Гумор та сатира. Збірка

Піскуніана

Що визначає масштаб будь-якого героя? Безумовно, сила та велич його супротивника. Генеральний прокурор Піскун (рука не піднімається назвати його колишнім), як лицар Ланцелот, вийшов на бій з багаторуким драконом, що зветься державний апарат України.

Звісно, мені захотілося оспівати цю людину, ввести його образ у мистецтво. Перед очами замерехтіла збірка ліричних сонетів «Мій Піскун», потім лібретто класичного балету «Піскунчик». Та коли уявив Шевченківський суд у білих колготках, від ідеї балету довелося відмовитись.

Починав я і містичну трагедію «Колишній господар». Уявіть: ніч, Генпрокуратура, до головного кабінету входить Тінь Піскуна, і бачить в кріслі свого Наступника.

Тінь Піскуна. Як смієш ти сидіти в тому ж кріслі, Де про законність не одну я мріяв ніч?!

Наступник (блідий, мов тінь). Мене призначив сам Віктор Андрійович!..

Але далі справа не пішла. Брався я і за оперу, бо люди люблять, щоб співали, і все навкруг було в золоті. Значить, був у мене цар, бояри, олігархи…

Цар (співає). О, дайте, дайте прокурора! Щоб з усіх справ розкрив бодай одну!

Боярин Рибачук. Нам пропонують КУН, ОУН, І знову проситься Піскун.

Цар. Чур мене! Чур! Я через нього вже позбувся сна! Нехай Вишинського, аби не Піскуна!

Хор. На-на! На-на!

Та щось мене і оперний проект затіпав. Бо на роль царя точно візьмуть співаючий символ нашої культури на букву П. І вирішив я написати твір невеликий, але від усієї душі. Так народилася…

Якщо хтось із співвітчизників захоче продовжити мою «Піскуніану», буду тільки радий. Бо Піскун так само невичерпний, як і атом.