Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 47

Наступного ранку Лану розбудив сигнал телефону. Вона повернулася на бік і глянула на годинник. Чверть на десяту. Занадто рано, особливо як для неділі. Але принаймні хтось хоче з нею поговорити.

На екрані було два повідомлення: одне від Діани Вайтекр, інше — від Джек.

Повідомлення від Діани було простим: «Потрібна ваша допомога. Будь ласка, зателефонуйте мені».

Повідомлення від Джек було заплутанішим. Це були чорно-білі фотографії з текстовим супроводом.

Лана наділа окуляри й набрала її номер.

— Джек?

— Примо? — дівчина говорила пошепки. — Я в бібліотеці.

— Усе гаразд?

— Так. У мене лише хвилина. Я проводжу дослідження: шукаю первинні джерела в газетах, і в мене виникла ідея щодо того, що ти казала мені вчора ввечері. Про Леді Ді. Я дістала архіви «Daily Mail».

— В Англії? — Лана або ще не прокинулася, або неуважно слухала її.

— Так, — відповіла Джек. — Я пошукала її. Під дівочим прізвищем. Діана Роудз. І знайшла статтю. Коли вона була молодою, у неї був наречений в Англії, якийсь там герцог. Він помер уві сні, і вона там була.

— Серйозно?

— Я надіслала тобі знімки екрану. Мушу йти.

Лана сіла й збільшила фотографію на телефоні. Джек мала рацію. Це була похмура історія про молодого герцога, який за загадкових обставин помер уночі в родинному маєтку. Надпис під фотографією повідомляв, що це Діана Роудз, двадцять чотири роки, наречена покійного. На ній була чорна вуаль і траурний одяг. Інші зображення були з таблоїдів, що підхопили цю історію, надаючи їй дедалі скандальнішого забарвлення.

Адреналін діяв сильніше, ніж будь-які ліки. Вони розкрили цю справу. Це була Діана. Вона раніше вже вбила людину. У неї був доступ до жертв, до струмка та до рятувального жилета зі стайні батька. Вона вбила Рікардо. Підставила Пола. А потім вдалася до своїх давніх прийомів, щоб змусити батька мовчати й забезпечити собі контроль над ранчо.

Звучало правдоподібно. Але нічим не підкріплювалося. Лані потрібні були конкретні докази роману — щось вагоміше, ніж ініціали в щоденнику, який до того ж, мабуть, згорів.

Тому вона взяла телефон і набрала номер Діани.

Дзвінок був коротким. Діана подякувала їй за нотатки щодо її фінансових моделей і знову попросила про допомогу. Насправді це було щось середнє між вимогою й запрошенням. Лана радо погодилася.

— Я залюбки допоможу вам провести презентацію для Мартіна сьогодні ввечері, — сказала Лана. — Що завгодно для жінки, яка займається бізнесом.

У неї було вісім годин, щоб зібратися. Лана змусила себе добре поснідати пачкою домашнього сиру й чи­мось віддалено схожим на бейгл. Вона ретельно спланувала своє вбрання: дістала свій найкращий костюм від «Chanel», чорні туфлі «Gianvito Rossi» й перуку, яка дряпала шкіру, — боб, що вона вдягала на обід із Діаною на початку тижня. Лана не хотіла цій жінці давати підстави думати, що вона хвора, сумніватися в її грізності.

Викладаючи ліки на день, Лана обдумувала запрошення Діани на вечерю. Воно було щирим? Чи це була пастка?

Діана заявляла, що їй потрібна допомога в переговорах із Мартіном щодо поетапного викупу його частки, і вона сподівалася, що Лана тиснутиме на нього цифрами. Це могло бути правдою. Навіть якщо Діана вбила Рікардо та Гала, вона могла потребувати допомоги Лани.

Але чим більше Лана про це думала, тим більше в неї виникало сумнівів.

Якщо Діана умисно вбила двох людей, зокрема власного батька, щоб отримати контроль над ранчо, чому вона не вбила Мартіна, який стояв на її шляху? Що станеться, якщо вона не переконає його пристати на її умови?

У Лани відразу виникло кілька припущень. Можливо, Діана не хотіла вбивати Мартіна. Можливо, він був для неї дорожчим, ніж інші два чоловіки. Якщо вона схилить Мартіна на свій бік, їй не доведеться його вбивати.

Або ж у неї вже була підтримка молодшого брата. Можливо, Мартін допоміг їй приховати злочини, і тепер вони вдвох брехали про це, намагаючись відволікти Лану від істини вигаданою суперечкою щодо майбутнього ранчо. Можливо, вечеря — це хитрість, аби заманити Лану на ранчо та покласти край її розслідуванню. У такому разі їй теж потрібна підстраховка.

Лана набрала номер, сподіваючись, що цього разу жінка відповість.

— Рамірез, — почувся голос у слухавці після першого гудка.

— Детективко Рамірез, вітаю. Це Лана. Лана Рубікон.

— Ви знайшли містера Генлі?

— Ні, але… — Лана набралася духу. — Здається, я знайшла вбивцю.

Вона швидко пояснила, що їй вдалося з’ясувати про таємний проєкт Рікардо, про ініціали «ДР», про колишнього нареченого Діани й про хронологію подій.

— Розумію.

Настала довга пауза.

— Я зараз надішлю вам фотографію старої статті, — сказала Лана.

— Ви знаєте, де зараз Пол Генлі?

— Подивіться на фотографію, — наполягла Лана. — Ви побачите, що все сходиться.

— А де зараз місіс Вайтекр?

— Я не впевнена. Мабуть, удома в Кермелі. Але вона запросила мене сьогодні на вечерю на ранчо Роудза. О вісімнадятій годині. Я подумала, що ви могли би прийти зі мною. Як моя супутниця.

На іншому боці запала тиша.

— Ми сучасні жінки, — сказала Лана. — У цьому немає нічого дивного.

— Міз Рубікон, я не можу піти на вечерю з вами.

— Невже ви не хочете поговорити з цими людьми про їхній звʼязок із Рікардо Крузом?

— Можливо, пізніше. Але зараз мій напарник і керівник вимагають, щоб я внесла в статистику відділення одного розкошланого власника магазину каяків.

— Але…

— Послухайте, міз Рубікон, я не кажу, що ваша інформація не цікава. Але зараз ми повністю зосереджені на місцезнаходженні Пола Генлі. Ви точно не знаєте, де він?

Лана дізналася достатньо, щоб здогадатися, чим займалася компанія «Fruitful». Жінка знову згадала про його цінний холодильник, який він попросив Скотті забрати з доків. Вона знала, що їй треба зробити.

— Обіцяю, що скажу вам першій, якщо знайду його…

***

Бет завершувала свою зміну, коли на екрані її телефону висвітився номер Мартіна. Вона продовжила заповнювати останні таблиці на сьогодні, поки виклик не перейшов на голосову пошту.

Вона вже отримала від матері два повідомлення щодо Леді Ді, написані великими літерами, і не хотіла, щоб її знову відволікали. Джек погодилася піти з нею на прогулянку ввечері, і Бет не хотіла все зіпсувати своїм запізненням.

Коли вона поверталася додому, Мартін знову зателефонував.

— Бет, привіт, — його голос звучав схвильовано. — Послухайте, я повертаюся в місто пізно ввечері. Обов’­язок кличе. Чи то пак мої інвестори. Схоже, моя відпустка починає їх дратувати.

— Ви дійшли згоди з вашою сестрою?

— Щодо цього я й телефоную, — сказав Мартін. — Я думав, що Ді нарешті погодилася на продаж, але сьогодні вранці вона сказала, що хоче зробити формальну презентацію після вечері щодо її плану на майбутнє й моєї ролі в ньому. Угадайте, кого вона запросила допомогти?

— Архітектора?

— Вашу матір.

Бет похитала головою, дивлячись на дорогу. Звісно, без Лани не обійшлося. Можливо, таким чином вона намагається зблизитися з Леді Ді, щоб зібрати докази? Або ж вона не втрималася від того, щоб встромити носа в операцію з нерухомістю.

Мартін говорив далі:

— Я думав, що ми з Ді можемо все вирішити самостійно. Не виносити сміття з хати, — він зітхнув. — Мені незручно про це просити, але чи не могли б ви відмовити свою матір?

— Відмовити її? — Бет намагалася приховати подив у своєму голосі. — У моєї матері немає вимикача, а якби й був, я його не контролюю. Якщо ваша сестра запросила її… чому б вам просто їх не вислухати?

— Я боюся, що мене обведуть круг пальця.

— Яким чином?

— Я не знаю. У цьому проблема. Я зовсім не знаю вашу матір.

Бет прикусила губу. Вона знала, якою чудовою переговорницею є її мати. Якось на корпоративній вечірці Прими вона познайомилася з банкіром, який зізнався, що один лише цокіт підборів Лани, коли та наближалася до його офісу, змушував його знизити пропоновану відсоткову ставку.

— Ви її знаєте, — продовжив Мартін. — А я вам довіряю. Чи не могли б ви прийти? Для балансу, так би мовити?

— Вибачте. Я б хотіла вам допомогти, але в мене з донькою є плани на сьогодні.

— Чому б вам не привести її з собою? Їжі на всіх вистачить. А дитині її віку буде чим зайнятися на ранчо. Будь ласка, я…

Бет наморщила лоба. Вона не бажала брати участь у дискусії майбутнього ранчо. Але можливо, річ не в нерухомості, а в убивстві. А якщо Джек дізнається, що Лана збирає докази на ранчо, мабуть, теж захоче піти.

— Що нам узяти з собою?