Гумор та сатира

Страждання на Facebook

Повір, кохана, то не байки,

І сум глибокий недарма.

Зібрав мій пост дві сотні лайків,

А твого лайку там нема.

Всміхнулась ти, мовляв, не горе,

І пострибала, мов дитя.

А я? Як жить мені в ігнорі?

У в лайках сенс мого життя!

Життя безлайкове нестерпне,

І я клянусь тобі, Марусь,

Усім святим! Хоч Цукербергом!

У річці нашій я втоплюсь.

Бо лайки то ж не просто бали,

То значить, «Вася — молодець»

А ти мій статус підірвала

І зруйнувала нанівець.

Хоча позбавить можеш суму,

Зробивши ось, який прикол —

Зайди на стінку мого кума

І напиши: «Петро — козьол».