Дочки-матері та ніч убивства

Розділ 5

Джек пообіцяла собі, що її недільна зміна буде інакшою. Усе пройде згідно з правилами. Спокійно. Ранковий туман, огортаючи все навколо сріблястим покривалом, віддзеркалював настрій дівчини, коли вона їхала на пристань. У магазині було порожньо. Зелений гірський велосипед зник: його забрав або власник, або хтось інший. Поблизу не було ні душі. Вочевидь, приватні екскурсії Пола продовжувалися.

Джек самостійно відчинила «Каякерську хижу», відтак прикріпила відмови від претензій до планшета й витягла човни на берег. Прийшов Хорхе, один зі старших гідів, і розпочав тур о дев’ятій — шестеро осіб, стриманих і слухняних, — а Джек залишилася в магазині. Вона не зогледілася, як настав час і її туру об одинадцятій.

Ніхто з учасників її не насторожував. Це була німецька сім’я з п’яти осіб: батько і син, молода пара й спокійна літня жінка з глибокою засмагою. Об 11:05 Джек вишикувала групу на березі й суворим тоном провела інструктаж, змушуючи їх повторювати правила безпеки та захисту дикої природи. Пісень про акулу не було. Випивки теж. Об одинадцятій десять вони вже були на воді.

Тур був саме таким, як хотіла Джек. Дітям подобалося її прізвисько, дорослі з інтересом слухали її розповіді про напрями міграції чапель. Здавалося, що навіть видри поводяться чемно. Вервечка каяків рухалася вгору за течією. Більшість із них зупинилася біля вузького пляжу за парком Кірбі, де збираються на денний сон тюлені. Хлопець із батьком у каяку 33 запливли трохи далі, щоб роздивитися гирло річки. Пара в каяку 9 була одержима сардинами й безперестанку фотографувала блискучі косяки, що плавали між водоростями під водою.

Здійнявся вітер, і Джек скликала всіх у тиховоддя, яке вело до пристані. Вона спрямувала всі каяки на захід, за винятком 33-го. Батько і син. Джек насуплено озирнулася. Де ж вони?

Джек присіла і подивилася на воду, мружачись. Вона побачила їхній каяк на мілині — він стояв на місці. Можливо, вони застрягли? Джек подала сигнал решті групи залишатися на місці й попливла через болото.

Батько виліз із каяка і стояв у мулі. Дитина виглядала з каяка, розгойдуючи його. Вони загубили весло?

— Крихо!

Дитина кричала.

Джек подолала відстань між ними різкими рішучими гребками. На вигляд із ними все було добре — жодних кровотеч чи поранень — але каяк стояв заякорений. Можливо, вони занадто захопилися вивченням природи й одного з них ужалила медуза. Джек пришвидшилася й відштовхнула ногами аптечку, поки її руки були зайняті веслуванням.

— Крихо! Крихо!

Дитина кричала щось жахливе, наче гучна сирена. Джек зрівнялася з ним, але він не замовкав і його голос заглушав крики птахів у них над головою.

— Крихо, — почувся голос батька, — поглянь.

У багнюці біля водопропускної труби лежала людина. Укрите мулом тіло людини. Долілиць у воді. Воно не рухалося. Пуловер, обплетений водоростями, темні штани, туристичні черевики. І червоний рятувальний жилет «Каякерської хижі».

Джек скочила на холодний мул і метнулася до нього. Однією рукою вона тримала каяк, а іншу витягнула вперед, ніби намагалася втримати рівновагу на воді.

— Агов! — гукнула вона. Навіть у мокрому костюмі й чоботах її тіло заніміло. — Із вами все гаразд?

Відповіді не було. Підійшовши ближче, вона побачила довге каштанове волосся, що обвило голову.

Джек глибоко вдихнула, нахилилася до нього й схопила за лямку рятувального жилета, щоб перевернути його горілиць. Це був чоловік. Вона не знала його. А може й знала. Він з її туру? Коли він упав у воду?

Джек наказала собі дихати, відкласти запитання й зосередитися на найважливішому. Цьому чоловіку була потрібна допомога. Дівчина спробувала виконати реанімацію прямо там, але щойно почала розстібати рятувальний жилет, зрозуміла, що не зможе зробити непрямий масаж серця на такій нестійкій поверхні. Потрібно було доставити його на берег.

Джек попленталася багнюкою, тягнучи його за собою й повторюючи в голові етапи серцево-­легеневої реанімації. Але наближаючись до берега, вона помітила, що чоловік не подає ознак життя. Його шкіра здавалася неправильною, якоюсь слизькою й натягнутою, і все тіло було вкрите тонким шаром мулу.

Джек витягла його на берег. Схопила за зап’ястя — пульсу не було. Очі чоловіка були випнуті, а темні, розширені зіниці тонули в пожовклому морі. Його шкіра, яка, судячи з усього, мала б бути смаглявою, як у Джек, набула зелено-­білого відтінку. На скроні в нього була вм’ятина, а під волоссям щось злиплося. Усе стало на свої місця, і жахливий факт став очевидним.

Джек відпустила зап’ястя чоловіка й відвернулася. Вона схилилася над болотом, намагаючись стримати блювоту. Відтак повернулася до каяка, зосереджуючись на заспокійливому вигляді його оранжевого корпусу, занурюючи руки в крижану воду, щоб змити відчуття слизької, липкої шкіри чоловіка.

Перш ніж сісти в човен, Джек востаннє подивилася на небіжчика, який лежав на березі. Його очі були широко розплющені, наче він чудувався тому, як далеко простягаються хмари.

Уперше Джек захотіла бути подалі від води — де завгодно, тільки не на болоті.