Гумор та сатира

Випадок на львівській залізниці

1.

Від вокзалу Міста Лева

Від’їжджав наш друг Степан.

Проводжали вуйко Левко,

Тітка Стефа, кум Роман,

Рідні з Калуша і Стрия.

Повно ящиків, валіз…

Наш Степан себе не стримав –

Мокрим був від вдячних сліз.

І хоч їхав не в палаци,

Шлях складний був перед ним

(Працювати у громадськім

Туалеті міста Рим)

Та думки були високі,

І, вклонившись навсебіч,

Поки ще не рушив потяг,

Він таку сказав нам річ.

2.

— Прощавайте, друзі й рідні!

Україно, прощавай!

Все, що міг, зробив я гідно,

Бо люблю наш милий край.

Першим був я на майданах,

Задля щастя, віз та прав.

І підтвердять вам кияни –

Краще всіх співав, стрибав.

І додам не для параду,

(Ми тут всі одна сім’я)

Нову Раду, нову владу

Україні дав і я.

Їду! Весь віддавши борг свій,

Скромно, без уваги ЗМІ.

Ви ж закінчити реформи

Намагайтесь тут самі.

Та й лишилось небагато,

Уряд в нас немов маяк,

Я ж повинен відбувати,

Рим без мене аж ніяк.

Так, іще попереджаю,

Не проста чека вас путь:

Бідність, голод, неврожаї,

Може, де-кого приб’ють.

Це нормально і природньо,

Не бува прогрес без криз.

Та хоч в дупі, хоч в безодні,

Не втрачайте оптимізм!

Аж у Римі чути хочу

Звідси радісних пісень!

Наша сила — ця співочість,

Український наш жень-шень!

Зупинивсь на хвильку Стьопа:

— Ніби все. Простіть мене…

Потім в лоба себе хлопа,

— Тю! Забув про головне!

3.

— Окрім успіхів у праці,

Я бажаю, дав би бог,

Гарних вам мобілізацій

І військових перемог.

Ворогів у нас без міри,

Не здолати їх то гріх,

Як приїду, перевірю,

Чи здолали ви усіх.

Сам на фронт я йти не можу,

В мене інша славна роль –

Як народ наш переможе,

Я з’явлюсь. Не як король

Чи герой якийсь пихатий

(Тут амбіції малі).

Як не буде супостата

На оновленій землі,

В когось брата вже не буде,

В когось сина. Отоді

Із «європ», мов білі люди,

Повернемось — молоді,

Файні, модні, як з картини,

А не як сибірське чмо.

І любити Україну

Всіх живих тут навчимо.

Ну, а хто? Не одесити ж!

Схід не виведе з пітьми.

Ні, панове, маєм вчити

Українців тільки ми!

Знають в світі це і вдома

(Інший, в справу цю не лізь)

Справжня тільки в нас свідомість,

Чистий в нас патріотизм.

А як, вибачте на слові,

Замутять новий Майдан,

В Київ їхать знов готові,

Знають там наш прейскурант.

Тут Степан до Левка-вуя

Кинувсь: — Хай все буде гут!

Та не вийшло поцілуя.

Неприємне вийшло тут.

4.

Раптом родичі та рідні,

Тітка Стефа, кум Роман,

Якось глянули огидно,

В них змінивсь психічний стан.

Замахали їхні руки,

Червоніло в них лице,

Закричали (не для друку,

Цитувать не може це).

Найпристойніше — «придурок»,

А в загальних рисах так:

— Забирайся звідси, шкура!

Із багном старий баняк!

Миєш панські унітази?

Мовчки мий, і щоб нам цить!

Бо дістала ця зараза,

Коли кожне падло вчить!

Не твоє свиняче діло,

Вчителів тут, як лайна!

Їдь! Щоб менше тут смерділо,

Хочеш, в Рим, а хочеш, на…

5.

Бідний, бідний друг наш Стьопа!

Із гірким «За що?», «Чому?»

Він поїхав до Європи.

Було боляче йому.

Але й там він щохвилини,

Серед всіх важливих справ,

Так за долю України

Вболівав! Переживав!

Візьме пива та попкорну,

І в кафе, десь у кутку

План загальної реформи

Розробля Яценюку.

Потім лист окремий — плани,

Вимага не гаять час…

Мої любі галичани!

Є «степани» серед вас.

Є такі, ну, що поробиш!

Ваша гордість отака,

Місіанство — це хвороба,

Неприємна і важка.

І хоч десь уже сміються,

Ви свою верзете муть.

Може, «ліки революцій»

Вас до тями приведуть?

Або уряд вправить мозок,

Вас позбавивши харчів?

А як ні, то є загроза –

Сам Господь, мов грім вночі,

Вдарить кожного у лоба,

Як в твердий, у мідний чан…

В серці біль моїм, жалоба

До окремих галичан.

Ну, отямтесь! Щоб з Європи

Нам не чути панських слів,

Що в нас край дурних холопів,

Гордовпертих, мов козлів.