Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 44

Усю дорогу зі школи до дому Джек обдумувала, що написати хлопцеві, який продає човен у Сан-­Луїс-­Обіспо. Щойно вона переступила поріг, Лана вийшла із задньої спальні з рулоном паперів.

— Що ти робитимеш сьогодні ввечері? — запитала Лана.

— Ем… домашню роботу? Мені треба написати есе про президентів початку двадцятого століття. А ти що робитимеш?

Лана розгорнула папери на столі.

— Спробую дізнатися якомога більше про кінний спа-центр Діани.

— А… Можна подивитися?

— Ти займайся своїми справами, а я — своїми. Потім поговоримо.

Поки Джек писала есе, Лана робила позначки на планах, які їй передала Діана вчора в обід. Після вчорашніх відкриттів вона вирішила будь-що триматися ближче до Діани. Її плани були цікаві. Лана точно не знала, чи потрібні в оздоровчому спа-центрі два іпотерапевтичні басейни, але бізнес-­модель була продумана. Вона саме надіслала Діані електронного листа з тезами щодо рентабельності проєкту, коли підвела очі й спіймала на собі погляд Джек.

— Що? — запитала Лана.

— Пам’ятаєш, ти мені казала, що переможці не мимрять?

Джек підняла вгору книжку про Теодора Рузвельта, яку читала.

— Він каже, що потрібно говорити тихо й носити з собою велику палицю.

Лана фиркнула.

— Думаєш, жінкам дозволяють носити палки?

Ніколетті з’явився у вечірніх новинах після сюжету про засмучену жінку із Салінаса, переможний лотерейний білет якої знищила машина для збирання латуку. Джек і Лана дивилися новини, сидячи на дивані й ділячи макарони з сиром, горох і кукурудзу, змішані в одній мисці.

Детектив стояв на асфальті за «Каякерською хижею», схожий на потріпаного плюшевого ведмедика у своєму коричневому костюмі. Його монотонний переказ фактів переривали зловісні фото нічного болота, на фоні якого солонець здавався криваво-­червоним.

— Болото має моторошний вигляд під цим кутом, — зауважила Джек.

— Хтось у команді вважає себе художником, — відповіла Лана. — Поглянь на цей великий план рятувального жилета.

Поки камера віддалялася, Ніколетті розповідав основні деталі: Рікардо Круз, двадцять дев’ять років, уродженець Салінаса, мешканець Санта-­Круза, помер у п’ятницю, 3 лютого, унаслідок удару тупим предметом, після чого його тіло скинули в Елкгорнське болото. Знаряддя вбивства поки не знайдено. Шерифи очікують невдовзі провести арешт, але закликають усіх, хто має будь-яку інформацію про цей злочин, телефонувати на гарячу лінію департаменту шерифа округу Монтерей.

— Успіху їм із цим, — буркнула Лана.

Вона потяглася рукою до пульта.

— Примо! Поглянь!

На екрані з’явився номер гарячої лінії й фотографія усміхненого Рікардо, який стояв, спершись на зелений дорожній велосипед.

— Це велосипед, який я бачила в «Каякерській хижі», — сказала Джек.

— Мабуть, він належав Рікардо.

Вони обидві нахилилися вперед. Лана спробувала сфотографувати цей кадр на свій телефон. Вона подивилася на фотографію, згадуючи слова Ґабі.

— Ззаду на велосипеді дві сумки чи одна? — Лана повернула телефон до Джек.

— Із цієї фотографії важко сказати. Але в того велосипеда, який знайшли в «Хижі», була одна сумка.

Ведучі передали слово синоптику. Лана якийсь час роздивлялася розмиту зелено-­чорну пляму на телефоні, а потім похитала головою.

— У нас сьогодні є важливіші теми для розмови. Ходімо.

Лана вимкнула телевізор, дістала свіжу дієтичну «Колу» з холодильника та пішла в спальню. Джек попленталася за нею.

— Я думала про проблему мотиву, яку ти порушила, — сказала Лана. — Ми тупцюємо на місці, тому що у всіх підозрюваних були підстави для вбивства. Їм усім було потрібне ранчо. Усі вони мали доступ до струмка, який ти знайшла. Їм не потрібна була сила або спеціалізовані знання, щоб убити Рікардо. Чи Гала.

Джек насупилася.

— Це така мотиваційна промова? Я думала…

Лана перебила її.

— Я усвідомила, що на це можна поглянути під іншим кутом. НАОУ.

— НАОУ?

Лана кивнула.

— НАОУ. Найкраща альтернатива обговорюваним умовам. Ми використовуємо цей термін у переговорах. Коли ти обговорюєш із кимось придбання чи оренду землі, то запитуєш себе: якщо ми не домовимося, які наслідки це матиме для мого опонента? Які в нього залишаться варіанти? Яка в нього найкраща альтернатива, якщо він відмовиться?

Вона майже бачила, як крутяться коліщатка в голові її онуки.

— Перевірмо, чи правильно я зрозуміла, — запропонувала Джек. — Уявімо, що я хочу купити човен. Власник бажає його зараз продати, але я поки що не можу його купити. Мені потрібно кілька місяців.

— Це дуже конкретний приклад…

— Можливо, якщо я запропоную більшу суму, він зачекає. Отже, для нього найкраща альтернатива угоді зі мною — продати човен зараз дешевше.

— Саме так.

Лана поглянула на свою онуку.

— Джек? Так? Ти хочеш купити човен?

Джек підняла брови й ледь помітно усміхнулася.

— Вітрильник. Але я не впевнена, що мама мені дозволить.

— Ти в неї запитувала?

Джек похитала головою.

— Тоді спочатку слід провести переговори з нею. Яка є альтернатива тому, щоб дозволити тобі купити човен?

— Примо… Я не сприймаю розмову з мамою як переговори.

— Але ти не впевнена, що вона погодиться, — заперечила Лана. — Можливо, слід сприймати цю розмову так.

— Мабуть, тоді найкращою альтернативою для неї буде відмовити мені.

— І ти погодишся на це?

— Можливо, трохи побурчу. Але мені більше нічого не залишається.

Лана поглянула на неї.

— Джек, це не так. Ти можеш підвищити ставки. Можеш пригрозити зробити щось іще відчайдушніше, якщо вона не дозволить тобі купити човна.

— Це якось по-дитячому.

— Гаразд… ти можеш пояснити їй, що в разі її відмови почуватимешся нещасною. Обмеженою. Нездатною реалізувати свій потенціал, — Лана бачила, що Джек уловила суть. — Послухай, Джек. Життя — це переговори. Із собою. З іншими. Не можна сидіти та чекати, поки хтось здогадається, чого ти хочеш. Треба просити про це, навіть якщо тобі страшно, — Лана відпила содової. — Але так, ти правильно зрозуміла концепцію.

— І як ця НАОУ пов’язана з убивством?

— Ну, — сказала Лана, — усі ці підозрювані могли вбити Рікардо. Але хто мусив його вбити? Для кого вбивство було найкращою альтернативою тому, що відбувається?

Джек поглянула на фотографії, прикріплені до дошки.

— У Мартіна є алібі на час убивства Рікардо, але він міг убити свого батька, щоб продати ранчо за гроші.

— Чи це найкраща альтернатива отриманню грошей в інший спосіб?

Джек зморщила обличчя.

— Звучить натягнуто. Він — багатий білий чоловік, який навчався в МТІ. Міг знайти інвесторів у Кремнієвій долині, не вбиваючи рідну людину.

Лана кивнула, заохочуючи Джек продовжувати.

— Але його сестра, леді Ді… — голос Джек звучав більш впевнено. — Якщо в неї був роман із Рікардо та щось пішло не так…

— Авжеж, — сказала Лана.

— Хіба вона не могла його покинути? — запитала Джек. — Нащо їй було вбивати його?

Лана була рада, що жоден чоловік поки що не образив її онуку так сильно, щоб його хотілося вбити.

— Можливо, Рікардо щось вимагав від неї, — сказала Лана. — Або погрожував їй. Він міг розповісти їй про «Вердадеру Лібертад» у ніч перед своєю смертю й наполягти на тому, щоб вона відмовилася від претензій на ранчо, — інакше він розповість усе її чоловікові. Вона почувалася загнаною в пастку та вважала, що найкращий вихід для неї — вбити його, — Лана знову кинула оком на дошку. — Те саме стосується Віктора Моралеса, — додала вона. — Він мусив отримати ранчо Роудзів, щоб розширити територію земельного трасту від пристані до пагорбів. Цього не можна досягти за допомогою іншої ділянки. Якщо Рікардо та містер Роудз працювали над іншим проєктом, це завадило б передачі ранчо земельному трасту… Найкращою альтернативою для Віктора було б убити їх обох.

Джек поглянула на Лану.

— Але як він міг отримати цю ділянку після смерті містера Роудза?

— Потрібно було переконати Діану та Мартіна. Розмахувати перед ними листом про наміри й тиснути на них, щоб вони виконали домовленості.

— Гадаєш, Віктору це вдалося б?

Лана задумалася. Попри те, що Діана та Мартін не могли дійти згоди, вони обоє були проти передання ранчо земельному трасту. Якби Віктор знав про роман Діани, він міг би схилити її на свій бік… Але якщо в нього є ця козирна карта, він поки що нею не скористався. Лана вирішила, що в неї нарешті є причина перетелефонувати йому.

— Я це з’ясую, — сказала Лана. — Можливо, Віктор керувався не бажанням заволодіти землею, а злістю на Рікардо та містера Роудза через їхню зраду.

— Але це не НАОУ. Це мотив. Ми повернулися туди, звідки почали.

— Ми подолали великий шлях, Джек. Потрібно знайти правильний підхід, і все стане на свої місця.

Мусить стати.

***

О дев’ятнадцятій Бет ішла до дверей «Бейшор-­Оукс», щоб перекусити протеїновим батончиком, коли її зупинила міс Джіджі.

— Бет! Ваша матір! Вона чарівна. І така моложава.

Міс Джіджі все ще була в бірюзовій вечірній сукні, але вдягла поверх неї тонке кімоно з диснеївськими персонажами.

— Дякую, — Бет ніяково подивилася на накладні нігті міс Джіджі, які вп’ялися в рукав її бомбера.

— Бет, я мушу дещо вам розповісти. Я чула вашу розмову з матір’ю.

— Щодо сандвічів?

— Щодо відвідувачів.

— Розумію.

Жінки зустрілися поглядами. Бет стисла в спітнілій руці протеїновий батончик, відчуваючи, як він деформується. Навіть коли повіки міс Джіджі прикрашав цілий фунт сріблястих тіней, ця жінка була грізною силою.

— Я можу пояснити…

Мініатюрна міс відмахнулася від її пояснень.

— Ви допомагаєте своїй матері. Це правильно. А те, що зробила я, — навряд.

Тепер уже Джіджі була схвильована.

— Що ви зробили? — запитала Бет.

— Наша команда в поштовій кімнаті серйозно ставиться до своєї роботи. Ми забезпечуємо звʼязок мешканців із зовнішнім світом, — сказала міс Джіджі.

— Угу…

— Іноді по понеділках, коли людині потрібно з кимось зв’язатися…

— Наприклад, відправити листа?

Міс Джіджі похитала головою.

— Радше зайти всередину.

Бет кліпнула очима.

— Міс Джіджі, хтось заходив у «Бейшор-­Оукс» у день смерті Гала Роудза? Це було… — вона подумки підрахувала, — три тижні тому.

Бет ніколи не бачила міс Джіджі такою засмученою.

— Я не впевнена. Але можу розпитати своїх колег. У понеділок я не була на зміні, але…

— На зміні? Ви працюєте позмінно?

— Біля бічних дверей. Лише з обіду до вечері.

Міс Джіджі щільніше закуталася в кімоно й стривожено подивилася на Бет.

— Думаєте, хтось прийшов провідати містера Роудза, а потім убив його?

— Я… не знаю.

Після того, як Лана пішла, Бет уточнила причину смерті містера Роудза. У документі була зазначена «раптова зупинка серця». Без розтину або загального аналізу крові було неможливо сказати точніше.

— Нас звинуватять у співучасті? Притягнуть до відповідальності за négligé?

Бет досі була вражена почутим, але все-таки вичавила з себе усмішку.

— Якщо когось тут і засудять за нічний одяг, так це вас.

Міс Джіджі випнула груди. Спереду на її кімоно були намальовані Ґуфі та Мінні Маус у жовтих бікіні й на підборах, а за спинами в них був тропічний пляж із блискітками.

— Вони на сто відсотків оригінальні. Моя онука створює дизайн, її хлопець роздруковує їх, а потім вона пришиває блискітки. Цезар продає їх у нашому магазині в Сісайді — минулого літа вони мали попит, усі розійшлися. Це колекційна річ.

— Ви щаслива жінка.

— Можливо, не дуже щаслива, якщо допомагаю вбивцям.

— Ми цього не знаємо. Запитайте у ваших колег із поштової кімнати, що вони пам’ятають. Я теж спробую щось дізнатися. Що ж до подальших зв’язків, обмежтеся листами й пакунками, які надходять через головний вхід.

Бет дочекалася, поки міс Джіджі зачинить двері до своєї кімнати, а потім вийшла на вулицю. Вона глибоко вдихнула, розгорнула зім’ятий протеїновий батончик і скривилася. Від цієї розмови в неї зник апетит. Їй кортіло зайти всередину, знову відкрити файли містера Роудза та повідомити медичному директору про це. Можливо, також лікарям швидкої, які зафіксували смерть. Але спершу потрібно було зателефонувати ще одній людині.