Одіссея

Повелитель народів

Удома!

— Ну що я казав, повелителю? Про такий вітер можна хіба мріяти!

— А ось бурю ти не передбачив, Калхасе.

— Цього ранку я бачив зграю чапель, пане. За тим, як вони летять, я зрозумів, що бурю, яка нас спіткала, наслав Посейдон, аби покарати Аякса. Раптові бажання богів передбачити неможливо.

— Але ж і завдало воно нам шкоди!

— Ми втратили один корабель і затрималися на три дні. Не така вже й страшна шкода, великий царю. Ми вже проминули Арголійський півострів. Невдовзі вже будемо вдома.

Агамемнон окинув поглядом обрій. Попереду поставали обриси Лаконії та східний берег Пелопоннеса.

— Розгорніть прапори! — наказав він. — Якщо я її знаю, вона нас виглядатиме.

Мабуть, дружину свою Агамемнон знав погано. Велична Клітемнестра ніколи не стала б підніматися щодня на скелю та дивитися цілими днями на море, ніби рибальська дружина. Цариця чоловіка не виглядала — принаймні самотужки. Це завдання вона доручила вартовому, який стояв на вежі й оглядав Тиринійську гавань.

Мікенська цариця зручно влаштувалася на троні посередині мегарону — великої зали мікенського палацу, а навколо неї ходив її коханець Егіст, весь час повторюючи: «Лишилося недовго! Лишилося недовго!»

Стіну прикрашав гобелен, на якому був зображений родовід Плейсфенів, нащадків дому Тантала. З одного пагону виростали Тієст і Атрей, які ненавиділи один одного. Егіст був сином Тієста36, Агамемнон і Менелай — синами Атрея.

36 Син нечестивого союзу Тієста й Пелопії, власної доньки. Більш детально історію нащадків Тантала, розпусну й жорстоку, можна дізнатися у «Трої». Пелопія настільки соромилася сина, який народився від Тієста, що лишила його на схилі далекого пагорба — греки часто так робили, якщо вірити історіям Аталанти, Едіпа та інших — див. «Герої». Малюка підібрали та виростили пастухи, а вигодувала коза — звідси й ім’я Егіст, від «ейкс», коза, співзвучно з «егіс», великий щит Афіни, зроблений з козячої шкіри (якщо, звісно, вірити Геродотові). — Прим. автора.

Двоюрідні брати успадкували ненависть своїх батьків та уклали нерушиму присягу кровної помсти — страшну й жорстоку навіть для того часу.

Гобелен подавав сімейну історію з перспективи Атрея — як Егіст його вбив, через що мікенський трон перейшов до Тієста. Агамемнон і Менелай втекли до Спарти, але невдовзі повернулися, аби помститися за батька, скинути Тієста та повернути трон. Агамемнон воцарився в Мікенах, а Менелай отримав Спарту — і, звісно, Єлену37.

37 Більш розлого про Менелая і Єлену див. у «Трої». — Прим. автора.

Атріди, здавалося, здобули остаточну перемогу. Принаймні так подавав історію гобелен.

Але — отакої — Агамемнон з Менелаєм Егіста — вони жартома називали його Цапеня — не вбили. Він утік з Мікен, і про нього довго нічого не було чути.

І от десять років тому Клітемнестра повернулися з Авліди в далеко не найкращому настрої. Разом з донькою Іфігенією її хитрістю заманили в беотійську гавань Авліду, де грецький флот не міг зрушити з місця, — богиня Артеміда наслала на море штиль за те, що Агамемнон застрелив її священного оленя.

Заманив їх туди Одіссей, сказавши: «Мерщій вирушай до Авліди разом із донькою — Ахілл хоче взяти її за жінку!».

Хіба можна було уявити собі більшу честь? Сповнена радості, Клітемнестра з Іфігенією примчали в Авліду з найближчим приливом. Їм ледь вистачило часу надягнути найкращі шовкові сукні із золотими накидками та прикрасами, гідними такої нагоди.

Проте, ступивши на берег, мати з донькою зрозуміли, що покликали їх зовсім з іншою метою. Калхас, придворний провидець Агамемнона, проголосив, що Артеміда вимагає Іфігенію в жертву, щоб спокутувати кров убитого оленя. Інакше грекам годі чекати на попутний вітер, аби вийти з Авліди й дістатися Трої. Похід зазнав би невдачі ще до свого початку. Саме для того їх і покликали, а шлюб з Ахіллом був лише хитрістю, про яку, до речі, сам Ахілл не мав жодного поняття. Ця перша омана, зроблена від його імені, поклала початок ворожнечі Ахілла з Агамемноном, яка тривала майже всю війну.

Клітемнестра так і не забула сморід того спекотного, без найменшого натяку на свіжий вітерець повітря, яке стояло над гаванню, ані безжального, кровожерливого погляду греків, які вишикувалися навколо, — погляду, який супроводжував їх, коли вони йшли від берега.

Клітемнестра не мала кого покликати на допомогу. Усе грецьке військо, від головнокомандувача до останнього простого воїна, було єдине у своєму бажанні, аби справа була якнайскоріше зроблена, і богиня якнайскоріше вдоволена.

Іфігенія, сповнена воїстину царської гідності, сама спокійно лягла на вівтар.

Жінки з почту Клітемнестри говорили потім, що для цариці більшим ударом було розчарування в блискучому шлюбі, ніж кров доньки, яка стікала лезом жертовного ножа в руці Калхаса. У Мікени Клітемнестра повернулася принижена й розлючена. Ніколи, ніколи не пробачить вона Агамемнону.

І ось, не минуло й року після від’їзду чоловіка, як з’явився Егіст — виринув зі свого сховища й схилив коліна перед Клітемнестрою. Він не прогадав: утікач і цариця стали коханцями, і єднала їх ненависть до Повелителя народів.

Цариця завела в палаці нові порядки. Трьох дітей від Агамемнона — Електру, Ореста і Хризостему — усіляко принижували, цькували й відправили на кузню. Дбали про них лише неня Ореста Арсіноя і вчитель Менандр — годували, любили та вчили38.

38 В інших книгах Арсіною називали Лаодамією. У її історії добре відчуваються всі пізніші сюжети про злу мачуху (чи вітчима) та вірну неню. — Прим. автора.

Але повернімося до мегарону, де висить гобелен, сидить на троні цариця, а навколо неї ходить коханець і в сотий раз повторює:

— Лишилося недовго.

Клітемнестра нахилилася до великого вогнища посередині зали. Там давно вже не розпалювали вогонь. Натомість на місці решітки стояла величезна лампа з олією, витончена й красива, і з неї піднімався вогник.

— Олію в цій лампі міняли чотири рази, — промовила цариця, — і мені здається, що ми почуємо новини раніше, ніж постане потреба наповнити лампу знову.

Тут за вікнами загриміли сурми. Клітемнестра всміх­нулася:

— От бачиш!

Але Егіст уже вибіг із зали — цариця чула, як ляпають його сандалії по відполірованих плитах палацової підлоги. Вона почала зворотний відлік, не зводячи очей з вогника над лампою. Вогонь був присвячений Гестії, богині, яка захищала домашнє вогнище. Проста й невигадлива, Гестія була зараз повною протилежністю вогнеокій Клітемнестрі — коханці, королеві, дружині й матері, одягненій у пор­фіру та прикрашеній діамантами. Цариця обернулася до дверей.

Це може статися в будь-який момент. П’ять, чотири, три...

— Це він! Це він! Поза жодними сумнівами — він! — Егіст повернувся, сяючи від захоплення.

— Що ж, тоді наберемо йому ванну та приготуємо все до зустрічі, — відповіла Клітемнестра.

І Агамемнон увійшов:

— А ось і я! Люба моя, ти за десять років лише погарнішала! А на підході вже кораблі зі скарбами — там є на що подивитися. А це — царівна Кассандра, донька Пріама й Гекуби. Це моя... мій трофей. Упевнений, що вона буде корисна тут, при палаці. А де діти? Ось вони! О! Такі сором’язливі. Електро! Ти вже зовсім доросла! А ти? Невже ти Орест? Не треба кланятися, хлопче. Хризостемо! Поцілуй-но тата. А чому вони такі бліді й схудлі? Прихворіли? Нічого, нічого. А що це? Ванна? О люба моя дружино, тепер нам лишається одне — найголовніше, і це ми зробимо одразу після ванни. Чи, може, у ванні? Що? Що? Іди до мене, владичице мого серця. Лев скучив за своєю левицею. Діти, ви можете йти.

Налякані, діти побігли назад на кухню.

«Приводить додому троянську коханку, та ще й хизується нею переді мною!» — бурмотіла собі під ніс Клітемнестра, додаючи у ванну олію з пахощами.

Кассандра, немов дівча, носилася в танці великою залою, наспівуючи:

— У цьому домі смерть свою зустріну я! Тут і помре Кассандра! І станеться це скоро!

Електра, Орест і маленька Хризостема пройшли коридором з кухні до великої зали й причаїлися за довгою завісою.

Їхня мати наливала у ванну пахощі зі срібного флакону. Батько — вони навіть не могли це уявити — швидко роздягнувся догола, наспівуючи щось веселе. Електра почервоніла, а Агамемнон опустився у ванну й радісно охнув, коли його бронзова шкіра торкнулася гарячої води.

— А-а-а-а-а! — зітхнув він. — Нарешті вдома! Нарешті я вдома! Ти не йдеш до мене, люба?

— Постривай хвилинку.

Електра здивувалася. Для чого Клітемнестра несе рибальські тенети?

Спочатку Агамемнон вирішив, що це якийсь жарт — чи сексуальна гра:

— І що тепер, люба?

Тенета вкрили його цілком, її тяжкі краї звисали з ванни. І тут Клітемнестра дістала срібний кинджал і вдарила ним Агамемнона з криком:

— За мою доньку!

Тут вбіг Егіст, дістаючи свій кинджал:

— За Тієста, мого батька!

Електра закрила Орестові рота рукою. Сам він закрив рота Хризостемі.

Агамемнон ревів, неначе ведмідь. Він намагався встати та скинути із себе тенета, але послизнувся й упав. Клітемнестра з Егістом вдаряли знов і знов. Рев Агамемнона перетворився на хрип, і врешті-решт він замовк.

Хризостема обмочилася від страху.

Егіст і Клітемнестра дивилися одне на одного пристрасно, немов молодята на весіллі. Забризкані кров’ю, вони обійнялися.

— А ось і я! — до них донісся ясний, щасливий голос.

Перед вбивцями стояла Кассандра — усміхнена, з простягненими руками. Її час настав, і троянська царівна раділа йому.

Егіст і Клітемнестра, трохи налякані тим, як повелася дів­чина, розвернулися й підняли кинджали. Кассандра не чинила опору й так і впала — з усмішкою на обличчі.

Егіст подивився на бездиханне тіло в калюжі власної крові:

— Хто це? Він казав.

— Здається, царівна з дому Пріама. Явно божевільна.

Завіса у стіні ворухнулася. Егіст помітив це і швидко відкрив її. За нею нікого не було.

— Мабуть, вітер, — підсумував він, не помітивши калюжу на підлозі.

Тим часом Арсіноя тягла за собою дітей коридором, щораз підганяючи: «Швидше, швидше». На задньому дворі на них чекав візок.

— Куди ми їдемо? — питала Електра.

— Про це не турбуйся, люба. Стара Арсіноя їде з вами.

Хризостема плакала на руках в нені. Електра й Орест підняли полог, яким був накритий візок, і дивилися, як зникає за поворотом палац. Чи побачать вони його знову?