Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 28

У п’ятницю вранці, після неспокійного сну вдома, Бет і Джек зайшли в палату Лани й застали порожнє ліжко. Серцебиття Бет пришвидшилося.

— Ма?

Вона постукала по розсувних дверях до ванної кімнати.

— Ти тут?

Двері відчинилися. Лана вийшла з ванної й почовгала до своєї доньки. Бет розвела руки, і Лана впала в її обійми. Джек підійшла до них і пригорнулася збоку. На одну довгу мить, про яку вони ніколи не розмовлятимуть, три жінки обнялися.

Жінки Рубікон вмостилися зручніше: Лана сперлася на жорсткі подушки, Джек згорнулася калачиком на матраці біля її ніг, а Бет сіла на пластмасове крісло для відвідувачів.

— Це для мене? — запитала Лана, дивлячись на одноразові стаканчики з кавою.

Бет дала їй пляшку води, наполовину відкривши її.

— Як ти почуваєшся?

— Із кавою було б краще.

— Не поспішаймо, ма. Ти пролежала без свідомості майже два дні.

— Не зовсім так. Минулої ночі я прокинулася з жахливим болем у шиї. Я б зателефонувала тобі, але не могла знайти телефон.

— Він у мене. І твоя сумка теж.

Лана зробила довгий ковток.

— Моя перука вціліла?

— Не думаю. Твій костюм у мене, але він порваний на шматки. Медсестрам реанімації довелося розрізати його, тому що на спині було багато скла. Як ти почуваєшся?

— Рани болять. Але я виживу. Уранці заходив лікар. Він сказав, що очікує повного одужання, — голос Лани звучав хрипло, ніби вона проковтнула грудку вугілля.

Джек стисла руку Лани.

— Ти була дуже хороброю, Примо.

— Де там, Джек! Я просто не хочу пропустити твій шкільний випуск.

— Не треба зайвої скромності, — вставила Бет. — Я розмовляла з пожежником Чейзом Такером, який привіз тебе. Він сказав, що ти фактично вистрибнула з будинку, охопленого вогнем, і рухалася далі. Він стверджував, що якби не натрапив на тебе, ти б сама доповзла до лікарні.

— М-м-м, Чейз. Мені снилися його… підтяжки.

Лана поглянула на столик.

— Ці квіти від нього?

Бет дала Лані картку. Лана прочитала її, роздивилася букет і засунула картку назад у конверт, міцно стиснувши губи.

— Віктор. Ти ба! Мабуть, це він влаштував пожежу, — сказала вона.

— Чоловік, який керує земельним трастом? Нащо це йому?

Лана зиркнула на калу.

— Можливо, хотів мене відлякати. Думаю, він повʼя­заний з убивством Рікардо.

Джек поклала голову на щиколотку бабусі.

— Що ти з’ясувала?

— Віктор і Рікардо налагодили успішний бізнес у цій своїй благодійній організації. Багато контрактів, великі гроші. Пожежа почалася саме тоді, коли я дісталася до найцікавішого.

Бет похитала головою.

— Навряд чи ти зможеш найближчим часом повернутися туди. Від заднього фасаду залишився кратер, а решта будівлі залита водою й засипана сажею. Ти втекла звідти саме вчасно.

— Це був підпал, так?

Бет потерла темні кола під очима.

— Не знаю, ма. Але приїжджала детективка Рамірез. Вочевидь поліція Санта-­Круза вилучила твою машину. Детективка сказала, що це доказ. Вона хоче зустрітися з тобою.

— Тепер вона готова говорити зі мною, — Лана усміхнулася й раптом закашлялася.

Бет знову простягла матері пляшку води.

— Ми можемо зателефонувати їй, коли повернемося додому.

— Щойно я підготую список запитань.

— Звісно, ма.

Лана поставила пляшку з водою на столик і вказала підборіддям на склянки з кавою.

— Ти не скажеш, що це дурна затія? Намагання розкрити цю справу? Виявити вбивцю?

— Ні, не скажу, — Бет передала Лані чашку з кавою. — Я бачу, що це важливо для тебе.

— Так і є.

— Можеш пояснити чому?

Лана понюхала каву, перш ніж відпити її. Вона пахла затхлим мигдалем, як кухня в її першому будинку в Лос-­Ан­джелесі, який для них придбав Арі. Лана побачила себе двадцятишестирічною там; згадала, як вона метушилася й мугикала щось собі під ніс, вставляючи нові ножі в підставку. Вона покинула правничу школу, щоб народити дитину, але її життя було чудовим. Бет була слухняною, а Арі — таким самим пристрасним, як і раніше. Вона не слухала свого брата, який казав, що це небезпечно — виходити за адвоката з розлучень. Вона любила запал Арі, його готовність протистояти будь-кому: офіціантам, водіям таксі, опонентам у суді — щоб отримати бажане. Їхньою мовою любові була війна, і вони обоє стали майстрами з суперечок, навчилися пускати такі гострі шпильки, що самі іноді зупинялися, аби насолодитися віртуозністю одне одного.

А потім, однієї суботи, поки Бет спала, Арі розбомбив їхнє поле бою. Лана стояла в цій яскравій затишній кухні посеред нових кухонних приладів, коли Арі спокійно заявив, що життя, яке вони побудували, і сім’я, яку Лана для них створювала, більше йому не підходять. Коли жінка спробувала сперечатися з ним, він відмахнувся від неї. Арі подивився на неї так, ніби вона — м’яка, принизлива рана. А потім пішов.

Вона досі не забула той момент — те, як він зробив її водночас замінною і відчайдушною, пакетом акцій, вартість якого знизилася до нуля. Вона втікала від нього якомога швидше, спочатку шукаючи порятунку у вині й сльозах, а потім — успішніше — у роботі. Лана нізащо не хотіла знову від когось залежати. Вона забезпечить Бет і захистить себе. Річ не в статусі і не в марнославстві. Річ у виживанні.

Лана проторувала собі шлях на ринку нерухомості й продовжила робити запаморочливу кар’єру, радо жертвуючи своїми найм’якішими рисами, щоб стати жорсткою, створити репутацію людини, яка нікому не довіряє, але приносить результат. Кожна угода зміцнювала її безпеку. Кожен переможений супротивник додавав їй сили. Вона гарно вдягалася й підтримувала себе у формі, невтомно борючись із силами, які робили інших жінок невидимими з віком, такими, через яких можна переступити.

Але тепер рак руйнував залізний захист, побудований нею. Вона бачила відображення своєї неминучої другорядності в обличчях зарозумілих онкологів та виснажених медсестер. Навіть в обличчі своєї доньки. Ці люди думали, що можуть утиснути її життя у вужчі рамки й очікували вдячності за це. Зараз вона почувалася в безпеці лише тоді, коли працювала над розслідуванням; коли ставила запитання, а не відповідала на них.

Лана провела пальцями по лікарняному браслету, гострі краї якого врізалися в шкіру. Усередині неї вирували емоції. Хвилювання. Ба навіть страх того, що вона буде назавжди прикутою до лікарняного ліжка. Звісно, нічого з цього Лана не сказала.

— Я… просто хочу допомогти.

— Угу.

Вона спробувала ще раз.

— Для мене це важливо. Щось робити, працювати — важливо. Я хочу допомогти.

Лана поглянула на Бет. Вона знала, що її слова звучать поверхово, але сподівалася, що Бет відчує її намагання говорити щиро. Бути справжньою з нею. Бет зустрілася поглядом із матір’ю і ковтнула. Коли вона заговорила, її голос звучав м’яко.

— Гаразд. Тоді я теж хочу допомогти.

— Ти? Міс «Не ходи туди, не роби того»? — ці слова зірвалися з вуст Лани до того, як вона встигла їх обдумати.

Але Бет не проковтнула приманку.

— Можливо, я цього не розумію, — сказала вона. — Можливо, це мені не подобається. Але якщо це важливо для тебе, то й для мене теж важливо. Я не збираюся виставляти тебе за двері через те, що не зовсім розумію твої вчинки.

Лана здригнулася й повернулася до Джек, щоб перевірити, чи вона слухає. Дівчина сиділа, нашорошивши вуха.

— Якщо ти хочеш ганятися за вбивцями, я не зупинятиму тебе, — сказала Бет. — І, щиро кажучи, я не думаю, що комусь це під силу.

Бет простягла матері руку. Лана поставила їй на долоню порожнюій стакан, лагідно торкнувшись її пальців.

— Ходімо звідси, — сказала Лана. — Якщо ми хочемо досягти прогресу, нам потрібна нормальна кава.