Одіссея

Пілос

Наступного ранку Евріклея, увійшовши до покоїв Телемаха з глеком меду й кислого молока, дуже здивувалася.

— Що сталося з тобою? Тобі вночі явилася богиня?

Розглядаючи себе у дзеркалі — відполірованій мідній плиті на стіні — Телемах теж дивувався. Він був на вигляд... він сам не міг сказати напевно, що в ньому змінилося. Очі його сяяли. Шкіра була чистою. І було щось зовсім нове в його поставі, його настрої.

Він узяв меч і пристебнув до пояса. Невже царевич став вищим? Неможливо! Уночі йому наснилися сірі очі Ментеса, і глибоко в серці він відчував, що завітав до нього не тафійський цар, а хтось з олімпійців. І навіть не просто хтось, а сама Афіна, покровителька його батька.

Женихи спочатку не повірили, коли Телемах їх зібрав, але Афіна — якщо це справді була вона — надала йому відваги. Антиной спочатку поставився до нього зі зневагою, потім погодився, вирішивши промовчати і спочатку дочекатися на повернення Телемаха, а тоді вже силувати Пенелопу до згоди.

Після цього царевич вирушив до Ментора, який одразу зрозумів, як діяти. Телемах ще не встиг розібратися, що і як робити, а Ментор доповів, що до темряви на нього чекатиме в порту корабель і двадцять осіб вірної команди.

Лишалося попрощатися з матір’ю (що буде тяжко) — і вирушати в дорогу. Уперше в житті Телемах покидав рідну Ітаку.

Пенелопа взяла сина за руки:

— Якщо наражатимеш себе на небезпеку — пам’ятай: для тебе це пригода, а для мене — ніж у серце. Твій першочерговий обов’язок — не дати мені померти від горя. Зрозумів?

— Я розумію. Але шлях мій принесе нам радість — адже я привезу звістку про батька. Ментор каже, що боги на нашому боці.

І ось Ітака лишилася далеко позаду, і Телемах з Ментором, спершись на поруччя, дивилися, як з безкрайого синього простору постає величний мурований порт Пілос43.

43 Піщаний Пілос, як любив Гомер називати це багате царство на південно-західному узбережжі Пелопоннесу, на кордоні зі Спартою. — Прим. автора.

— Ми насправді зустрінемося з Нестором?

Ментор усміхнувся:

— Так, звісно — це ж його палац височіє над гаванню.

— І що мені йому сказати?

— Боги вкладуть усі належні промови у твої вуста. Ти скажеш усе як слід, і Нестор зустріне нас із теплотою та гостинністю, яка й стяжала йому добру славу. І дивись: звістки про прибуття двох чужоземців уже сягнули його двору!

Варто було кораблю віддати швартови, до них підбігло двоє — юнак Телемахового віку і старший чоловік, м’язистий та бородатий. Вони зупинилися й усміхнулися прибульцям:

— Вартовий на вежі доповів нам, що в гавань прибув корабель, — сказав молодший.

— Під прапором Ітаки, — додав старший. — Ми раді вітати вас у Пілосі. Ходімо з нами.

Сам цар вийшов назустріч гостям. Телемах ще ніколи не бачив такого древнього старця. Усе його обличчя було в глибоких зморшках, але в очах старця був той самий блиск, що й в очах його синів — так, саме вони вийшли привітати гостей та привели їх до палацу. Спина Нестора була струнка й пряма, немов спис, і ходив він, не спираючись на жоден посох.

Так, це був той самий легендарний Нестор, Нестор Премудрий, що був головним радником Агамемнона в десятирічній троянській епопеї, і всі ці роки сам вів у бій свою колісницю пліч-о-пліч з іншими великими героями, й втратив на тій кривавій війні свого сина Антілоха. Проте уславленим героєм Нестор став задовго до Трої. Нестор брав участь у знаменитому полюванні на калідонського вепра — а полювання це відбулося ледь не століттям раніше. Це означає, — у Телемаха запаморочилося в голові, — що Нестор знав Аталанту з Мелеагром. А ще — на цьому полюванні був Ясон і племінник Геракла Іолай. Ще там був Тесей — Тесей і Піріфой, там був батько Аякса Теламон і батько Ахілла Пелей. Нестор знав їх усіх!44

44 До Троянської війни найбільшою спільною виправою грецьких героїв було, мабуть, саме калідонське полювання. Історію того, як ці славетні мужі ганялися за своїм безжальним свинським неприятелем див. у «Героях». — Прим. автора.

Жива легенда, останній з Доби героїв, запрошував їх до свого палацу — вмастити ноги олією, зручно вмоститися на подушках, поласувати смажениною й вином із медом.

— Сподіваюся, у мене вистачить поштивості не турбувати гостей зайвими запитаннями, доки не догоджу їхнім шлункам, — промовив Нестор. — Поїмо, а там уже й до розмов перейдемо.

— Не думаю, що цей молодик колись припинить їсти, — сказав молодший із синів Нестора, побачивши, як у Телемаха округлилися від подиву очі.

Ітакський царевич сідав за стіл із дещо винуватим виглядом. Старший син Нестора втішив його:

— Не звертай уваги на Пейсістрата, — запевнив він. — Їж стільки, скільки захочеш.

— Пробачте мені, — відповів Телемах. — Я... Я не знав, що аж так зголоднів. Їсти на кораблі мені було тяжко — я не звик до морських подорожей. Нас наздогнав мельтем45, розумієте, і...

45 Мельтем — це сильний сухий гарячий західний вітер, який і зараз наганяє морську хворобу на пасажирів паромів, які снують між грецькими островами. Туристи можуть у цьому переконатися. — Прим. автора.

Пейсістрат висунув язика й удав, ніби його нудить. Але Нестор погрозив йому пальцем:

— Помовчи, розбещене дітисько.

Але злоби в його голосі не було.

— Я — Нестор, — звернувся цар до гостей, — це Трасімед, мій старший і більш вихований син. А це нечемне цуценя — Пейсістрат, якого боги послали мені на покуту за якийсь мимовільний гріх, хоча такого страшного злодіяння я за собою не пам’ятаю. Звісно, з роками вони обидва порозумнішають, але поки що маю те, що маю.

Пейсістрат відхилився на подушки й засміявся:

— О, так! Я важкий тягар. Важкий тягар і кара небесна на твої сивини.

Телемах ще ніколи не бачив такої невимушеної приязні та веселощів між людьми — не кажучи вже про царя із царевичами, ще й з такого знатного дому. Вони з Ментором іноді дозволяли собі жартувати. Евмей добре розповідав різні кумедні історії. Телемах міг пожартувати з престарілою служницею Евріклеєю. Пенелопа дуже любила свого сина, проте оці всі взаємні жарти та піддражнювання, оця... невимушеність, щаслива невимушеність — це було для нього щось нове. Так ось як поводяться між собою батько й син! Телемах усміхнувся, а десь із глибин серця піднявся біль.

Ментор глянув на учня й кивнув головою — мовляв, тепер твоя черга говорити.

Але...

Чи не з’їхав часом Телемах із глузду? Чому він тільки зараз помітив, що в Ментора сірі очі? Гострі й сірі, як у Ментеса Тафійського. Не може бути! У Ментора завжди були карі очі — як і в більшості людей у цих краях. Хіба ні? Сірі очі тут трапляються нечасто. Може, вони родичі — Ментор, Ментес...

Але поки Телемах зволікав, пауза в розмові надто затягнулася. Ітакський царевич почав:

— Пробачте мені, Ваша Величносте... — і тут промова його полилася плавно й красиво, так як і казав Ментор. — Ласкаве вино, ласкаве полуденне сонце, а передусім — ваш ласкавий прийом, гостинність — і ваша, і ваших двох прекрасних синів — вразили мене настільки, що я втратив здатність говорити. Час і мені представитися. Ми прибули з Ітаки. Це мій друг і вчитель Ментор. А мене звати Телемах.

Тепер настала черга Нестора із синами втратити від подиву дар мови.

Аж ось на обличчі Нестора з’явилася широка усмішка — навіть зморшки розгладилися:

— Мій милий хлопчику! Очам своїм не вірю! Син самого Одіссея!

— Впізнаю риси батька! — вигукнув Трасімед. — Упізнаю його погляд! Я бився пліч-о-пліч з ним!

І він стиснув руку Телемаха.

— Ми прибули в Пілос у пошуках звісток про нього. Ваша мудрість і ваша обізнаність, славетний Несторе, відомі по цілому світу! Якщо хтось і знає бодай щось про нього — це можете бути лише ви.

Проте Нестор нічого не знав. Якраз він мав багато запитань до Телемаха: які новини з Ітаки? Як поживає Пенелопа? Чи правда, що женихи, які приїхали до неї свататися, обсіли Ітаку, немов зграя стерв’ятників?

Телемах старанно відповів на всі запитання, вдовольни­в­ши жагу царя до новин.

Нестор печально похитав головою:

— Дуже шкода, що я нічим не можу допомогти. Я, бач, відплив від Трої одним з перших — одразу, як місто впало й ще до того, як Афіна наслала шторми, а Посейдон махнув своїм тризубом. Ще тиждень не минув, як я вже був удома у Пілосі.

Аж тут царя осінило:

— Я знаю, до кого тобі слід завітати — до Менелая з Єленою. До Спарти тут недалеко — два дні верхи. Ну, або день, якщо можеш обійтися без сну. Пейсістрат поїде з вами. Хоча — куди подівся ваш друг Ментор?

Усі переглянулися. Де був Ментор?

Ніхто не бачив, як він вийшов.

Аж тут із неба донісся клекіт. Усі глянули вгору: Нестор приймав гостей у внутрішньому дворі просто неба. У безхмарній блакиті кружляв золотий орел.

— Боги з тобою! — мовив Трасімед.