Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 56

Лані знадобилося ще три тижні, щоб почати переїзд. Вона прокинулася рано того ранку середи й почула, що якась тварина шкребеться в неї під вікном. Сівши на ліжко та зазирнувши крізь жалюзі, вона похитала головою. Бет знову перекладала камінці у своєму альпінарії. Лана піднялася, накинула халат і пішла на кухню заварити кави.

Вона відчинила задні двері та передала доньці гарячу чашку.

— Що тебе непокоїть, Бет?

— Нічого, — Бет прийняла каву, сховавши сланець у кишеню. — Просто… ти вже зібрала речі.

Це була правда. Останні десять днів Лана працювала не покладаючи рук: знімала дошку, перебирала коробки зі взуттям та складала одяг у сумки. Вона переконала Бет, що не завадить пофарбувати стіни в спальні, і Джек обрала сталево-­синій колір, який точно відтворював колір болота на світанку: можна було подумати, що ти вже прокинувся там, поруч із сивками, які пірнають у воду, шукаючи їжу. Пізніше цього дня Естебан і Макс мали прибрати мотлох із гаража. Лана залишила біографію Елеонори Рузвельт і чистий блокнот на столі Джек, а також умовила Бет узяти собі вантажний тренч. Усе інше переїжджало.

Лана підійшла до закрученої кам’яної річки під бетонною сходинкою й стала біля своєї доньки. Вона підняла жовтий піщаник та провела холодними пальцями по його шорсткій поверхні. Березень видався дощовим, і Лана бачила траву та будяки, що пробивалися між камінцями. Можливо, до травня ввесь лабіринт заросте китником.

— Бет, ми ухвалили це рішення разом, — сказала вона.

— Я знаю, — відповіла Бет.

— Джек потрібна власна кімната.

— Я знаю.

Бет далі перебирала камінці, заміняючи плаский чорний овал на куб із кварцовими прожилками. Вона більше не змінювала загальну форму, але продовжувала вносити корективи. Дрібні рішення поступово накопичувалися й формували щось красиве.

— Бет, ми щось придумаємо.

Знизу почувся вигук, і обидві жінки подивилися на пляж під гравійним пагорбом.

Там стояла Джек спиною до них із веслом у руці та кричала «Бувай!» стрункій, м’язистій постаті в човні, що відпливала від неї.

— Хто це? — запитала Бет.

Лана похитала головою.

— Принести бінокль?

Джек побігла вгору, несучи свій рожевий падлборд на голові.

— Мамо, я познайомилася в школі з хлопцем, який проходить стажування в начальника порту. Він розповів мені про те, як вони жили на кораблі та вели спостереження за дикою природою. Я подумала, що замість човна я могла б…

Джек раптом помітила Лану за спиною матері.

— О, привіт. Я чула, що ти поїдеш з нами в автокінотеатр.

Лана погодилася приєднатися до них за однієї умови.

— Ми одягнемося святково, правильно? Ти розчешеш волосся?

Джек усміхнулася й зняла пучок слизьких водоростей з рятувального жилета.

— Ми ж не дикуни.

Решту дня Лана провела, керуючи прибиранням гаража. О шостій вечора вона стояла біля вхідних дверей у бордовому костюмі зі спідницею і туфлях «Jimmy Choo» кольору металік. Джек була вдягнена в темні джинси без дірок і старий блейзер Лани, який робив її схожою на доктора філософії. Але найбільше здивувала своїм перевтіленням Бет. Вона була чарівною в темно-­зеленій сукні до коліна і чорних черевиках із квадратним носком, які Лана придбала в найближчому «Nordstrom» перед тим, як він зачинився. Якби ще Бет позбулася цього бомбера!

Бет розділила між ними саморобні сережки: мініатюрні раковини равликів для Джек, корали для себе, морське скло для Лани. Лана милувалася крихітними скарбами на своїй долоні, проводила пальцем по срібному дроту, яким її донька обмотала ці бліді краплинки світла.

— О! У мене теж є для тебе подарунок, — сказала Джек.

Вона зникла за рогом будинку й невдовзі повернулася з відшліфованою кривою гілкою червоного дерева.

— Що це? — запитала Лана.

— Велика палиця, — усміхнулася Джек. — Для твого нового офісу, коли ти його знайдеш.

— Дякую.

Лана підняла палицю.

— Завтра я оглядатиму приміщення, яке здають у суб­оренду на пристані. Воно може стати новою штаб-квартирою компанії «Лана Рубікон і партнери».

— Партнери? — Бет здивовано підняла брову.

Лана усміхнулася.

— Звучить гарно.

Вони сіли в машину Бет і за двадцять хвилин під’їхали до «Hot Diggity», неабияк здивувавши власника Лоло, який звик бачити молодших Рубікон у формі медсестри та спортивному костюмі. Він вилив цілий бак соусу на праву ногу й викинув сосиску, яку тримав у лівій руці, через віконце свого червоного кіоску. Коли біль втамувався, Лоло вибачився за лайку, дав їм три хотдоги із цибулею завдовжки у фут кожен за рахунок закладу та запропонував сфотографувати їх. Навіть Лана була зму­шена визнати, що хотдоги смачні.

Коли вони дісталися до автокінотеатру в Салінасі, Лана вмовила фермера дозволити їм припаркуватися в першому ряду — у місці, яке, на думку Бет, було зарезервоване для його дружини.

Лана відкрила холодильник і роздала їм содову: «Колу» для Джек, «Спрайт» для себе та Бет. Бет спантеличено подивилася на пляшку «Спрайту». Вона ніколи не бачила, щоб Лана пила щось, окрім дієтичної «Коли». Але Лана вже почала його пити. Бет відкрила свою пляшку та відпила з неї. Напій був схожий на ігристе вино. Непогано.

В автокінотеатрі показували детектив. Можливо, він був хороший, але голосне обговорення й передчасні висновки Лани та Джек щодо того, хто вбивця, заважали Бет слідкувати за сюжетом. Коли вона почала другу пляшку «Спрайту», це вже не мало значення.

Бет поглянула на Лану. Очі її матері блищали, відбиваючи світло екрана, а новий костюм старшої жінки був схований під клаптиковою ковдрою, якою вона вкривалася разом із Джек на задньому сидінні. Бет не знала, та й не могла знати, яких клопотів їй завдасть переселення нового земельного консультанта округу Монтерей у її колишній гараж.

Жінка не здогадувалася, що катастрофи почнуться наступного дня, коли вона прийде додому та виявить величезну дірку в даху для встановлення мансардних вікон, які вона не замовляла. Усе, що Бет знала: вони разом, у безпеці та сміються. Цього було достатньо.