Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 30

— Бет! Швидко сюди! — гукнула Лана, щойно відчинилися вхідні двері. — Можеш нам допомогти?

Бет поставила китайську їжу на кухонну стільницю й побігла у дальню спальню.

— Усе гаразд?

— Так рівно?

Джек стояла на своєму колишньому письмовому столі, прикладаючи величезну коркову дошку до стіни. Лана спостерігала за цим процесом із порогу. На голові в неї була шапочка, зв’язана Бет, — лавандова з помпоном. Лана тримала в роті цвяхи, а в руці — молоток. Шви на її щоці були заклеєні пластиром з Диво-­Жінкою. Якби вона не була такою схвильованою, це було б мило.

— Що ви робите?

— Рівно? — запитала Лана.

Бет бачила, як у Джек тремтять плечі.

— Нормально.

— Добре!

Лана стрибнула вперед із молотком, Джек відхилилася й дошка впала на підлогу.

— Дідько. Ну, з третього разу вийде.

Лана кивнула вгору, і Джек знову вилізла на стіл. Бет оглянула кімнату. Стіл був завалений книгами Лани: «Мистецтво війни», «Посібник імператора» і ще однією з назвою «Вони можуть тебе вбити, але не можуть з’їсти», на обкладинці якої була зображена жінка з пишною зачіскою й у піджаку з підплічниками. Покривало було сховане під паперами: контракти, карти, розмиті фотографії. Поза сумнівом, вони довго над цим працювали — що б це не було.

— Що тут відбувається?

— Прима знайшла багато корисної інформації в земельному трасті.

Бет знову поглянула на папери.

— Ти вкрала все це?

— Звісно, ні, — Лана вставляла кнопки в коркову дошку. — Я сфотографувала все на свій телефон.

— Зрозуміло.

— А я роздрукувала на принтері в бібліотеці після уроків, — додала Джек.

— Угу.

— Ми це все передивилися, і знаєш що, мамо? Тут багато цікавого.

Джек затамувала подих, сподіваючись, що це не перейде у суперечку.

— Ну… добре. Я принесла вечерю. Ви з мисливцем на Зодіака можете розповісти мені про це за смаженим рисом.

— Я вирішила переглянути свій підхід, — заявила Лана. — Зосередитися на пошуку доказів. Не на затриманні вбивці.

— Звучить розумно, — сказала Бет.

Вона насторожено подивилася на молоток, що лежав на столі біля тарілки Лани.

— Жінка-детектив, Рамірез, повинна розкрити цей злочин.

— Це дуже щедро з твого боку, ма.

Лана кивнула.

— Але ніхто з учасників розслідування не розуміється на угодах із нерухомості так, як я.

Лана завела мову про земельний траст і про те, що вона дізналася під час свого візиту. Земля на захід від ранчо Роудза належала громаді. Землею на схід від нього управляв траст.

Ранчо було наріжним каменем. Для чого саме, Лана поки не знала. Але вона була впевнена, що скоро дізнається.

— Ти все ще думаєш, що існує звʼязок між ранчо містера Роудза й смертю Рікардо? — Бет намагалася приховати скепсис у своєму голосі.

— І не один. Джек, можеш принести список?

Джек узяла старий тест з іспанської й перевернула його на інший бік. На звороті фіолетовим чорнилом були виведені охайні рядки.

— Пункт перший, — прочитала вона, — Рікардо розмовляв із містером Роудзом про майбутнє ранчо.

Лана кивнула, щоб вона продовжувала.

— Пункт другий: підозріла записка щодо великого проєкту, не пов’язаного з земельним трастом. Пункт третій: донька містера Роудза, Діана Вайтекр, обережно говорила про Рікардо на похороні.

— Вона здається… непростою, — зауважила Бет.

— Це властиво сильним жінкам. Мені вона подобається. Ми з нею пообідаємо разом цього тижня.

Бет поглянула на неї.

— Якщо тобі дозволяє здоров’я.

— Не вигадуй. Я давно так багато не спала, як у тій лікарні. Якщо мені вистачить енергії для того, щоб пройти МРТ і ПЕТ-сканування в четвер вранці, я заслуговую на невелику винагороду. Отже, Джек, — Лана махну-ла паличкою в її бік, — повертаймося до нашого списку.

Джек перевела погляд із Лани на свою матір, а потім знову подивилася на клаптик паперу. Лана махала паличкою, поки дівчина не продовжила читати.

— Пункт четвертий, — сказала вона. — Це я придумала. Тіло Рікардо могли кинути у воду на ранчо.

Бет заплуталася.

— Я думала, що ти знайшла його на мілині?

Джек кивнула.

— Мілина, болото, по суті, нікому не належать. Але ми з Примою шукали нерухомість вище мілини — стривай, я зараз покажу.

Джек піднялася й побігла у спальню.

— Ти впевнена, що це хороша ідея? — запитала Бет у Лани.

Очі Лани сяяли.

Джек повернулася з великою картою. Вона відсунула контейнер зі смаженим рисом і розгорнула карту на столі.

— Це — ранчо. А це — власність земельного трасту по сусідству з ним. Бачиш?

Великий палець Джек залишив масний слід на полях на північ від болота. Територія земельного трасту тяглася на декілька миль уздовж води, а потім різко звертала ліворуч, у бік пагорбів на сході. Бет помітила маленькі струмки, що перетинали землю, ігноруючи межі наділів. Бет блукала північним берегом кілька разів, минаючи знаки «Приватна територія, вхід заборонено». Її чоботи грузли в багнюці через кожні п’ять кроків. Частина струмків колись були зрошувальними канавами й проходили рівними лініями через пустирі, що залишилися на місці родючих полів. Інші звивалися й петляли, впадаючи в луки. Лише кілька струмків впадало в болото. Треба було бути експертом, щоб знати, де можна зрізати шлях, а де — зайти в глухий кут.

— Я знайшла його тут, — Джек залишила ще одну масну пляму на карті. — Цього разу у воді, приблизно за милю від межі земельного трасту.

— Він міг припливти туди звідки завгодно, — зауважила Бет.

— Не зовсім так, — голос Лани звучав різко, повчально. — Джек мені показала. Він мусив припливти з північного берега. Мабуть, одним зі струмків, які впадають у болото. Або зрошувальною канавою. Однією з тих, що проходять через ранчо.

— А його не могло занести з відкритого океану? Або з канави біля полів, засаджених латуком?

— Ми так не думаємо, — відповіла Джек. — Він пробув у воді від двадцяти чотирьох до сорока годин. На вихідних. Хтось би помітив тіло, яке плаває у відкритому болоті. Ми вважаємо, що це був один із бічних струмків. Тих, що проходять через приватну власність. На кшталт ось цих, — Джек вказала на лабіринт блакитних ліній між ранчо, земельним фондом і мілиною.

Бет відсунула тарілку.

— Частина з цих струмків оминають ранчо.

Лана кивнула.

— Дійсно. Зараз для мене Віктор Моралес — один із головних підозрюваних.

— Тоді це жодним чином не пов’язано з містером Роудзом, — сказала Бет. — Можливо, уся справа в земельному трасті. У захопленні влади.

Лана холодно подивилася на Бет.

— Звідки такий інтерес, Бет? Це якось пов’язано з нанотехнологом, якого ти розраджуєш?

— Годі тобі, ма. Я допомагаю вам розглянути всі можливості. А Мартін і твоя нова подруга Леді Ді щойно втратили батька. Мені не подобається, що ти втягуєш їхню невинну сім’ю в це, — Бет махнула руками в бік паперів, розкладених на столі, — що б це не було.

Лана вигнула брову.

— Тебе більше не цікавлять «ночі вбивств»?

— Ма, це не…

Лана встала й витягнула шию.

— Джек, я знаю, що тобі завтра в школу, але я б хотіла, щоб після уроків ти…

— Я залюбки допоможу, — Джек поспішила відповісти до того, як втрутиться її мати.

— Отже, завтра, — Лана зібрала папери в стос і провела по них рукою. — Побачимо, на кого вони вкажуть.