Дочки-матері та ніч убивства

Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»

2024

ISBN 978-617-15-0926-9 (epub)

Жодну з частин цього видання не можна копіювати або відтворювати в будь-якій формі без письмового дозволу видавництва

Електронна версія зроблена за виданням:

Published by arrangement with William Morrow, an imprint of HarperCollins Publishers.

Перекладено за виданням:

Simon N. Mother-Daughter Murder Night : А Novel / Nina Simon. — New York : William Morrow, 2023. — 368 p.

Переклад з англійської Тетяни Микитюк

Дизайнер обкладинки Анастасія Федай

Саймон Н.

С12 Дочки-матері та ніч убивства : роман / Ніна Саймон ; пер. з англ. Т. Микитюк. — Харків : Книжковий Клуб «Клуб Сімей­ного Дозвілля», 2024. — 432 с.

ISBN 978-617-15-0721-0

ISBN 978-0-06-331504-4 (англ.)

Впливова бізнесвумен Лана Рубікон, що володіє імперією нерухомості в Лос-Анджелесі, хворіє на рак і їде на лікування разом з донькою Бет і онукою Джек. І без того важка ситуація ускладнюється тим, що Джек стає підозрюваною у вбивстві, до якого насправді не причетна. У сім’ї Рубікон починається хаос, але Лана вирішує знайти справжнього злочинця й захистити свою сім’ю. Під час розслідування вони стикаються з безліччю секретів, через які доводиться навчитися робити те, що завжди вдавалося найгірше, — покладатися одна на одну.

УДК 821.111(73)

© Nina Simon, 2023

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», видання українською мовою, 2024

© Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля», переклад і художнє оформлення, 2024

Присвячую моїй матері,

яка перечитувала кожну сторінку, окрім цієї.

Це дозволить їй триматися осторонь,

коли я напишу правду: моя матір — просто найкраща.

Пролог

Бет знала, що не може піти на роботу, поки не розбереться з мертвим тілом на пляжі.

Вона віддихалася й зібрала необхідні інструменти. Куртка. Чоботи. Гумові рукавички, що лежали під раковиною. Бет вийшла надвір, взяла лопату, приставлену до само­робного столика, і подивилася на болото, що простягалося внизу. Солончак був укритий ранковим туманом, за яким виявилося важко щось розгледіти. Але Бет не хвилювалася: вона вже п’ятнадцять років регулярно спускалася крутим непривітним пагорбом до води. А сморід смерті підказував їй дорогу.

Вона рухалася до берега, керуючись інтуїцією й орієнтуючись на запах, дозволяючи прохолодному жовтневому туману огорнути її й вивести до мертвого тіла. Більшість каркасів, які виносило на берег, знову потрапляли до води або швидко з’їдалися падальниками. Але цей тюлень пролежав тут майже тиждень. Він був великим, з коричневими цятками, із кривим отвором на боці й білими плямами там, де злазила шкіра. Катарти виклювали йому очі й розтягли його нутрощі пляжем, утворивши мокру доріжку, вкриту личинками. Бет скривилася. На посаді геріатричної медсестри вона часто зіткалася зі смертю: бачила, як до неї ставляться з повагою, ба навіть чекають на неї. Але патрання — це інша справа. Вона відійшла від тюленя й знайшла тихе місце під кущем. Почала копати.

Бет усе ще копала, коли до берега підпливла Джек на рожевому падлборді, який виділявся яскравою плямою в тумані. Її донька мала темне кучеряве волосся й коричневу шкіру, а тендітна фігура дівчини тонула в червоному рятувальному жилеті.

— Мамо? — таке коротке слово, але воно завжди зігрівало Бет серце.

— Я вирішила закопати його.

Джек зморщилася від смороду.

— Допомога потрібна?

— Здається, у нас немає брезенту.

Бет випрямилася. Вона була вищою за доньку й мала світлішу шкіру. Дужі веснянкуваті руки жінки звикли перекладати пацієнтів у лікарняних ліжках.

— Але в коробці Прими в гаражі є скатертина. Візьми сміттєвий пакет заразом.

Джек кивнула, відтак поклала падлборд на голову й пішла нагору. За десять хвилин вона повернулася на вузький пляж із блискучим білим згортком у руках.

— Ти впевнена, що хочеш використати її? Тут написано, що вона з Італії.

Тканина була груба й масляниста, із делікатним візерунком виноградної лози.

Бет пирхнула.

— Коли нам знадобиться дамаська скатертина?

— Ну, нам її дала Прима…

— Отож.

Матір Бет, Лана (або ж «Прима» для Джек) жодного разу не навідувала їх в Елкгорн Слаут. Але щороку на Хануку вона надсилала їм претензійні подарунки, які видавали нерозуміння чи відсутність інтересу до того, як вони живуть.

— Допоможи мені її розстелити.

Вони розклали бездоганно чисту скатертину на бур’­янах і піску. Бет вдягнула рукавички і на мить заплю­щила очі. Відтак упевненими, розміреними рухами пе­рекотила мертвого тюленя на тканину, загорнула її й від­тяг­нула до викопаної ями.

Джек стояла поруч, перестрибуючи з ноги на ногу, поки її матір закопувала мертву тварину глибоко в пісок під кущем і викидала замазану гниллю скатертину в сміт­тєвий пакет.

— Отже, у першу середу жовтня… — сказала Джек.

Бет затамувала подих.

Одного дня Джек не захоче йти з матір’ю на хотдог до «Hot Diggity» і кіно в автокінотеатрі, облаштованому фермером у Салінасі за його ж стайнею. Джек було вже п’ятнадцять років. У неї була робота. Невдовзі в неї з’являться хлопці та кредити на машину й життя, яке вже не обертатиметься навколо їхнього дому й болота. Бет знала, як приємно відокремитися від батьків і почати жити самостійно. Але вона просто не хотіла цього для Джек. Поки що не хотіла.

— Вечір наукової фантастики, — сказала Джек з усмішкою. — Ти прийдеш додому вчасно?

— Звісно.

Бет відпрацьовувала додаткові зміни в будинку пристарілих, аби заощадити гроші на навчання для Джек. Але вона б нізащо не пропустила вечір в авто­кінотеатрі.

Джек знову побігла вгору, щоб узяти свої речі й поїхати велосипедом до школи. Та щось затримало Бет на пляжі. Вона поглянула на нанесений водою пісок і на туман, що вкривав болото. Жінка усвідомила, що шукає якийсь порух, брижі на воді — свідка, який був би поруч.

Проте це було нерозумно. Бет рукавом куртки витерла засохлий мул з обличчя й провела рукою по своєму короткому, випаленому сонцем волоссю. В Елкгорн Слаут не було плакальників. І вбивць теж. Лише смерть — природна і жорстока, щодня і щохвилини. Леопардові акули полювали на камбалу в каламутній воді, видри харчувалися крабами, і навіть зелені й сповнені життя водорості висмоктували соки із солонцю під товщею води.

Бет узяла в руки морське скло у формі місяця й обережно поклала його на насип. Пелікан пірнув у воду поблизу, а потім виплив на поверхню з рибиною в дзьобі. Бет чомусь згадала матір: виразна краса Лани, її гострий язик, її нестримне бажання проковтнути життя у всій його повноті.

Її матір ніколи не була в Елкгорн Слаут. І тут ніколи нікого не вбивали.

Та все інколи стається вперше.