Одіссея

Подальші пригоди

Ми залишили Одіссея з Пенелопою вдвох біля домашнього вогнища. Красива й затишна картина, і нам лишилося лише відійти, вставши навшпиньки.

Звісно, нічого так просто не закінчується.

«Одіссея» Гомера закінчується тим, що Одіссей з Телемахом відвідують старого Лаерта, який тішиться тим, що син живий і повернувся додому. Три покоління родини встають пліч-о-пліч до зброї, коли на острів прибувають розлючені родичі вбитих женихів. Тут з неба спускається Афіна, заявляючи, що вбивство женихів було схвалено богами, бійку слід припинити, а за велінням Зевса всі мають укласти угоду й визнати Одіссея правоможним царем Ітаки. Греки повільно, але впевнено йшли зі світу божественних об’явлень у світ людських угод.

Проте Одіссей ще мав борг перед Посейдоном. Осліплення Поліфема він мав спокутувати. Якщо згадаєте, у царстві мертвих Тіресій сказав йому:

«Силою й кмітливістю ти переможеш залицяльників. Але твій борг перед Посейдоном ще не буде сплачений вповні. Вертайся додому, в обійми дружини й сина, поверни мир і злагоду в рідний дім, але потім знов збирайся в дорогу, бери весло на плече й вирушай на пошуки землі, де люди не бачили моря, не куштували солі, не знають нічого про кораблі, вітрила й весла. Коли ти прибудеш у ту землю, то місцевий житель, побачивши весло в тебе на плечі, запитає, куди ти несеш віяльну лопату — тоді встроми весло в землю, принеси жертву Посейдонові й вертайся додому, а по дорозі принеси жертви всім дванадцяти богам по черзі».

На цьому Гомер замовкає. Про подальші пригоди Одіссея ми дізнаємося з «Телегонії», втраченого рукопису, який розповідає про пригоди Телегона, сина Одіссея від Кіркеї.131

131 Від поеми збереглося лише два рядки. Цілий же її зміст ми знаємо з «Хрестоматії» Прокла, філософа ІІ ст. н. е., своєрідного вступу в давньогрецьку літературу для новачків, додатку для його ж «Граматики». — Прим. автора.

«Телемах» означає «далекий воїн». «Телегон» — «далеко народжений». Для обох Одіссей був далеким батьком.132

132 Так само як «телефон», «телекомунікація» та інші схожі слова стосуються до передачі й прийняття сигналу на відстані. — Прим. автора.

Отже, у «Телегонії» Одіссей знов вирушає в мандри й потрапляє до Теспротії, де, як і передвіщав Тіресій, весло прий­мають за лопату. Там Одіссей кілька років «втішає» місцеву царицю Каллідіку, яка народжує від нього сина на ім’я Поліпоет. Теспротійці вирушають війною на сусіднє плем’я бригів, на чиєму боці бився Арес. Одіссей (а разом з ним — Афіна, куди ж без неї) б’ються проти бригів, але після кровопролитних боїв втручається Аполлон, який припиняє війну. Каллідіка помирає, а Одіссей повертається додому, лишивши царювати Поліпоета.

Уся «Одіссея» — історія того, як вірний чоловік прагне возз’єднатися з милою дружиною. Але його дивна тяга до жінок, чиї імена починаються на «К» (Кіркея, Каліпсо, тепер от Каллідіка, чи є ім’я, за іронією, означає «справедливе судження»), ніби натякають, що його уявлення про вірність і моногамію дещо відрізняються від наших.

Далі «Телегонія» переносить нас на Еею, де Кіркея розповідає своєму синові Телегону, що він — син великого героя Одіссея, царя Ітаки, який здобув перемогу у Троянській війні. Телегон, як і личить юнакові його вдачі й темпераменту, рветься в широкий світ. Кіркея дає йому з собою зачарований спис, який скував сам Гефест. У його наконечнику — отруйне жало морського ската.

І тут відбулося, як казав Томас Гарді з іншої нагоди, «сходження двох»133.

133 Британський поет Томас Гарді назвав так поезію про зіткнення «Титаніка» з айсбергом. — Прим. перекладача.

Одіссей вертається в Ітаку, а Телегон вештається морями. Як і його батька свого часу, хвилі виносять його на невідомий берег. Щоб душа не розпрощалася з тілом, Телегон забиває кількох знайдених свійських тварин. Одіссей дізнається, що якийсь чужинець забиває його худобу, іде розібратися з грабіжником. Виникає бій, і отруєне жало завдає Одіссеєві смертельної рани. Телегон дізнається, кого вбив, і плаче над напівмертвим Одіссеєм, який його прощає. Не зовсім та «мирна смерть на суші глибоким старцем». Можливо, отруйне жало ската й привнесло якийсь морський елемент, але це точно не мирна смерть134.

134 Стівен Фрай використовує не зовсім точний англійський переклад «Одіссеї», де Тіресій пророкує «смерть у морі» (death at sea), у той час, як в усіх перекладах згадується про «смерть далеко від моря». — Прим. перекладача.

Фінал історії — зовсім неймовірне «подвійне парування»: Телегон відвозить тіло Одіссея (а разом з ним — Телемаха й Пенелопу) на Еею. Там героя і поховали135.

135 Поруч з Елпенором і його веслом, яке, напевно, встигло пустити там коріння. — Прим. автора.

Кіркея робить Телемаха, Телегона й Пенелопу безсмертними. Телегон одружується з Пенелопою, а Телемах — з Кіркеєю. Так зрілі дами, втративши оригінал, паруються з його омолодженими копіями. Здається, їх можна назвати переможницями136.

136 «Телегонія» — не єдиний варіант «нових пригод Одіссея». Є версія, згідно з якою Пенелопа не дочекалася на Одіссея і народила від одного із залицяльників сина. Одіссей її чи то вбив, чи то покинув Ітаку. Ще є версія, згідно з якою Афіна не прилетіла на допомогу царю Ітаки в битві з родичами женихів, і сварку розрішив Неоптолем, цар Епіра: Одіссей має передати владу Телемахові, сам на десять років піти у вигнання, а тим часом родичі женихів мають відшкодувати всі заподіяні женихами збитки. Саме під час вигнання Одіссей і зустрів Каллідіку. Якщо ж звернутися до пригод Телегона, то існує переказ, що Кіркея воскресила Одіссея, але її вбив Телемах, і тоді Одіссей помер удруге, від горя. За іншими легендами, Одіссея воскресила Каліпсо й подарувала йому вічне життя. Усе це наочно засвідчує те, що сиквели, спінофи, римейки та ребути, які часто зводять нанівець ідеї оригінального твору, — явище таке саме старе, як і література. Тож за бажанням «Телегонію» та інші продовження можна віднести до розряду фанфіків, які ніяк не впливають на оригінальний твір. — Прим. перекладача.

Епіграфом до своєї книги я взяв слова з «Реквієма» Роберта Луїса Стівенсона. З огляду на історію смерті й поховання Одіссея, уся поезія цілком може слугувати епітафією:

Під небом широким, де сяє зоря,

Зготуйте могилу, і ляжу там я.

Радо прожив я своє життя

І з радісним серцем спочив.

І напишіть на могилі ось так:

Привів до мети його довгий шлях,

Нарешті вернувся із моря моряк

І мисливець — із лісу домів.

Може, Еея і не була бажаним домом Одіссея, але Кіркея вочевидь прагнула лишити його при собі. Що ж, безсмертні зазвичай отримують бажане.

А що ж було з Енеєм, якого ми залишили, коли він відпливав від Карфагена, споглядаючи на дим погребального вогнища Дідони?

Вергілій в «Енеїді» багато наслідує Гомера — особливо в 3 книзі своєї поеми, де Еней зіштовхується зі Скіллою і Харібдою і навіть спускається в царство мертвих (у 6 книзі). Там Еней зустрів Дідону, дізнався, що вона собі вчинила, і марно намагався помиритися. Анхіз, його мертвий батько, передрікає синові, що той покладе початок великій імперії — власне, уся Енеїда просто пересипана досить екстравагантними пророцтвами про велич майбутнього Риму. Потрапляє Еней і на острів циклопів та дізнається про осліплення Поліфема від людини, яка називає себе Ахеменідом. Його Одіссей (у римській транскрипції Улісс) забув на острові. Загалом, в «Енеїді» про Одіссея згадують у не надто позитивному ключі. А ще Еней зустрічає гарпій (як Ясон) і відвідає Строфади («острови, що обертаються»).

Друга частина «Енеїди» розповідає, як Еней з троянцями засновує поселення в Італії. Латин, цар Лацію, пропонує йому одружитися зі своєю донькою Лавинією (суцільне «ла-ла-ла»). Щоправда, ненависть Юнони до Енея нікуди не ділася, адже вона все ще боїться, що настане час, і Рим одного дня зруйнує милий її серцю Карфаген. Богиня підбурює Турна, царя сусіднього племені рутульців, напасти на троянців. Після низки заручин, зрад, убивств і союзів Еней убиває переможеного Турна.

Троянець Еней заснував Рим, який згодом підкорив Грецію. Троя перемогла ахейців. Вергілій постійно підкреслює, що переміг не просто Еней — перемогла Асія, як називали тоді Анатолійський півострів. В «Енеїді» Еней часто називається «нащадком Дардана», від якого пішла назва Дарданелльської протоки137.

137 Дардан, син Зевса й Електри, міфічний родоначальник троянців. За легендами, походив з Аркадії, але після вбивства власного брата через докори сумління пустився в мандри, доки не потрапив до Трої, де став царем. — Прим. перекладача.

Півострів Троада, на якому стояло місто, і тоді, і зараз був входом у Чорне море і своєрідним мостом між континентами. Троянська війна, потім розподіл Римської імперії, постання Візантії, хрестові походи, Османська імперія та війни європейців проти неї, яким поклала край (чи просто поставила на паузу) Перша світова війна, — ці землі завжди були в центрі культурних, етнічних, географічних пертурбацій.

Свого часу Шекспір написав серію історичних п’єс з метою ствердити право Тюдорів на англійський трон. Так само «Енеїду» Вергілія було написано, щоб ствердити право династії Юліїв-Клавдіїв правити Римом. Імператор Октавіан Август, якому догоджав Вергілій, був внучатим племінником Юлія Цезаря, який уважав себе нащадком Енея. Розбивши флот Марка Антонія і Клеопатри, Август оголосив себе першим римським імператором, чим шокував багатьох римлян-республіканців138.

138 Фактично першим імператором був Юлій Цезар, якого вбили якраз за узурпацію влади. Римляни пишались тим, що вони республіка, тож Август мав підстави боятися. — Прим. перекладача.

Тож Октавіанові потрібно було знайти якусь підставу для царювання — і Вергілій зробив йому таку ласку. Він навіть змінив друге ім’я сина Енея, Асканія з Іл (від «Іліон», друга назва Трої) на «Іул» (Юлій), що сильніше пов’язало його з родом Юліїв, gens Julia, з якого пішов і Цезар, і Август, і наступні імператори139.

139 Хоча «Оксфордський словник античності» (Oxford Classical Dictionary) стверджує, що вперше зафіксував ім’я «Іул» замість «Іл» Катон Старший, який жив майже за сто років до Вергілія. — Прим. автора.

Цікаве відгалуження цієї легенди стало дуже популярним у середні віки завдяки історику та клірику Гальфріду (Джеффрі) Монмутському. За цією легендою, один з нащадків Енея на ім’я Брут потрапив на сирий туманний острів на північ від Галлії, там переміг плем’я велетнів і заснував царство, яке на його честь (хоч і з перекрученим іменем) стало називатися Британією.

Прав, Британіє, морями!