Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 45

Лана поклала слухавку й переможно подивилася на Джек.

— Я мала рацію щодо Гала Роудза, — заявила вона. — Його вбили.

— Овва, — сказала Джек. — З ким ти розмовляла? З мамою?

Лана кивнула. Перш ніж вона встигла ще щось сказати, у двері постукали. На порозі стояли детективи Ніколетті та Рамірез — майже в тому самому вигляді, що й на телебаченні годину тому, але спітнілі й скуйовджені.

— Ви прийшли роздавати автографи? — запитала Лана.

Ніколетті розправив плечі.

— Ні, мем. Нам треба поговорити з вами.

Лана поглянула на Рамірез.

— Ви отримали моє повідомлення?

Жінка-детектив швидко кивнула.

— Щось важливе? — запитав Ніколетті у своєї напарниці.

На мить у Лани зажевріла дика надія, що її голосове повідомлення містило ключову інформацію.

— Це дрібниці, — відповіла Рамірез.

Лана розчаровано видихнула. Джек підійшла до столу.

— Що відбувається?

— Велосипед, який ми знайшли в «Каякерській хижі»… — сказав Ніколетті. — Ми встановили, що він…

— … належить Рікардо Крузу.

— Як ви…

— Ідемо далі, — тон Рамірез був рівним і владним. — Ми отримали ордер на обшук ділянки, яку Пол Генлі орендував у Роудзів. Я їздила туди. Пола там не виявилося. Там не було нічого, окрім перекопаного ґрунту.

Лана раптом згадала завантажений каяк Пола в той день, коли Джек застрягла у струмку. Що б він не ховав на цій землі, він його викопав і привіз на пристань.

— Він добре замів сліди, — вела далі Рамірез, — але дещо упустив.

Вона дістала маленький целофановий пакет і поклала його на стіл. У пакеті лежав ґудзик, заляпаний багнюкою. Ніколетті спостерігав за Рамірез із силуваною посмішкою, ніби шкодував, що не знайшов цей доказ сам.

— Ви бачили це раніше?

Лана та Джек похитали головами.

— Це з куртки Рікардо Круза. На цьому ґудзику сліди його крові, залишені в той тиждень, коли він помер. Ми вважаємо, що він відірвався перед тим, як Рікардо Круза скинули у воду.

— Беззаперечний доказ моєї правоти, — втрутився Ніколетті. — Рікардо Круз був на ділянці, яку орендує Генлі. Його вбили в куртці, із якої відірвався цей ґудзик. А потім скинули у струмок.

— Ви думаєте, що Пол…

— Ми арештуємо містера Генлі за вбивство Рікардо Круза, — сказав Ніколетті. — Щойно його знайдемо.

Велосипед Рікардо. Ґудзик Рікардо. Ці докази були ґрунтовними, але недостатніми. Знаряддя вбивства та мотив досі не встановили. На думку Лани, Пол був найменш зацікавленим у смерті Рікардо, не кажучи вже про смерть Гала Роудза. Утім, можливо, шерифи знали щось, що не знала вона. Лана вміла мастити медом по губах, але, коли час має значення, бризнути оцтом в очі теж буває ефективно.

Вона поглянула в очі Ніколетті й фиркнула.

— Пол Генлі — убивця? Не смішіть. Це занадто очевидно. Нащо йому вбивати когось і спускати в болото в рятувальному жилеті своєї компанії? Не кажучи вже про його велосипед. Навіть Пол не настільки дурний. Про вас я теж була кращої думки.

Ніколетті теж фиркнув.

— Облиште. Ви вважаєте себе надзвичайно розумною, тоді як Містер Генлі намагався підставити вашу онуку. Він знав час припливів і відпливів. Міг вирахувати, де й коли спливе тіло. Він убив містера Круза й кинув його у струмок у п’ятницю ввечері. Потім забронював тур на суботу з телефона Рікардо Круза, викинув телефон і сховав велосипед, — Ніколетті указав м’я­сис­тим пальцем на Джек. — Ти проводила призахідний тур тієї суботи.

Джек кивнула, широко розплющивши очі.

— А містера Генлі того вечора не було.

— Він зустрів якусь жінку, — сказала Джек.

— Чарівну Татьяну. Його невловиме алібі, — Ніколетті мав самовдоволений вигляд. — Цей негідник підставив тебе.

— Я в це не вірю, — сказала Лана.

Вона поглянула на онуку.

— Можливо, Пол — дурник, але він не жорстокий, правда?

Джек кивнула.

— Мені він здавався невдахою.

— Саме так, — сказала Лана. — Не той типаж.

Гучне «Ха!» Ніколетті рознеслося луною по кухні.

— Ось що я вам скажу, леді. Немає ніякого типажу. Я зустрічав зубрил, які боялися шнурків на своєму взутті, але якимось чином убивали своїх дівчат. Мініатюрних літніх жінок, які закопували своїх чоловіків у саду та плакали над півоніями. Якось я арештував учителя фізкультури, який розрубав хлопця на шматки перед тренуванням. Єдиний типаж, із яким я зіткався, — це той, що опинився у відчаї. А за певних обставин наважитися на вбивство може будь-хто.

Джек вискочила з-за столу з посірілим обличчям.

— Вибачте, — сказала вона, дивлячись на Лану. — Я буду у своїй кімнаті. Твоїй кімнаті.

Лана зиркнула на детектива.

— Вам захотілося повихвалятися?

Ніколетті відповів їй таким самим жорстким поглядом.

— Мені захотілося підкреслити серйозність цієї ситуації. Містер Генлі — убивця.

— Це лише припущення. Який у нього мотив у цій вашій фантазії?

— Ми вважаємо, що вони разом вели бізнес — містер Генлі та містер Круз. Займалися чимось протизаконним на протилежному березі болота.

— Компанія «Fruitful», — сказала Лана.

— Саме так, — Ніколетті махнув м’ясистою рукою. — Містер Генлі орендував землю, а сусіди по квартирі Круза сказали нам, що він проводив більше часу в Елкгорні, ніж того вимагала робота. У Круза були там якісь секрети. Він не ділився з ними подробицями, тому ми вважаємо, що тут щось нечисто. Чоловіки працювали разом. У п’ятницю між ними виник конфлікт. Генлі сильно вдарив Круза чимось круглим і металевим — можливо, копачем чи лопатою, або ліхтарем, який не зміг нам надати. А пізніше ввечері скинув тіло у струмок.

Лана слухала детектива з незворушним виразом обличчя. Можливо, вона помилилася й великий проєкт, заради якого Рікардо покинув земельний траст, був по­вʼязаний не з Галом, а з Полом? Або ж Рікардо зустрічався з Полом, а не з Діаною? Ні. Ці версії були сміховинними. «Вердадера Лібертад» була справжньою, як і звʼязок Рікардо з Діаною. Секретна діяльність Рікардо на березі болота не була пов’язана з роботою. Лана в цьому впевнена. Майже впевнена.

Вона вже збиралася відкрити рота й стерти усмішку з обличчя Ніколетті, коли зрозуміла, що докази роману такі самі непереконливі, як і його припущення щодо незаконного ділового партнерства з Полом. І попри те, що вона сказала Джек, у неї не було неспростовних доказів убивства Гала Роудза. Вона не могла поділитися своєю теорію з детективами. Принаймні доти, доки не отримає конкретну інформацію.

Схоже, Ніколетті сприйняв її мовчання за небажання співпрацювати. Він вишкірився.

— Послухайте, леді, я все розумію. Молодший чоловік приділяє вам увагу, трохи фліртує з вами, допомагає вам… як це сформулювала моя колишня?… «відчути себе живою». І здоровий глузд покидає вас.

Лана кинула сердитий погляд на нього. Тепер вона нізащо не поділиться з ним своїми теоріями.

Вона вловила запах жахливих парфумів Ніколетті, схожий на гнилі яблука, змочені в сосновій смолі. Як не дивно, він нагадав їй про Пола, про сморід в його машині — мускусний і солодкий водночас. Вона згадала слова Джек про те, що на орендованій ділянці біля струмка пахло скунсом, і заяву працівника фермерського бюро про те, що на ім’я Пола Генлі та компанію «Fruit­ful» не зареєстровано ліцензованих полуничних ферм. Щось починало прояснятися — нечіткі обриси ідеї, які зародилася в її носі та поступово проникали в мозок. Але перш ніж туман розвіявся, озвалася Рамірез.

— Міз Рубікон, ви нам уже допомагали раніше. Зараз нам потрібна ваша допомога.

— Що ви маєте на увазі?

— Якщо ви знаєте, де зараз Пол Генлі (будь-які здогади щодо його місцезнаходження), ми маємо це знати.

— Я могла б…

Ніколетті стукнув блокнотом по столу.

— Ви могли б перестати прикидатися й розповісти нам все, що знаєте.

Лана випросталася й уп’ялася в нього очима.

— Детективе Ніколетті, я знаю, що ви перебуваєте під сильним тиском. Я знаю, що ви не змогли розкрити це вбивство попри те, що у вас було кілька тижнів і цілий департамент. Я знаю, що ви зверхньо ставитеся до мене й залякували мою онуку. Я знаю, що вам потрібен пояс, щоб підтримувати ці штани, які ви придбали зі знижкою. Що ще ви хочете почути?

Ніколетті стиснув щелепу, кулаки та ноги. Після напруженої паузи втрутилася Рамірез:

— Міз Рубікон, — сказала Рамірез, — я зауважила, що у вас із Полом Генлі особливі взаємини.

Лана перевела погляд на молодшу жінку.

— Можливо, він згадував якесь місце, про яке ми не знаємо. Прошу вас.

Лана видавила з себе усмішку.

— Боюся, ви переоцінили мій звʼязок із містером Генлі. Того дня, коли ми разом сиділи в його магазині, то вперше зустрілись.

— Навіть якась дрібниця може допомогти нам знайти цього чоловіка, — наполягла Рамірез.

Лана задумалася. Їй був потрібен час. Час на те, щоб знайти неспростовні докази причетності Діани або Віктора. На те, щоб з’ясувати, що приховує Пол.

— У нього каяки, — зімпровізувала Лана. — Багато каяків. Мабуть, він знає багато схованок на болоті. Він міг піти в похід. І навіть не здогадуватися, що ви його шукаєте.

— Він говорив із вами про походи?

Рамірез сумнівалася — чи то в Полі, чи в тому, що можна спати просто неба заради розваги.

— Ні, — зізналася Лана.

— Нам слід іще когось допитати? Дівчину? Бізнес-­партнера?

Одна така людина була. Але Лана хотіла поговорити з нею першою. Вона похитала головою.

— Я не дуже добре його знаю.

— Розумію. Ну, дякую за ваш час.

Рамірез попрямувала до дверей. Ніколетті вийшов із заціпеніння й пішов за нею.

— Детективко Рамірез? — гукнула Лана.

— Так?

— Якщо Пол убивця, я зроблю все можливе, щоб допомогти вам його знайти.

— Дякую. Якщо він зв’яжеться з вами, у вас є мій номер.

— Усе гаразд?

Джек вийшла з задньої спальні навшпиньки й згорнулася калачиком на дивані біля Лани.

— Я в нормі. А ти?

Джек почала смикати за рукав світшота.

— Просто багато всього відбувається. Як думаєш, Пол убив Рікардо Круза?

— Ні. Раніше я розглядала цю версію, але тепер сумніваюся, що Пол був знайомий із Рікардо. У нього не було мотиву. Не було НАОУ. Безперечно, він щось приховує біля струмка. Але я думаю, що хтось підставляє його так само, як намагався підставити тебе.

Лана поглянула на стелю.

— Цікаво, як той ґудзик там опинився?

— Можливо, хтось привіз його до струмка?

— Можливо.

Лана позіхнула.

— Мама сказала тобі, о котрій повернеться?

— Об одинадцятій.

Була лише дев’ята, але Лана почувалася так, ніби вже ніч.

— Мабуть, час лягати спати.

— Так.

Жодна з них не поворухнулася.

— По телевізору транслюють марафон «Закону і порядку», — сказала Джек.

— Чудово, — Лана взяла в руки пульт. — Можеш принести мій блокнот?