Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 41

Коли Бет повернулася додому о десятій, пошепки наспівуючи «Біле весілля», вона застала свою матір і доньку на дивані у вітальні. Лана сиділа з закинутою назад головою й відкритим ротом, похропуючи. Джек втупилася в телефон. На журнальному столику з корча лежав порожній лічильник таблеток і відкритий ноутбук.

Бет вимкнула телевізор і поклала руку на плече Джек.

— Привіт, доню, — сказала вона.

Лана прокинулася від цього звуку. На мить вона широко розплющила очі й схопилася руками за подушки. Вона здавалася вразливою й наляканою. Потім її погляд зосередився на доньці, а тіло розслабилося.

— Бет, — Лана позіхнула. — Ти ходила на зустріч із Мартіном? Віддала йому конверт?

— Так.

Бет вирішила, що не буде зайвим розповісти матері, що вона бачила.

— Це було планування якогось комплексу, як-от…

— Такого?

Лана переклала ноутбук собі на коліна.

— Звідки в тебе?.. — Бет похитала головою. — Так, ма. Саме такий. Але Мартін не надав йому великого значення.

— Він уже знав про цей проєкт? — голос Лани звучав здивовано.

— Не думаю, — Бет прокрутила в голові події того вечора, намагаючись пригадати, що саме Мартін казав про плани. Але на пам’ять спадав лише його відсторонений погляд у вікно, що шукав батьків, яких він втратив.

— Леді Ді була шокована, коли я розповіла їй про це, — сказала Лана. — Я думаю, що Гал приховував цей проєкт від них обох.

— Я завжди вважала містера Роудза прямолінійним, — зауважила Бет. — Але він, схоже, не розповів дітям про свої плани й навіть про стан свого здоров’я. Можливо, іще щось приховував.

— Або не знав, як їм про це розповісти, — припустила Лана. — Можливо, він боявся, що це негативно вплине на їхні стосунки.

Бет здивовано подивилася на свою матір. Вона не була впевнена, що та досі говорить про Роудзів.

— Можливо, Діана та Мартін брешуть, — сказала Джек. — Якщо вони вбили Рікардо, щоб зупинити цей проєкт, то мусять про нього знати.

— Я не думаю, що в них близькі взаємини, — сказала Бет. — Мартін говорить про Ді якось ображено. Або жалісливо.

— Жалісливо? — перепитала Лана.

— Схоже, чоловік зраджує їй, — пояснила Бет.

— Гм. Я не здивована. Чоловіків здебільшого втомлюють сильні жінки — особливо, якщо це їхні дружини.

Бет знову запитала себе, кого має на увазі Лана. Вона позіхнула.

— Чи є якась причина, чому це не може зачекати до ранку?

Лана та Джек перезирнулися.

— Я думаю, що проєкт «Вердадера Лібертад» — це ключ до всього, — сказала Лана. — Зі смертю Гала й Рікардо цей проєкт теж помер. А це вигідно Мартіну, якщо він хоче продати ранчо.

— Але Мартін був у Сан-­Франциско, коли вбили Рікардо. А Діана теж хоче ранчо, так?

— Ще і як! Це могла бути вона, Бет. Я думаю, що вона щось приховує про Рікардо. Але Мартін міг бути причетним в інший спосіб. А ти зустрічалася з ним сама.

Бет зігнала їх обох з дивану, щоб розкласти його.

— Не треба хвилюватися за мене. Я можу про себе подбати.

— Сімейний девіз Рубіконів, — сказала Лана.

Вона відступила назад і допомогла доньці розстелити матрац.

— Ми не хотіли втручатися, Бет. Ми лише хочемо, щоб ти знала, що для нас це важливо.

Джек принесла ковдру й упала на диван. Коли вона вмостилася, Бет приєдналася до Лани біля дверей задньої спальні.

— Мартін міг прикидатися, що не бачив ці плани до сьогодні? — прошепотіла Лана.

— Ма, я не вмію читати думки. До того ж він геть розбитий. Випив за вечір стільки віскі, скільки сам важить. На нього тисне робота та сестра. Не кажучи вже про горе.

Бет поглянула на свою доньку, яка вже заснула на дивані.

— Мабуть, втрачати батьків важко.

Лана здивовано підняла брову.

— Навіть тих, які захоплюють твій будинок і виводять тебе з себе?

— Ти стаєш сильнішою з кожним днем, ма. От побачиш, скоро знову затикатимеш за пояс малявок із Бе­верлі-­Гіллз.

— А якщо я…

Лана потяглася рукою до одвірка, щоб спертися об нього.

— Якщо що?

Лана поглянула на доньку, втиснувшись пальцями в косяк. Вони з Бет ніколи не були достатньо близькими, щоб розуміти одна одну з півслова. Запитання гуло в її голові. Але вона не могла озвучити його. Поки що не могла.

— Ми підійшли впритул до вбивці, — сказала вона натомість. — Це якось пов’язано з цими планами, з проєктом. Я відчуваю.

— Можливо, настав час поговорити з шерифом. Захистити всіх.

— Я поговорю. Коли сама розберуся. Хай там як, скоро все це закінчиться.

Вона зайшла в темну кімнату.

— Я люблю тебе, Бет.

— Я тебе теж, — відповіла Бет.

Але двері в спальню були вже зачинені.