«…дело есть у нас, в самый жуткий час…»
Живемо у хвилюючі дні. Щоранку майже фронтові повідомлення. Є коаліція! Немає. Підписали! Не підписали. Поділили все, чи щось залишилося? Питається, чого ми так смикаємося? Звісно чому. Кадри вирішують усе. Поставиш якогось кадра, і все! Гаплик! Або, навпаки — повний розквіт.
А що відчуває поет? Здавалося б, пиши, оспівуй чи тавруй — свобода ж така, що нас хвалять усі. Як школярів, котрі перевели бабусю через майдан. Але стільки почуттів товчеться в поетовій душі, що схотілося звернутись до технологій Езопа. Ні, поки що ніхто в нас автора не бере за груди. Просто звірячі аналогії бентежать сьогодні як ніколи. Отож…
Як у лісі шукали прем’єра
(актуальна байка)
В одному лісі жив Ведмідь.
Любив живопис, мед,
І в сплячку залягав щодня.
Та ось настала мить,
Коли Свиня,
Що розбиралася в нюансах конституцій,
Сказала: «Мишо, в тебе чисті руці,
І лісом управлять тобі облом,
Бо це — дурдом.
Давай призначим лісового мера,
Чи там прем’єра,
Хай господарство тягне той слухняний вуй.
А ти їж крашанки та писанки малюй».
Ведмідь погодився і дав команду свиті,
(А звірі там були несамовиті)
І скоро кандидатів привели у двір.
Там був Тапір,
Пара вовків, дві лами,
І ще одна чарівна дама —
Швидка Газель.
І що цікаво,
З вовками наш Ведмідь
П’є мирно каву,
Тапіра ніжно плеска по щоках,
А як побачить ту Газель,
Ну просто страх!
Таку вчиняє карусель:
«Не хочу!» — верещить, —
«Не можу! Заберіть!»
І хутко так ховається в берлозі,
І вже до преси вийти він невзмозі
«Чому?» — питають, — «І невже
Тапір тупий чи той Бізон,
Нечистий на копито,
Повинні стати до державного корита?!»
Мовчить Ведмідь.
«Чи ті вовки ганебні
Задовольнять потреби
Трудящих зайчиків та їжачків?
А от Газель вже звикла…»
Що тут було! Ведмідь такого ікла
Всім показав!
Ніхто не знав, що в нього є такі…
Читач! Пробач!
Давно я не писав байки.
Дозволь скінчити прямо:
Не хоче ту чарівну даму,
Що зветься Юлія,
Пускать до влади Віктор-Президент,
Боїться, що обскаче, і в момент
Мисливців приведе,
А ті почнуть облогу,
Завалиться держава і берлога…
Можливо, страх цей хворобливий,
А може, інтуїція?
Можливо.
Втім, давайте сподіватися на краще, бо у нас, зайчиків, і виходу іншого немає. Може, не заваляться наші хатки разом з нашими надіями, і не опинимося ми в тому місці, де Езоп байок не писав.