Одіссея

Гнів Посейдона

Каліпсо веліла Одіссеєві тримати по лівому борту Великий Віз і Стожари58:

58 Вони ж Велика Ведмедиця й Плеяди. — Прим. перекладача.

— Пливи в цьому напрямку, і пройдеш Схерію, острів, де живуть феаки. Коли побачиш цей острів — знатимеш, що тримаєш правильний курс.

Так Одіссей і плив сімнадцять днів — удень дрімав, а вночі пильнував зорі. І ось на вісімнадцятий день він побачив на обрії туманні обриси феакійських пагорбів.

— Дякую вам, боги! — видихнув він.

Але яким богам він мав дякувати? Один з олімпійців не чув і не бачив суперечки, коли Афіна намовила Зевса відпустити Одіссея з Огігії додому. Це був Посейдон. Він не чув веління Зевса, щоб ніхто й ніщо не заважали царю Ітаки повернутися додому.

— Отже, — прогарчав морський бог, — Одіссей уважає, що може спокійно подорожувати моїми водами? Що я пробачив йому те, що він зробив моєму синові?59

59 Потерпіть трохи — і дізнаєтеся, що то за син Посейдона і що зробив йому Одіссей. — Прим. автора.

Посейдон опустив у воду свій тризубець, закрутивши хвилі й закликавши вітри з усіх кінців землі. Потім він зібрав хмари в один великий грозовий фронт і обрушив бурю просто на беззахисний пліт Одіссея. Хвилі ревіли, здіймаючись до неба, а пліт кидало, немов дитячу іграшку.

Одіссей вчепився за щоглу і кричав:

— О, так! Звісно! Карати вам ніколи не набридне! Любі боги, чому я не загинув під стінами Трої разом з моїми товаришами? На мене б чекав тоді героїчний похорон і асфоделеві поля60 в Елізіумі замість цих тортур!

60 Асфодель — вічноквітучі рослини, які вкривають поля Елізіуму, благословенної землі тих, хто загинув зі славою в бою. — Прим. автора.

Удар блискавки — і щогла зламалася, а Одіссей опинився у воді. У вухах шипіло, легені горіли від солоної води. Герой Ітаки зрозумів, що це кінець. Час його смерті настав. Спасіння немає звідки чекати. Ніхто його не бачить. Одіссей послабив хватку, якою чіплявся за борт плота, й усміхнувся.

Біла богиня

Проте дехто його побачив. Колись її звали Іно, і була вона донькою Кадма. Тепер її звали Левкотея, біла богиня, цариця океану. Наче буревісник, виринула вона з хвиль просто перед Одіссеєм.61

61 Див. «Герої», с. 186. Гера ненавиділа Іно через те, що остання виховувала бога Діоніса, сина Семели, сестри Іно і Зевса. Гера дуже не любила позашлюбних синів свого чоловіка. Як писав римський поет Овідій, Гера так зіпсувала життя Іно, що коли вона, як вважали, загинула, подруги та шанувальниці нещасної розпочали цілий культ, який вихваляв Іно до небес (і, звісно, засуджував Геру). Цього цариця небес теж не могла стерпіти і перетворила цих нечестивиць на буревісників. Тому, можливо, Гомер двічі використовував образ буревісника, щоб показати появу Іно серед хвиль. — Прим. автора.

— Бідна людино! Що ж ти зробив, що так прогнівив Посейдона? Це мало бути щось справді неприпустиме та непростиме. Утім, попри всю його лють, ти скидаєшся на живого й здорового. Роби, як я скажу, і все з тобою буде добре. По-перше, скинь із себе весь одяг і пливи геть від зламаного плоту. Небо проясняється, і тобі видно Схерію, країну феаків. Візьми моє покривало і загорнись у нього. Воно божественне й збереже тебе. Але як виберешся на берег — одразу скинь його, кинь назад у море та негайно повернися до нього спиною. Чуєш мене?

Із цими словами богиня пірнула назад у море — знов-таки наче буревісник.

Спочатку Одіссей, чий розум був наче затягнутий туманом, вирішив, що це йому примарилося. Але відчувши покривало між пальцями, він зрозумів, що все це на­справді.

«Але чому це я маю покинути свій пліт? — думав він. — Він без щогли, але все ще тримається на воді. Вона що — хоче, щоб я потонув? Краще не ризикувати».

І він міцніше вчепився в дошки. Аж тут Посейдон одним легким рухом тризубця підняв останню хвилю. Немов вежа, піднялася вона над Одіссеєм і впала на нього, наче уламок скелі, розтрощивши пліт на шматки.

Одіссей заліз на одну з колод, сівши на неї, немов на коня62.

62 Чи можна вважати це першою згадкою про серфінг у світовій літературі? — Прим. автора.

Але довго так балансувати він би не зміг, тож він таки скинув із себе одяг, перев’язав покривало навколо грудей, стрибнув з колоди й поплив у бік Схерії.

Коли Одіссей стояв на плоту, феакійський берег здавався таким близьким, але у воді все мало зовсім інакший вигляд. Він плив годину, дві, три, чотири, і його очам, які майже виїла сіль, здавалося, що берег лише віддаляється.

Два довгі дні він плив — то злітав угору разом із хвилями, то провалювався вниз, то боровся з ними, то віддавався їхній волі, доки нарешті не схопився за скелю, яка виглядала з дна. Берег був тут. Хвилі били мореплавцеві у груди, трава, за яку він чіплявся, вислизала з рук, але тепер здаватися він не збирався. Він ліз, перечікував, доки схлине чергова хвиля, а потім хапався за наступну скелю. Чи то Афіна вела його, чи то власний розум штовхав, немов у лихоманці, але Одіссей стрибав з каменя на камінь, немов гірський цап, він нарешті знайшов просвіт між ними й упав на піщаний берег біля гирла річки. Наче черепаха в пошуках місця для яєць, він повз далі й далі вглиб берега.

Відчувши себе в достатній безпеці від морських хвиль, Одіссей вкотився в зарості очерету і перед тим, як нарешті впасти в обійми сну, згадав про покривало, яке все ще було в нього на грудях. Він зняв його й кинув щосили в бік моря, побоюючись, що вітер принесе його назад. Проте покривало було зачароване, а отже, само відлетіло далеко в море.

Там з води піднялася біла рука, яка схопила його й опустилася назад у морські глибини.