Дивлюся інколи на деякі обличчя
І ясно бачу: злодій та свиня.
Та раптом чую: «Непатріотично!
Отак з плеча, категорично
Про діяча рубати навмання.
А він, до речі, лідер правильного руху,
А ще — носій того, що треба, духу,
А те, що інколи краде,
Так іншого узяти де?»
І голос той так переконливо говорить!
Мовляв, підтримуй, хлопче, або буде горе
І нації, і, перш за все, тобі.
І я, мов принц (to be, or not to be)
Ще повагаюся годинку або день,
А потім за оте мурло запхаю бюлетень.
І вмить відкриється мені,
Що я живу не у задушливій брехні,
І що гасають поруч і кричать не злі уроди,
А то є царство Правди і Краси, і Вроди.
І переконливість така вражає!
Я вірю вже у гривню і врожаї,
У теревені від прем'єра Сєні.
І мрію: от якби з’явився геній,
Щоб так, як мене,
З одної бесіди переконав увесь народ.
Такого народи, Вкраїно-нене!
Але не може Неня, бо сапає свій город.
А от в Європі геній такий був!
Він запевняти справжній був король.
Я пам'ятаю, звався він Адольф,
А як його по батькові, забув…