Одіссея

Греки вже пройшли цей шлях

У міфі про Прометея греки передбачили всі наші страхи щодо штучного інтелекту. Зевс не дає цим новим незрозумілим істотам під назвою «люди» володіти вогнем — і тут вогонь постає не просто як технологічне диво, яке дає світло й тепло, готує їжу й плавить руду, а ще й як дух, божественна іскра. Зевс боявся, що, отримавши вогонь, діти Прометея не потребуватимуть більше богів, творіння забуде свого творця143.

143 За одним з міфів, саме титан Прометей створив людей — зліпив з глини, змішавши зі сльозами. Життя ж їм дав божественний вогонь, який Прометей украв у Зевса. — Прим. перекладача.

І так, Зевс не помилився — урешті-решт, саме це ми й зробили. І от тепер ми опинилися у становищі Зевса — ми боїмося власного творіння. Може, і серед нас знайдеться Прометей, який дасть штучному інтелекту свідомість, той самий божественний вогонь. Тоді нам теж загрожує доля богів — перетворитися на міфи, які переповідатимуть один одному роботи, на розбиті статуї, які стоятимуть у музеях поруч зі статуями олімпійських богів. Так, греки вже пройшли цей шлях до нас — тому що вони були раніше нас, а точніше, вони й були нами.

Грецькі міфи, а потім — драматургія, поезія, філософія дозволили людям ставити запитання. Трагедія Сократа полягала в тому, що афінська верхівка воліла заборонити й запитання, і не надто приємні відповіді на них. Що ж, ми теж живемо в суспільстві, у якому певні догми краще не ставити під питання, адже на тих, хто переступає межі дозволеного, чекає остракізм.

У греків, як і в американців, британців — в усіх народів, які я знаю, був міф, потужніший за усі міфи, описані в моїх книгах: від «Міфів» до «Одіссеї». Це міф про себе самих — про грецький народ, грецьке суспільство, грецькі досягнення й грецькі чесноти. Серед моїх знайомих, особливо захоплених греками, були ті, хто стверджував, ніби грецький міф величніший, ніж міфи інших народів, але із цим можна посперечатися. Греки створили міф про власну унікальність і велич — так само, як творять його всі народи.

Узяти бодай судову систему, яку створили Афіни...

Пагорб Ареса

На Ареопазі, пагорбі Ареса (він же Марс) афіняни збиралися вершити суд, подібно до того, як вони розглядали першу справу — Орест проти фурій. Звісно, Есхіл у своїй трагедії «Евменіди» (яку я взяв за головне джерело для опису суду над Орестом) описував ідеалізовані Афіни древності, які він собі уявляв (точніше, якими б він хотів їх бачити) і помножив цю давню велич на божественну присутність самої Афіни. Тобто він простягнув коріння афінської юридичної практики до божественної волі й мудрості, які (явно) хотів повернути суддям свого часу, яким було далеко до мудрості й гідності предків. У IV ст. до н. е., через сто років після Есхіла, ритор та оратор Ісократ написав натхненний «Ареопагітик», у якому закликав повернути (вкотре) Ареопаг до давніх чеснот — яких насправді ніколи й не існувало144.

144 Джон Мілтон у 1644 році написав ще більш емоційний памфлет із такою самою назвою, у якій закликав до свободи слова й пом’якшення державної цензури для друкарень. Наводячи приклади з Біблії та інших джерел, поет згадує, що були колись золоті часи, коли свободу друку не обмежували, але нинішні можновладці зневажили старовину. Щоправда, у XVII столітті сама друкарська справа була відносно молодою. Звісно, на її початках, може, і був свій «дикий захід», коли кожен, хто мав друкарський станок, міг друкувати на ньому все, що заманеться (як зараз можна писати все, що заманеться, у цих ваших інтернетах), але загалом Мілтон застосовує у своєму «Ареопагітику» той самий прийом, що й Ісократ. — Прим. автора.

Мілтон робив це свідомо — недарма він назвав свій твір так само, як й Ісократ. А загалом, перші в історії згадки про «старі добрі часи» можна знайти, здається, у «Працях і днях» Гесіода, одному з найдавніших творів в історії людства. — Прим. перекладача.

Що ж, недарма Платон учив про ідеал, який можна встановити й прагнути до нього наблизитися. Заклик «повернімося до ідеалів мудрого й справедливого ареопагу древності» пропускає той факт, що мудрого й справедливого Ареопагу древності ніколи не існувало. Однак гасло змушує нас повірити в ідеал і намагатися до нього наблизитися. Ми подаємо людям нові ідеї, змушуючи їх повірити, ніби вони насправді старі, перевірені й освячені століттями.

Так-то, історія справжнього Ареопагу значно менш красива й славетна, ніж нас переконують Есхіл, Ісократ чи Мілтон. Засідали тут вельможі, колишні архонти145.

145 «Архонт» буквально означає «правитель». На Ареопазі засідали міські можновладці шляхетних родів. І так, їм вистачало мудрості встановити непарну кількість суддів, аби Афіні не доводилося втручатися щоразу, як голоси ділитимуться порівну. — Прим. автора.

Стараннями Солона суд став більш демократичним, але з часом Ареопаг втратив вплив, поступившись владою політичному зібранню, «Екклезії».

Ну і просто цікаво буде згадати, що святий Павло, подорожуючи Середземномор’ям, проповідуючи нову релігію, християнство, теж постав перед Ареопагом, куди його затягли підозрілі та допитливі афіняни:

Деякі з філософів, епікурейців і стоїків, сперечалися з ним; одні говорили: «Що ж то хоче сказати цей балакун»? А інші: «Здається, він проповідник чужих богів!» Оскільки він благовістив їм про Ісуса та воскресіння. Узявши, вони повели його в Ареопаг, кажучи: «Не можемо зрозуміти, що це за нова наука, яку ти проповідуєш, бо вкладаєш щось чуже до наших вух. Отже, хочемо знати, що б це могло бути!». Усі мешканці Афін та прибулі чужинці нічим іншим не займалися, а лише говорили або слухали щось нове146.

146 Діяння святих апостолів, глава 17, вірші 18-21, переклад о. Р. Тур­коняка.