Одіссея

Прокляті діти

Фокіди на Фокіді

Коли народився Строфій, майбутній цар Фокіди, його батьки не вгадали з ім’ям.63

63 «Строфій» означає «закручений» — так називали шахраїв та ненадійних покупців. — Прим. автора.

Виріс він людиною простою, без зайвих вигадок, і думки в нього були простими й невигадливими. Усі друзі Строфія (а мав він їх багато) казали, що йому більше пасувало б ім’я на кшталт «могутній дуб».

Десь років із двадцять тому Строфій одружився. Нареченою його стала Анаксібія, сестра Менелая і Агамемнона. Незабаром у подружжя народився син — царевич Пілад, якого батьки любили і яким пишалися. На жаль, Анаксібія не могла більше мати дітей, але боги — досить неочікувано — дарували їм трьох прийомних дітей, яких батьки любили не менше, ніж рідного.

Сім років тому в Мікенах брата Анаксібії Агамемнона вбила дружина Клітемнестра з коханцем Егістом. Поки ця чоловіковбивця не звернула увагу на дітей — Електру й Ореста, їх вивезла з Мікен до Анаксібії неня Арсіноя разом із молодшою донькою Хризостемою. Тітка була лише рада виховати дітей, як своїх власних, та й Строфій оживився:

— Буде Піладові товариш!

І він не помилився. Племінники добре влилися в сім’ю, але Ореста й Пілада було з першого дня водою не розлити. І от їм обом виповнилося по дев’ятнадцять років, і Строфій прагнув почати вчити Пілада державним справам. До цього дня двоюрідні брати навчалися всього разом, але за фокійськими звичаями Пілад відтепер мав навчатися сам.

Орест теж був законним спадкоємцем трону — але це був Мікенський трон, на якому сиділи Егіст і Клітемнестра, змовники, перелюбники та вбивці. У них уже було двоє дітей — донька Ерігона і син Алект, якого вони виховували як наступного царя.

Визначеність майбутнього Пілада й невизначеність долі Ореста — такий контраст дуже непокоїв обох друзів.

— До початку моєї науки лишається місяць, — сказав Пілад, зустрівши Ореста з Електрою біля фонтана у внутрішньому дворику токійського палацу. — Наближається свято Деметри. Що зробимо?

— Я обіцяла Арсіної з Менандром, що навідаю їх, — сказала Електра. — Тобі теж варто, Оресте, вони завжди пи­тають про тебе.

— Ми з Тюленем, — відповів Орест, — якраз збиралися на полювання, тож я... я приготую Менандрові подарунок, а для Арсіної напишу поему.

Орестові подобалося називати Пілада «Тюлень». Чому? А от із цим усе було складно. Прапрабабця Пілада морська німфа Псамата перетворилася на тюлениху64, аби сховатися від зазіхань Еака, царя Егіни. Утім, образ тюленя Еака не засмутив, він все одно узяв її, і так Псамата народила сина на ім’я Фок65.

64 Псамата була дружиною того самого тюленячого пастуха Протея. — Прим. перекладача.

65 У «Трої» (с. 25) можна прочитати, як Фока вбили його зведений брат Пелей, майбутній батько Ахілла, і Теламон, майбутній батько Аякса. «Фоке» в перекладі з грецької означає «тюлень». — Прим. автора.

Дивна пристрасть Еака не завадила богам зробити його суддею в підземному царстві. — Прим. перекладача.

Син Фока Кріс породив Строфія, батька Пілада. Тож рід їхній називався Фокіди, а острів — Фокіда. А Орест любив жартувати, що Пілад напівлюдина, напівтюлень.

Електра позіхнула. Хлопці завжди нехтували своїми родинними обов’язками. Наступного дня вона вирушила в дорогу, брати (рідний і двоюрідний) помахали їй руками, сіли на коней і дременули до пагорбів на сході. Це не було справжнє царське полювання — брати не брали з собою ані псів, ані помічників. Їм і вдвох було добре.

Пілад і Орест були палко закохані один в одного, і Строфій з Анаксібією порівнювали їх із Патроклом та Ахіллом66.

66 Які доводилися їм ріднею. Пілад походив від Егіни, яка була бабусею і Фока, і Пелея, батька Ахілла. Але також Егіна була матір’ю Меноетія, батька Патрокла. Хоча особисто я не радив би забивати голову всіма цими родоводами — лише мігрень заробите. — Прим. автора.

Така міцна чоловіча дружба була звичним явищем, і боги її благословляли. Прийде час, юнаки виростуть, захочуть одружитися й почнуть шукати собі наречених — але поки що їхня взаємна любов була предметом радості й заздрості всього царства.

— Парнас? — запропонував напрям подорожі Пілад, указуючи на далекі пагорби, що синіли на сході.

— У мене є інша ідея, — відповів Орест. — Рушай за мною, побачимо, чи вгадаєш куди.

Пілад (щоправда, після години в дорозі) таки вгадав, куди вони скачуть:

— Дельфи! Ми прямуємо в Дельфи!

— Правильно! Якраз і попитаємо, що готує нам майбутнє!

Вони їхали в мовчанні. Пілад здогадувався, чому його друг, який на власні очі бачив, як його мати вбиває його батька, волів знати, яке майбутнє приготувала йому доля. Але ще Пілад (та й не лише він) добре знав: весь рід Тантала (нащадком якого був Орест) проклятий тричі. Сам Тантал терпить вічні муки в підземному царстві67; його нащадки Пелопс, Атрей та Агамемнон і самі чинили жорстокі кровопролиття, і самі ставали жертвами страшних убивств, і так одне прокляття громадилося на друге, немов Пеліон на Оссу68.

67 Див. «Міфи». Тантал стоїть у воді, але варто йому нахилитися, аби попити, як вода зникає. Над його головою висять стиглі плоди, але варто йому простягнути до них руку, як вони піднімаються. Звідси вислів «танталові муки» й англійське «tantalize» — мучити. — Прим. автора.

68 Історію того, як одну із цих гір поставили на іншу, див. у «Міфах». — Прим. автора.

Мабуть, знаменитий дельфійський оракул нічого доброго наступному поколінню нащадків Тантала не провістить. Але хай би що йому напророкували, Пілад лишиться зі своїм коханцем. До останнього.

Того дня черга біля оракула розтягнулася надовго. Туди-сюди снували продавці фруктів: оракулові обов’язково треба було піднести пиріг із фігами.

— О прекрасні й з таким смаком одягнені молоді лю-ди! — чіплялися вони до Ореста з Піладом. — Чи бачили ви колись такі добрі фіги, як у нас?69

69 Грецьке слово «сикофант» (sycophant), продавець фіг, англійською означає «підлабузник». — Прим. автора.

Орест пиріг купив. Тоді настала черга продавців ягнят і козенят — перед входом до оракула слід було принести жертву.

Нарешті черга підійшла, жертви були принесені, і настав час Орестові заходити у святилище, яке нагадувало печеру. Він запросив Пілада з собою.

— Заходити по одному! — донісся з печери чоловічий голос. — Лише один може зайти... А ні, я вас бачу, ви нерозлучна пара, тож заходьте як пара. Нумо.

Обійнявшись, Орест і Пілад боязко пішли назустріч голосу. Коли очі юнаків звикли до темряви, перед ними постало внутрішнє убранство святилища. Пілад помітив загорнуту в покривало Піфію, жрицю Аполлона, яка возсідала на золотому стільці на трьох ногах70.

70 Більше про Піфію див. у «Міфах». — Прим. автора.

Друзі знали, що звертатися до неї безпосередньо не можна — лише через жерця, який простягнув їм руку. Орест заплатив йому належну платню — два оболи — і вручив пиріг.

Через сирість у печері Орест почав кашляти, очі його горіли від хвилювання й рішучості. Він намагався говорити правильно й переконливо:

— Я Орест, син Агамемнона, Повелителя народів, сина Атрея, сина Пелопса, сина Тантала, сина великого батька Зевса.

— Ми знаємо, хто ти, — пролунав голос. — З чим ти прийшов? Говори.

— Я хочу знати, як повернути собі батьківський трон.

— Кожен день царювання царя Егіста й цариці Клітемнестри противний богам. Кров, пролита злочинним шляхом, кличе до помсти. За гидке вбивство Агамемнона потрібно помститися. І месником маєш стати ти, Оресте.

— Я... я розумію. Але чи маю я вбити лише Егіста, чи ще й власну матір?

— Ми дали відповідь. Облиш нас.

— Але...

— Геть!

Назад вони скакали галопом, женучи коней, як тільки могли, аж доки Дельфи не лишилися далеко позаду. І тоді Пілад сказав:

— Сподіваюсь, ти не думаєш, ніби я дозволю тобі робити це самотужки.

— Шо ти маєш на увазі?

— Якщо ти збираєшся в Мікени — я з тобою.

— Але ж тобі треба вчитися! У тебе заняття попереду. Усі ці царські справи — управління земельними ресурсами, діловодство, годування худоби...

— Та ну! — усміхнувся Пілад. — Це якраз може почекати, хоч рік, хоч два. Батько зрозуміє.

— Тюленю, це може бути небезпечно. Точніше так: це точно буде небезпечно.

— Тим паче я не відпущу тебе самого. Навіть не сперечайся. Я з тобою. Усе.