Гумор та сатира. Збірка

Мені аж страшно уявляти,

Що стане в рідному краю,

Коли «блакитні» ті хлоп’ята

Навчать неправильно кохатись

Вкраїну милую мою.

Як бригадир Петро, рум’яний,

Зробивши «хімію» як бля,

Піде в колготочки убраний,

В гаю чекати Василя.

А той Василь листа напише:

«Петрусю, кицю, так би з’їв

Твої порепанії ніжки…»

А жінки, жінки, горе їм!

Живуть затурканії, тихо,

Ніхто їх вже не пригорне,

А головне, а головне —

Дітей не буде з того лиха,

І обезлюдніє наш край.

Не дай нам, Господи, не дай…