Гумор та сатира

Мені приснився дивний сон,

Неначе Янукович

Мов велетень із каменю стояв,

А я, котрий віддав за нього голос,

Тремчу під вітром як тендітний колос,

А далі тисячі таких лохів, як я.

Ми всі, сини мільйонного народу,

В «покращення» повірили на мить,

А він бісовській зграї дав Свободу.

Фашистська повінь! Блазні та уроди!

І велетень не хоче їх спинить.

Бо в мозок кам’яний чи у свідомість, може,

Ідея увійшла, зловивши на гачок —

Що той Червоноокий допоможе,

Що фюрера зі Львова переможе

І у господарі піде на другий строк.

І раптом блискавка! І грім, і голос справжній

Від хмар почувсь, і все аж загуло:

— Лупайте мозок цей, уперті та відважні!

Бо брешуть же технологи продажні!

Кричіть про те в гранітнеє чоло!

І ми до велетня підняли в небо руки,

І кожен став як срібная труба.

— Згадай! — кричали ми, — дітей нещасних муки,

Що катували їх бандерівські падлюки,

Якщо не спиниш тих «свободівських онуків»,

На дім твій, на синів впаде навік ганьба!

— Поглянь! — кричали ми, на рейтинги убогі!

Програєш Сєні чи Боксеру все одно,

Абрам Семенович, що ходить в синагогу,

І той на виборах прокинуть має змогу,

Коротше, с фюрером ідея — то лайно!

— Дивись! — кричали ми, — на Півдні та на Сході

Живе народ твій (не «електорат»).

І хоч кидав його ти і розводив,

Якщо нацистам скажеш твердо «Годі!»,

Як серце оживе його заводів,

Він знов підтримає, як виборець і брат.

І тут, немов тягар чи тяжка ноша

Неначе похитнула монумент,

І він сказав згори: «А як же гроші?

Сім’я, маєток, в банку трохи коштів?»

І сумно позіхнув наш президент.

А ми йому усі заспівчували,

І кожен прикусив собі язик.

Це нам достатньо хліба, там, чи сала,

А от йому потрібно ще чимало,

Бо він же, бідний, вже до того звик!

І тут я виступив, хоч до промов не майстер,

Та всі оратори принишкли в мить оту:

— Ви ж православний, згадайте Боже Царство,

Там — прах усе «міжгірське господарство».

Що скажете ви Господу Христу?»

Мовчав Господар, як могутня скеля,

А всі навкруг збудились до межі:

— До чого вже той Бог? Та що він меле?

Нам вигадки до лампочки на стелі,

Хто має щось конкретне — той кажи!

І знизу, з гущі пролунало слово:

— Як будуть ще п’ять президентських літ,

Прийдуть нові і гроші, і обнови.

І він всміхнувся ледь! А потім знову!

І нам на голови посипався граніт.

Та хмара темная закрила хмарочоси,

І місце, де той велетень стояв.

А ми гадали і гадаєм досі,

Він, справді, посміхнувсь чи нам здалося?

І я, і тисячі таких лохів, як я…