Гумор та сатира

Добрий день, Миколо, брате,

Або «Ніколай»!

Кажуть, хочеш завітати

У наш рідний край.

Пишеш, сон тебе замучив:

Сад і луг в траві…

Ностальгія неминуча,

Як живеш в Москві.

Та прошу тебе як Петрик,

Твій браток, рідня,

Все сприймай політкоректно,

А не як свиня.

Як побачиш дім наш гарний,

Не лякайся, Коль,

Поруч пам’ятник, це Карл,

Був такий король.

Друг великий України,

Майже як Батий.

Квіти, діти — наша зміна,

Тут спокійно стій.

Дивуватися не варто

І здіймати хай,

Як ота почесна варта

Закричить: «зіг хайль!»

Так, рідненький мій Миколо!

В нас нові діла,

Ширше друзів стало коло

В нашого села.

Був такий Степан Кидало,

Злодій, отаман.

Його іменем назвали

В Києві майдан.

І хоч був Степан маніяком,

В історичний час

Два вагони хліба з маком

Він украв у вас.

У Північного Сусіда.

А це не печаль.

В нас такі в тюрму не підуть,

Ще й дадуть медаль.

Так живемо, друг Миколко…

А природа — рай.

Місяць, зорі, і хоч голки

Уночі збирай.

Пам’ятаю йшли з тобою,

Я ще був дитя.

Ти читаєш: «Буря мглою…

Снежные крутя…»

Як забуть мені те небо,

Коні, поруч брат!

А забути, Коля, треба,

Бо я — демократ.

Бо свідомість в скроні стука.

Так що не кажи,

Ніби ти з Москви. Ні звуку!

Боже, бережи!

Знаєш сам, що в світі горе

Не гуля одне.

Тут на днях збирали збори,

Слухали мене.

Ні, спочатку щось про плани,

Як скінчився звіт,

Виступали ветерани

Конотопських битв.

Потім я. Стою мов голий,

І ні «ме», ні «бе».

Ну, коротше, брат Миколо,

Зрадив я тебе.

Добре, що не чула мати,

Господи, прости!

Я сказав, що ти не брат мій,

Що підкидьок ти.

Колю, милий, я — сволота!

Гадом є і був.

Та стрічатись неохота,

Що ти в нас забув?

Хай мине оця зараза,

В інші їдь міста.

Просто вишлеш трохи газу,

І чекай листа.