Гумор та сатира

Плач про народ незбагненний

Ось народ.

Під синім небом, серед білих хмар

Він крізь час, мов ріка,

Лине і лине…

— Звідки і хто ти, народе гарний?

— З України.

— Де були ви, люди?

Що шукали? Чом зігнулися сумно

Мов колосся під вітром у полі?

— Де були? Та усюди.

Що шукали? Та, мабуть, того,

Чого в світі мало — кращої долі.

— Хто ж ті мудрі, хто ж ті добрі,

Що водили вас по світах

І в будні, і в дні Великодні?

— Та вожді наші та керманичі народні.

Тільки мудрі вони не дуже, та й…

(Глянули карі очі за обрій,

Глянули сині очі у небокрай)

Та й зовсім вони не добрі.

— Що ж робили ви, як ходили?

На що поклали ви силу?

— Ми ходили та просили,

Просили, просили.

— Що ж, ті сильні та багаті, у кого просили,

Щось вам дали?

— Ні, не дали, бо ми їм не милі.

Ні, не дали, ще й плювали

У личка нам білі.

— Що ж ви будете робити, України діти?

— Знову будемо просити, просити.

Чекати, може, станемо гідні.

— А скільки ж вам ще чекати,

Бідні ви, бідні?

— Ой, не знаєм, не знаєм,

Нікому ми не потрібні.

— Ох, неправда, це неправда, —

Мовила Божа Мати, —

Чи просили ви у Того,

Хто все в світі може?

— Це у кого?

— У Бога, — каже Матір Божа. –

Чи просили в Мого Сина,

Сини України?

— Не просили, бо не треба,

Бо нас вчили, що немає Господа на небі.

Нас учили, що ми горді,

Що усе здолаєм,

Що права і свободи та усякий добробут

Ми самі здобудемо для рідного краю.

— Де ж ви візьмете все добре

Та гарне, та росою умите?

— Знову будемо просити, просити,

Просити.

— А у кого?

— Нам укажуть вожді наші народні.

— Що ж, вони до вас добрі?

— Ні, не добрі, не чесні

І нікуди не годні.

— Що ж, ті люди, в кого маєте

Просить собі долі,

Ті вас люблять?

— Ні, не люблять, зневажають,

За сміття на дорозі вважають,

Так, що серце щемить від болю.

Заплакала Пречистая,

Заплакала Матір Божого Сина:

— Ох, нещасні, горді та вперті

Діти твої, Україно…