Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 43

Лана поїхала на північ, у Санта-­Круз. Вона припаркувалася з навітряного боку за кілька паркомісць від обвугленого земельного трасту й обережно відчинила двері. Чоловіки в полотняних куртках виносили меблі з вантажного фургону, припаркованого перед будівлею. Ґабі помітила її першою.

— Міз Рубікон!

— Ґабі.

Дівчина стояла біля вхідних дверей у вузьких джинсах і химерному кораловому светрі з глибоким вирізом. На шиї в неї висіла пилозахисна маска, що торкалася її грудей.

— Як ви? — дівчина взяла Лану за плечі. — Коли почула, що сталося з вами того дня, то не могла повірити. І ось ви тут. Маєте чудовий вигляд, — Ґабі роззирнулася й стишила голос. — Я казала Віктору, що двері в бібліотеку заклинює. Він завжди сміявся й відповідав, що їх треба добряче штовхнути. Знадобився цей жахливий… інцидент, щоб він замовив нові двері.

Лана зміряла поглядом молоду жінку. Ґабі стверджувала, що двері в бібліотеку не були замкнені. Чи могло це бути правдою? Лана спробувала згадати, чи чула вона клацання, коли Віктор вийшов із кімнати й чи двері були зачинені на засув. Але з пам’яті виринала лише сирена, яка різала вуха; зубчастий отвір у вікні; люди на кшталт Віктора та Ґабі, які покинули її в будівлі, що зайнялася.

Лана вибралася з обіймів Ґабі. Двоє м’язистих чоловіків пронесли повз них новий шкіряний диван.

— Я рада вас бачити, Ґабі. Як справи в трасту?

— Дим нарешті вивітрився з будівлі. Більшість наших документів знищені, а для того, щоб замінити зовнішню стіну на щось постійне, знадобиться багато років. Але наші донори допомагають відновити офіс. А ці ремонтники просто чудові, — Ґабі усміхнулася чоловіку, який ніс лампу, від чого він мало не спіткнувся.

— Що каже поліція?

— Детектив Чхве приходив кілька разів. Він повідомив, що пожежа почалася біля будівлі. Схоже, вони намагаються ідентифікувати кілька машин, що були припарковані на вулиці.

Лана запитала себе, яка машина в Діани. Але також вона засумнівалася в її причетності. Можливо, Діана знала про планувальник, який бачила Лана, та влаштувала пожежу, щоб знищити докази своїх зустрічей із Рікардо. Але це було не в її стилі.

Більше скидалося на те, що хтось інший, сердитіший та більш обізнаний із плануванням будівлі, підпалив її.

— Ніхто з працівників не постраждав? — запитала Лана.

Ґабі похитала головою.

— Ви справді вибралися через вікно самотужки? Я вражена.

Лана усміхнулася.

— Віктор дуже картає себе через те, що сталося. Я впевнена, що він був би радий зустрітися з вами, але сьогодні він увесь день на зустрічах.

— Я знаю. Він залишав мені повідомлення. Але я приїхала, щоб поговорити з вами.

Дівчина розгубилася.

— Ви хотіли оформити страховий позов? Ми знайшли вашу перуку, але вона не була…

— Це не стосується пожежі.

— Хм.

— Це стосується Рікардо Круза.

— Хм?

Ґабі нагадувала дуже красивого папугу.

— Хочу вас попросити дещо перевірити. Ви знаєте, коли Рікардо востаннє був в офісі?

Очі Ґабі розширилися від здивування.

— Я не впевнена, що можу…

— Будь ласка, — Лана торкнулася її передпліччя. — Віктор казав мені під час нашої зустрічі, але в цьому переполоху я загубила свої нотатки.

Ґабі дістала телефон із вишитої задньої кишені джинсів. Провела пальцями з французьким манікюром по ек­рану та зморщила носа, вивчаючи календар за минулий місяць. Знайшовши те, що шукала, дівчина підстрибнула на місці.

— У середу, першого лютого, — сказала дівчина. — Рікардо мав оглянути одну нашу ділянку. Але спочатку в нас було навчання щодо розведення кондорів на горі Фремонт, — вона злегка всміхнулася Лані. — Я пам’­ятаю. Ми їли веганські пончики.

— А потім він пішов оглядати ділянку? У чому полягав огляд?

— Коли хтось передає нам права на забудову, ми мусимо перевіряти цю землю час від часу. Ця земля нам не належить, але ми відповідаємо за те, щоб ніхто не вів там бізнес і не скидав відходи. На більшості ділянок ми проводимо огляд раз на квартал.

— Рікардо міг перевіряти землю біля болота тієї середи?

— Можливо. Я не знаю.

— А потім він не повернувся в четвер і в п’ятницю?

Упевненість у голосі Ґабі кудись зникла.

— Саме так.

— Це було нетипово для нього?

Ґабі скривилася так, наче виявила камінець у бюстгальтері.

— Рікардо часто приходив пізно в четвер.

Лана підбадьорливо кивнула.

— Ви знаєте чому?

— Думаю, у нього була… близька людина, — дівчина трохи знітилася. — Рікардо жив на північ звідси, у Санта-­Крузі. Але щосереди він покидав офіс і їхав на південь. А наступного дня приїжджав пізно, теж із півдня. Мабуть, він десь там залишався.

— Ви спостерігали за його машиною?

На подив Лани, Ґабі дзвінко засміялася.

— Рікардо не їздив на машині. Це суперечило його принципам.

Лана здивувалася.

— Він користувався райдшерингом?

— Він усюди їздив на велосипеді.

— Навіть на зустрічі?

— Усюди.

— Отже, навіть якщо він зустрічався з великим жертводавцем…

— Він діставався на зустріч велосипедом. У нього було дві велосипедні сумки, прикріплені за сидінням. Одну він використовував для ноутбука, а іншу — для змінного одягу, — Ґабі усміхнулася, помітивши шок на обличчі Лани. — Деякі наші донори вважали, що це мило. Відзначали його відданість. І він справді був відданим. Велосипеду.

— Він добре дбав про нього, так?

— Ви коли-небудь зустрічали чоловіків, які обожнюють свій фургон? Постійно вичищають його до блиску, змінюють шини й називають «крихіткою»?

Лана мляво усміхнулася їй і подумки подякувала Богу, що в її житті не було таких чоловіків.

— Таким був Рікардо зі своїм велосипедом. Він навіть витатуював його зображення на сідниці, — Ґабі почервоніла. — Я таке чула.

— Він був справжнім атлетом.

— О так. Схибленим на здоров’ї. Відмовлявся купувати смартфон — казав, що від нього гниє мозок. І ніколи не брав лікарняний.

Лана замружилася. Слід було здогадатися, що це не лікар. Те, що в неї рак, не означає, що всі навколо хворі. Вона бачила перед очима літери «ДР». Рікардо та Діану, які щосереди качалися на килимку з ведмежої шкіри біля каміна на ранчо Роудза.

Лана викинула цю картинку з голови й зосередилася на молодій жінці, яка стояла перед нею. Ґабі розслабилася й зосередила погляд на засмаглій, підтягнутій смужці шкіри на спині доставника, яка визирала з-під футболки. Але раніше вона знітилася. Було щось, що Ґабі не хотіла обговорювати.

— Отже, Рікардо часто приходив пізно в четвер, — сказала Лана, неохоче повертаючи увагу Ґабі до себе. — Але того тижня, коли його вбили, він узагалі не прийшов?

— Так… — обличчя дівчини знову стало схвильованим, ніби розмова пішла не за планом. Тут було щось огидне. Щось, пов’язане з четвергом, — днем, який передував смерті Рікардо.

— Безперечно, детективи запитували вас про його відсутність, — сказала Лана.

— Так.

Ґабі дивилася на свої туфлі.

— Що ви їм відповіли?

Дівчина намалювала коло на тротуарі носком туфля.

— Віктор сказав нам відповідати, що він захворів, — пробурмотіла вона.

— Але Рікардо ніколи не брав лікарняний.

— Так, — голос Ґабі ставав м’якшим, ніби вона намагалася злитися з асфальтом.

— Ґабі. Скажіть мені по секрету. Що сталося?

Ґабі мала нещасний вигляд. Вона оглянула тротуар, але поблизу не було нікого, хто міг би її підслухати чи врятувати.

— Вони посварилися, — прошепотіла Ґабі. Тепер вона говорила швидко. — Того четверга. Наступного дня після зустрічі з пончиками. Рікардо та Віктор сиділи в бібліотеці. Спочатку було тихо, а потім Віктор почав кричати. Коли Віктор чимось захоплюється, він стає дуже емоційним. Не жорстоким, ні… — Ґабі похитала головою. — Але ми все чули. Це було жахливо.

— Що він казав?

— Він кричав про честь і про зраду, і про те, що Рікардо використав його.

— Що сталося після суперечки?

— Рікардо забрав свої сумки та вибіг із будівлі. Більше я його не бачила.

Ґабі зустрілася очима з Ланою. Щоками Ґабі текли сльози й розмита туш.

— Віктор любив Рікардо. Я це знаю. Він називав його hijo — сином. А їхня остання розмова була такою… — вона знову розплакалася.

Лана порилася в сумці й дістала звідти серветки та туш. Передала їх Ґабі й зачекала, поки дівчина витре сльози.

Нарешті розслідування рухалося вперед. Лана знала, де був Рікардо: у середу він ночував у Діани. У четвер він повідомив Віктору, що покидає земельний траст, щоб працювати з Галом над «Вердадерою Лібертад». Вони посварилися. А потім Рікардо поїхав — тільки куди?

— Ви пам’ятаєте, у якому напрямку поїхав Рікардо? Після суперечки?

Ґабі все ще була засмучена.

— На південь.

На південь. Назад до Діани. Лана спробувала уявити, як почувався Рікардо в той день. Він вирушив на ранчо після сварки з Віктором у пошуках розради? Можливо, він розповів Діані про проєкт «Вердадера Лібертад» і наступного дня вона його вбила? Або ж Віктора так сильно розсердила його зрада, що він його вбив? Віктор міг зв’язатися з Рікардо та попросити його про зустріч на території земельного трасту біля болота в п’ятницю, щоб все обговорити й помиритися. У Рікардо не було підстав боятися. Імовірно, він нікому не розповів про цю зустріч і пішов на неї сам.

Думки Лани обірвала Ґабі, що поклала їй у руку туш. Коли Лана поглянула на неї, обличчя дівчини було в порядку. Вона здавалася осяйною, незламною, такою ж упевненою, як Лана — нерішучою. Лана знала цей погляд і його переваги — те, як краса може слугувати зброєю. Вона кивнула, прийнявши туш і невикористані серветки.

— Ви підштовхнули мене до роздумів, Ґабі. Не варто комусь розповідати про нашу розмову. Такі жінки, як ми, повинні триматися разом, авжеж?

На мить гладеньке обличчя Ґабі зморщилося, і ним пробігла тінь занепокоєння. Відтак дівчина ледь чутно зітхнула. Вона повернулася в бік робітників, витягнувши спину так, що її волосся здалося довшим, а груди випнулися вперед.

— Міз Рубікон, я вже й забула, що ми з вами розмовляли.

Лана сіла в машину й подивилася на годинник. У неї було достатньо часу, щоб повернутися додому й прилягти, поки не приїде Джек.

На шляху Лана відволіклася. Вона уявляла собі, як Рікардо їде на ранчо до Діани. Відстань туди становить щонайменше пʼятнадцять миль. На велосипеді. Що в цьому хорошого? Лана проїхала повз двох жінок у вузьких квітчастих комбінезонах, що їхали узбіччям, а ліворуч від них вилискував океан. Звісно, у них були чудові литки, але думка про те, щоб їхати бік-о-бік із машинами, жахала Лану. Не кажучи вже про те, як шолом псує зачіску.

Зрештою, кардіо зараз не було пріоритетом для Лани. Вона знову подумала про вчорашнє ПЕТ-скануванняЛана ненавиділа чекати на результати — і взагалі, на будь-що — але почасти почувалася в безпеці, живучи в Елкгорні з його звичним болем і простими задоволеннями.

Лана проминула ще одного велосипедиста біля пристані: він їхав похитуючись у військовій уніформі, а перед ним у кошику сидів маленький собака. Раптом у пам’яті зринув велосипед, який був у неї в дитинстві. Біла корзина. Червоні стрічки. Лана згадала, як їздила вулицями за синагогою, як її переповнювало відчуття свободи й подув вітру розвівав волосся, що прилипло до шиї. Лана запитала себе, чи почуватиметься знову колись такою живою.

Вона припаркувалася біля будинку й залишилася сидіти в машині, думками повернувшись до вбивства. Слід було визнати: вона помилялася. Професійний досвід підштовхнув її до висновку, що вся справа в землі. У тому, кому вона належить. Хто її контролює. Що можна, а що не можна з нею робити. У Гала та Рікардо була «Вердадера Лібертад». У Віктора були плани з консервації дикої природи. У Пола була загадкова компанія «Fruitful». А діти Роудза боролися одне з одним за ранчо. Була сотня різних причин для вбивства.

Але козирем була любов. Любов сильніша за землю. Особливо коли вона перетворюється на щось огидне.

Яка любов призвела до смерті Рікардо? Чи була це батьківська любов Віктора до Рікардо та біль, який він відчув, коли дізнався, що молодший чоловік зрадив його заради власної мрії? Чи, може, хіть — роман із Діаною, який пішов не за планом?

Лана згадала слова Джек про те, що ця справа впирається в Рікардо, і заяву Діани про те, що вона не пробачає зраду чоловіків. Можливо, Рікардо був менеджером операцій, про якого казала Діана, — тим, хто мав відповідати за її оздоровче ранчо. Лана уявляла собі задум Діани: Рікардо керує спа-центром удень, а вночі гріє для неї ліжко. Можливо, вона навіть поділилася з ним своїми планами. Можливо, він навіть удав, що підтримує її. Якщо Рікардо водив за носа Діану та Віктора, а потім домовився з Галом про щось зовсім інше… це був найкращий мотив для вбивства, який вона чула. Для них обох.