Одіссея

Повернення на Еею

Я не забув обіцянку, яку дав тіні юного Елпенора. Але коли на обрії показалися привітні зелені пагорби Ееї, ми були вже виснажені. Ми кинули якір у затоці, продерлися крізь прибій, впали на пісок і поснули, не звертаючи уваги на крики крячок і мартинів.

Коли ж ми прокинулись, на нас уже чекали служниці Кіркеї — вино і м’ясо на тацях, чарівні усмішки на обличчі. Після сніданку я відправив людей до палацу Кіркеї, аби вони принесли тіло Елпенора, решта ж ламала й рубала дрова на погребальне вогнище. З плачем ми віддали вогню його тіло — в обладунках і при зброї — і насипали над ним високу могилу, а зверху поставили весло.

До нас спустилася Кіркея:

— Вітаю вас, відважні хлопчики! Ви побували в царстві мертвих і повернулися назад. Чи багато хто зі смертних може похвалитися цим? Сьогодні ви можете лишитися тут на відпочинок, але завтра на світанку маєте знову вирушити в дорогу. Я покажу вам шлях, яким пливти. Поки ж відпочивайте й розважайтеся.

Цю ніч ми провели разом, і я розповів чарівниці про все, що бачив у потойбіччі.

— Що ж, це ви зробили, — відповіла Кіркея. — А тепер слід доставити тебе додому. Я подбаю про сприятливі вітри, але на вас чекають небезпеки. Першими будуть сирени. Чув про них?

— Звісно, чув, — відповів я, і настрій у мене різко погіршився. — Усі чули про сирен. Але я завжди думав, що це звичайнісінькі морські байки, аби лякати дітей.

— А вони такі ж справжні, як пісок під нашими ногами й зоряне небо над головою, Одіссею. Сирен двоє. Живуть вони на крихітному острові, а навколо лежать кістки їхніх жертв. Їхній спів має надзвичайну силу. Моряки, які почують його, не можуть опиратися цим чарам. Вони пливуть до дивовижного острова, їхні кораблі розбиваються об скелі, і тут сирени налітають на людей, розривають на шматки та ласують їхньою плоттю.

— І що, нам обов’язково пливти повз їхній острів?

— Іншого шляху додому немає. Але я навчу тебе, як врятуватися від них.

І вона навчила. І я всміхнувся:

— Зроблю все, як ти сказала.

— Проте, оминувши сирен, ви постанете перед страшним вибором. Вам доведеться або пройти Планктами...

— Себто, блукаючими скелями?105

105 Назва цих блукаючих скель походить від того самого кореня, що й «планети», небесні тіла, чиї дивні мандри небосхилом надихнули давньогрецьких астрономів назвати їх πλανήτες ἀστέρες — «блукаючі зірки». — Прим. автора.

— Ти теж чув про них?

— Лише про те, що вони дуже небезпечні.

— Якщо пропливати біля них, вони сходяться — точніше, зіштовхуються. Якщо кораблю не пощастить опинитися між ними, його розтрощить, ніби шкарлупку. А якщо не розтрощить, то хвиля від цього зіткнення підніметься така, що жоден корабель смертних її не переживе.

Я ковтнув слину:

— А інший шлях є?

— Є ще дві скелі. Теж небезпечні, але небезпека ця іншого штибу. На першій скелі живе потвора — одна з найстрашніших, найогидніших потвор у світі. Тифон, Гідра й Химера разом узяті здаватимуться милими кошенятами, як порівняти зі Скіллою106.

106 Тифон вважається предком усіх грецьких чудовиськ (див. «Міфи»). Гідра була багатоголовою отруйною водяною потворою та за сумісництвом жертвою другого подвигу Геракла (див. «Герої»). Химера була сумішшю лева, цапа та змії (чи дракона), яка до того ж дихала вогнем. Її побили Беллерофонт разом з Пегасом (див. «Герої»). — Прим. автора.

— Скіллою?

— Одіссею, від одного лише вигляду її кров стигне в жилах. Вона має дванадцять лап, схожих на щупальця восьминога, шість голів на довжелезних шиях, і в кожній — паща з трьома рядами іклів. Зазвичай Скілла харчується дельфінами й тюленями, але понад усе полюбляє жерти людей. Побачивши корабель з людьми, вона витягує шиї, розкриває пащі, і... одне слово, врятуватися не вийде107.

107 За описами, Скілла до пояса має тіло жінки, а нижче — зміїний хвіст і собачі пащі. До того ж раніше вона була звичайною собі німфою, і на потвору її обернула Кіркея (обидві безсмертні були закохані у Главка, бога рибальства й мореплавства). Кірка (за іншими версіями — її родичка Медея) вилила зілля у воду, де купалася Скілла, і тому вона стала потворою нижче пояса. Проходом між Скіллою і Харібдою часто вважають протоку між островом Сицилія і Калабрією — областю на самому «носі» італійського чобота. Якраз на калабрійському боці протоки стоїть місто Сцілла (Шилла), яке примостилося біля високої скелі. Кажуть, що саме там ця німфа й жила (чи живе й зараз). — Прим. перекладача.

— Отже, краще триматися від неї подалі?

— А ось тут є нюанс. Якщо триматися надто далеко від Скілли, можна потрапити до Харібди, величезного чудовиська-виру, який бурлить біля сусідньої скелі. Ту скелю ти впізнаєш одразу — на її вершечку росте самотнє фігове дерево. Харібда легко ковтає кораблі втричі більші за твій. Усі люди загинуть, а від корабля лишаться самі друзки. Вирватися від неї неможливо. Тож краще пройти ближче до Скілли — вона встигне схопити лише шість людей.

— Шість! Тобто, щоб пройти між тими скелями, я маю пожертвувати шістьма моїми людьми?

— Якщо веслуватимете достатньо швидко, більше вона вхопити не встигне. Коли ж пливтимете біля неї — вознесіть молитву до Кратеї, матері Скілли. Якщо правильно все промовите, Кратея накаже доньці припинити. Тож ідемо, тобто, пливемо далі. Наступний острів...

— О боги! — заволав я. — Ще один...

Кіркея ляснула мене по нозі:

— Та годі вже. Наступний острів тихий та красивий — майже, як мій. Називається він Тринакія, і там...

— ...пасе свої стада Геліос?

— Саме так! Про Тринакію ти також чув. Там його доньки, Фаетуса і Лампетія, пасуть сім стад биків і сім стад овець. Це священні тварини, вони безсмертні та безплідні. Але якщо ти або хтось з твоїх людей...

— Так, Тіресій сказав мені. Якщо ми хоч трохи зашкодимо бодай найменшій овечці, нас спіткають страшні нещастя.

— Правильно. На цьому начебто все. А ось і Еос, ранкова зоря, відчиняє ранкові брами. Так рано! Її рожеві персти розфарбують небо, і настане час тобі покинути мене — навіки. Мені так бракуватиме тебе, Одіссею, милий мудрий мореплавцю!

Я поцілував її — ніжно й печально:

— І мені бракуватиме тебе, Кіркеє, чудова чарівна чаклунко!

Вона засміялася, але потім посерйознішала.

— Ти маєш знати, — сказала вона, — що я ношу під серцем ще одне твоє дитя. В Агрія буде брат. Коли він народиться, як мені його назвати?

— Тоді я вже буду вдома, — відповів я, — тож назви його Телегон, «народжений далеко».