Цифрова фортеця

Розділ 70

У безлюдному вестибюлі Девід Бекер відчув, як підгинаються ноги. Дивлячись поперед себе на дівчину, він збагнув, що його пошук скінчився. Вона помила голову й перевдягнулася — мабуть, сподіваючись, що завдяки цьому їй швидше вдасться продати перстень — але так і не потрапила на рейс до Нью-Йорка.

Бекеру насилу вдавалося не виказувати свого хвилювання. Його дика подорож скоро мала завершитися. Він уважно придивився до пальців блондинки. На них нічого не було. Потім Бекер перевів погляд на торбу й подумав: «Він — там. Має бути там, і ніде більше!»

Він усміхнувся, ледь стримуючи своє збудження.

— Це може прозвучати дико, але ви маєте дещо, що мені потрібно.

— Невже? — якось непевно спитала дівчина.

Бекер простягнув руку за гаманцем.

— Ясна річ, я радо вам заплачу за це. — Із цими словами він зазирнув у невеличкий гаманець і почав перебирати купюри.

Коли Меґан побачила, як він заходився рахувати гроші, вона аж охнула з переляку, явно не зрозумівши його намірів. І настрашено зиркнула на обертальні двері, оцінюючи до них відстань: приблизно п’ятдесят ярдів.

— Я дам вам достатньо грошей на квиток додому, якщо…

— Можете не пояснювати, — проторохтіла Меґан, фальшиво всміхнувшись. — Я чудово розумію, що вам треба. — І з цими словами вона нахилилася й почала порпатися у своїй торбі.

Бекер відчув приплив надії. «Я не помилився! — подумав він. — Вона таки має той перстень!» Девід не знав, як же вона у біса здогадалася, що саме йому потрібно, але він був надто стомлений, щоб заморочувати собі голову. Кожен м’яз його тіла очікувально напру­жився. Він уявив собі, як подає цей перстень сяючому від радощів заступнику директора АНБ. А потім вони із Сюзанною впадуть на розкішне ліжко в готелі «Кам’яна садиба» і довго-довго компенсуватимуть втрачений час.

Нарешті дівчина знайшла, що шукала, — «Перець- охоронець» — екологічно чистий аналог сльозогінного газу, виготовлений із потужної суміші червоного та гострого перцю. І, швидко обер­нувшись до Бекера, спрямувала струмінь йому в очі. А потім підхопила торбу й кинулася до дверей. Озирнувшись, вона побачила, що Бекер лежить на підлозі, затуливши обличчя руками і звиваючись від болю.

Розділ 71

Токуген Нуматака підкурив уже четверту сигару і знову став міряти кроками кімнату. Схопивши телефон, він подзвонив на головний комутатор.

— Чи чути щось про телефонний номер? — суворо спитав він іще до того, як телефоністка розтулила рота.

— Іще нічого, пане. Доведеться почекати довше, ніж зазвичай, бо той дзвінок надійшов зі стільникового.

«Стільниковий, — замислився Нуматака. — Що ж, цілком доречно». На вигоду для японської економіки, американці мали ненаситний апетит до електронних новинок.

— Станція-підсилювач перебуває в зоні коду 202, — пояснила телефоністка. — Але ми іще не маємо номера.

— 202? А де це? У якому ж місці безкраїх американських рівнин ховається цей чоловік на псевдо Північна Дакота?

— Десь поблизу Вашинґтона, пане. В окрузі Колумбія.

Нуматака здивовано вигнув брови:

— Щойно отримаєте номер — негайно зателефонуйте мені.