюваним був Ґреґ Ґейл, але Сюзанна не мала ані найменшого сумніву в тому, що не давала йому свого коду конфіденційності. Відповідно до інструкції з належного застосування шифрувальної процедури, вона вибрала свій код навмання й ніде його не записувала. Про те, що Ґейл угадав потрібну комбінацію з п’ятьох буквено-цифрових символів, і мови бути не могло: три­дцять шість у п’ятому ступені — понад шістдесят мільйонів можливих комбінації.

Але журнал зафіксував усе чітко й недвозначно. Сюзанна спантеличено вдивлялася в нього. Отже, Ґейл попрацював із термі­налом, поки її не було. І послав «слідопиту» ручну команду на ­припинення дії.

Питання «як?» швидко змінилося питанням «чому?». Ґейл начебто не мав мотивів проникати до її термінала. Він навіть не знав, що Сюзанна запустила програму-«слідопита». А якби й знав, то що він мав проти того, що вона вистежувала типа на ім’я Пів­нічна Дакота?

Питань без відповіді ставало дедалі більше.

— Спочатку — найголовніше, — подумала Сюзанна вголос. Невдовзі вона розбереться з Ґейлом особисто. А тепер вона зосередилася на наявній проблемі і, перезавантаживши «слідопита», натиснула клавішу «Ввід». Термінал пискнув.

Слідопита відправлено

Сюзанна знала, що програмі-пошуковцю знадобиться кілька годин, щоб повернутися. Вона подумки вилаяла Ґейла, не перестаючи дивуватися: де він у біса взяв її код і навіщо йому знадобився її «слідопит».

Сюзанна підвелася і швидко підійшла до термінала Ґейла. Екран був чорний, але вона знала, що він не замкнений, бо слабко світився з країв. Шифрувальники рідко коли замикали свої термінали — тільки увечері, вирушаючи додому. Натомість вони просто затемнювали монітори — як універсальне, засноване на кодексі честі попередження, що термінал чіпати не слід.

Сюзанна наблизилася до термінала Ґейла.

— Чхати я хотіла на кодекс честі, — мовила вона. — Що ж ти задумав, га?

Швидко окинувши поглядом порожнє приміщення шифрувального відділу, Сюзанна повернула регулятор яскравості екрана. Монітор засвітився, але екран був абсолютно порожній. Сюзанна нахмурилася. Не знаючи достеменно, що робити далі, вона вивела на екран рядок пошуку і вдрукувала:

Шукати: «слідопит»

Чекати доведеться довго, але якщо в комп’ютері Ґейла містилися якісь посилання на Cюзаннину програму-«слідопита», то за пошуком вони неодмінно мали знайтися. Це могло хоч трохи прояснити, чому Ґейл вручну скасував її програму. Через кілька секунд на екрані з’явився новий напис:

Відповідників не знайдено

Сюзанна трохи посиділа, не знаючи, що шукати. А потім спробувала знову.

Шукати: «Конфіденційний код захисту екрана»

Екран оновився й видав жменьку начебто безневинних посилань, котрі і близько не вказували на те, що Ґейл тримав у своєму комп’ютері копії конфіденційного коду Сюзанни.

Вона шумно зітхнула. «Які ж тоді програми він сьогодні використовував?» Вона зайшла до меню «нещодавніх застосувань», щоб знайти в ньому останню програму, якою користувався Ґейл. Виявилося, що це програма, яка стосувалася сервера електронної пошти. Сюзанна понишпорила на жорсткому диску й нарешті знайшла там теку електронної пошти, хитро сховану серед інших каталогів. Вона розкрила теку — і в ній виявилися додаткові теки. Схоже, Ґейл мав багато електронних імен та адрес. Серед них Сюзанна без особливого здивування виявила одну анонімну адресу. Розкривши цю теку, вона клацнула одне старе вхідне повідомлення і прочитала його.

І в неї відразу аж дух перехопило. У тому повідомленні йшлося:

Кому: NDAKOTA@ARA.ANON.ORG

Від кого: ET@DOSHISHA.EDU

Величезний прогрес! «Цифрова фортеця» майже закінчена. Це відкине АНБ на десятки років назад!

Наче уві сні, Сюзанна знову і знову перечитувала це повідомлення. А потім, тремтячи від хвилювання, розгорнула ще одне.

Кому: NDAKOTA@ARA.ANON.ORG

Від кого: ET@DOSHISHA.EDU

Циклічний відкритий текст працює! Уся хитрість — у мутаційних ланцюжках.

У це важко повірити, однак ось воно — перед очима. Електрон­не повідомлення від Енсея Танкадо. Написане Ґреґові Ґейлу. Виявляється, вони працювали вдвох. Сюзанна заціпеніла від тієї неймовірної правди, яка лилася зі світлом на неї з екрана:

Ґреґ Ґейл — це NDAKOTA?

Сюзанна очей не могла відвести від екрана. Вона відчайдушно перебрала подумки інші пояснення, але таких не було. То був доказ — раптовий та невідпорний: Танкадо використав мутаційні ланцюжки для створення циклічної функції відкритого тексту, і Ґейл змовився з ним, щоб завдати АНБ нищівного удару.

— Цього… — мовила, заїкаючись, Сюзанна, — цього просто не може бути!»

Але в її пам’яті залунав голос Ґейла, підтверджуючи протилежне: «Танкадо кілька разів писав мені… Стретмор дуже ризикував, беручи мене на роботу… Невдовзі моєї ноги тут не буде…»

Та Сюзанна ніяк не могла вмістити побачене у своїй свідомості. Так, Ґреґ Ґейл був набридливим і противним, але він не був зрадником. Він знав, що «Цифрова фортеця» означатиме для АНБ; та ніяк не міг він бути учасником змови з метою створення незламного коду!

Утім, Сюзанна розуміла, що коли цей чоловік не мав честі та гідності, то його не зупинить ніщо. Їй пригадався алгоритм «Стрибунець». Одного разу Ґреґ Ґейл уже зруйнував плани АНБ. І що втримає його від того, щоб спробувати ще раз?

«Але ж Танкадо… — ошелешено подумала Сюзанна. — Як така параноїдально-обережна людина, як Танкадо, могла довіритися такому ненадійному типу, як Ґейл?»

Вона знала, що все це вже не має значення. Значення мало лише одне: якомога швидше дістатися до Стретмора. За якоюсь незбагненною іронією долі виявилося, що напарник Танкадо — просто в них під носом.

«Цікаво, чи знає Ґейл про смерть Танкадо?» — майнула думка в її голові.

Сюзанна почала швидко згортати теки в комп’ютері Ґейла, щоб залишити термінал таким, яким він був до її приходу. Навряд чи Ґейл щось підозрює — поки що. Вона з подивом збагнула, що, можливо, пароль до «Цифрової фортеці» схований десь у цьому ж комп’ютері. Та не встигла Сюзанна згорнути останню теку, як за склом блоку № 3 промайнула тінь. Вона стрельнула поглядом — і побачила, що до приміщення наближається Ґреґ Ґейл.

Адреналін потоком хлинув у кров. Ґейл був майже біля дверей.

— Чорт! — вилаялася Сюзанна, міряючи поглядом відстань до свого крісла. І збагнула, що не встигне. Ніяк.

Вона різко крутнулася на п’ятах, озираючись і відчайдушно перебираючи можливі варіанти дій. Двері позаду неї клацнули. І почали відчинятися.

Сюзанна діяла інстинктивно: рішучими довгими кроками рушила вона до буфета, швидко прискорюючи ходу. Коли двері блоку № 3 засичали, Сюзанна аж ковзнула на підошвах, зупинилася перед холодильником і розчахнула дверцята. Скляна кружка, що стояла на полиці скраю, непевно гойднулася, захиталася, але не впала.

— Зголодніла? — спитав Ґейл, як увійшов до блоку, і рушив до неї. Його голос був спокійний, і в ньому звучали грайливі нотки. — Хочеш, дам тобі сиру тофу?

Сюзанна видихнула, взяла себе в руки, обернулася й опинилася з ним лицем до лиця.

— Та ні, дякую, — відказала вона. — Мені просто хочеться… — Слова застрягли в неї в горлі, і вона побіліла, як крейда.

Ґейл із подивом поглянув на неї.

— А що сталося?

Не зводячи з нього очей, Сюзанна прикусила губу.

— Та так, нічого, — вичавила вона. Але то була неправда. На протилежному кінці кімнати яскраво світився монітор Ґейла. Вона забула затемнити його.