Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 23

Пізно ввечері кухня бунгало нагадувала кімнату для допитів. Бет уперше помітила цю схожість, коли зайшла й побачила свою матір за столом у халаті. Жінка сиділа рівно, і світло від єдиної лампочки підкреслювало темні кола в неї під очима. Лана зняла абажур, зроблений Бет, два тижні тому, коли пальмова гілка з нього впала в її протеїновий шейк.

— Як минуло побачення? — запитала Лана.

В одній руці вона тримала клейовий пістолет своєї доньки, крутячи його на пальці. Бет сподівалася, що він не підключений до розетки.

— Це було не побачення.

— Гаразд. Як воно минуло?

Лана щось пила — мабуть, реактивне паливо — і говорила звичним уривчастим тоном.

— Добре.

— Наскільки добре?

— Так добре, як можна очікувати від вечері в забігайлівці з чоловіком, який щойно втратив батька.

Бет втупилася очима в матір.

— Хіба тобі не час спати?

Джек піднялася з дивану.

— Примо, скажи їй.

Лана поклала клейовий пістолет на стіл. І провела рукою по своєму короткому волоссю з залисинами.

— Я побоююся, що Мартін може бути причетним до вбивства. Убивств.

— Серйозно? — Бет починала дратуватися. — Ти побоюєшся, що чоловік, у якого щойно помер батько і якого навіть не було в місті, коли помер Рікардо, міг убити їх обох?

— Він був знайомий із Рікардо?

— Я в нього не запитувала. Це неважливо. Його не було в Сан-­Франциско в п’ятницю, коли помер Рікардо. Він приїхав сюди в суботу. Про вбивство майже не чув. Мені було незручно порушувати цю тему, і я не хотіла виходити за рамки. Але я це зробила. Заради тебе.

— Де саме він був?

— Коли?

— Позаминулої п’ятниці.

Бет поглянула на свою матір.

— На представленні нанотехнологій для інвесторів. Його стартап виробляє роботів, які збирають плати. Мікроскопічних роботів, — вона насупилася. — Здається, я нічого не переплутала.

— І де ж відбувалося це представлення?

— Наступного разу я встановлю жучок на його телефон, — Бет похитала головою. — Серйозно. Він хороший хлопець. Розумний. Не схожий на холоднокровного вбивцю. У нас більше спільного, ніж я очікувала.

— Мені щось варто знати перед зустріччю з його сестрою?

— Є одна річ, — Бет запнулася, насолоджуючись неприхованим інтересом на обличчі матері. — Віктор Моралес домагається від них передачі ранчо земельному трасту.

— Судячи з виступу Віктора на поминках, Гал Роудз саме цього й хотів.

Бет знизала плечима.

— Мартін так не вважає. Він каже, що його батько щось підписав для проформи.

— Ти зустрінешся з ним іще раз? — запитала Джек.

У її запитанні щось приховувалося, але Бет не могла зрозуміти, що саме: надія чи занепокоєння.

— Це було не побачення, люба, — відповіла вона м’якшим тоном.

— Але могло б бути? — запитала Лана.

— Перепрошую?

— Ти могла б перетворити це на побачення?

Бет не була впевнена, що має на увазі її матір. Вона не була готова вести дискусію про те, що багатий технар — це не її типаж чоловіка.

— Я знаю, що він не лісоруб, — продовжила Лана, — але якщо нам знадобиться більше інформації від Мартіна, ти зможеш вдягнути спідницю і…?

— Ма!

— Твоя правда. Думаю, топ і джинси підійдуть краще. У тебе гарні плечі.

— Ма, ти не можеш зводити мене з ним заради розслідування.

— Ти щойно сказала, що він не вбивця.

— Знаєш що? — Бет нахилилася над столом, закриваючи світло своїм бомбером. — Якщо ти хочеш маніпулювати людьми, це твоя справа. У тебе завтра важ­ливий день, правильно? Зустріч із сестрою Мартіна й Віктором Моралесом?

Лана кивнула.

— Якщо хтось і зустрічатиметься з убивцею, ма, можливо, це будеш ти.