Одіссея

До свинарника

Евмей сидів біля хижі на довгій лаві за довгим столом — з одного боку лавка, з іншого — дерев’яні стільці. Коли Одіссей наблизився, до нього з гавкотом кинулися чотири величезні пси. Проте цар знав, що робити: він хутко ступив убік і одразу сів за один зі стільців, поклавши посох на землю. Пси гарчали й скалили зуби, проте лишили жебрака у спокої110.

110 Якщо знаменитий переповідач грецьких міфів Роджер Ленселін Грін не збрехав, саме так заспокоюють грецьких псів — чи принаймні заспокоювали в 1958 році, коли він писав свою «Повість про Трою»: «Одіссей поспішно сів, аби показати псам, що він друг, — знак, який пси у Греції розуміють і досі» — Прим. автора.

Евмей велів псам відійти і звернувся до гостя:

— Добре зробив, друже. Вони могли розірвати тебе на шмаття. Хоча взагалі-то їсти в тебе нема що — самі кістки та шкіра. Але ми це виправимо. Заходь, почастую.

— Дякую, щедрий пане! — Одіссея здивував і налякав власний голос, скрипучий голос стариганя. Що ж, Афіна ніколи нічого не робила наполовину. — Ви дуже гостинні. Нехай воздасть тобі Зевс за милосердя до бідного скитальця.

— Не бери в голову, друже. Від мене не убуде.

Евмей узяв зі стада двох ніжних пухких поросят, поставив на стіл глек з вином і велів Одіссеєві не соромитися й пити. Ріжучи поросят і готуючи м’ясо, він розповідав гостеві, як ідуть справи у країні. Говорив він так, що в Одіссея склалося враження, що гостинний свинар радий нагоді виговоритися бодай перед кимось.

— Саме так! — виливав він душу. — А коли я згадую про вино... Мій пан робив його з такою душею й таким старанням! Може, це й не найкраще вино у світі, але якщо спробуєш його хоч раз — то не моргнувши оком віддаси цілий міх хваленого Самійського за один ковток нашого. А ці покидьки тягнуть його днями й ночами, а випорожнюються — о боги — у куті великої зали. Так осквернити палац! І я то не вигадую — я сам то бачив. Й ані у гріш не ставлять шляхетну Пенелопу. Якби мій пан тільки це побачив... він би відірвав їм усім яйця й кинув би їсти моїм свиням!

— О боги! А цей ваш пан — людина неабияка. А хто він?

— Неабияка людина, кажеш? Так, неабияка. Людина. Хоча знаєте? Це не просто людина, це кілька людей в одному тілі. Син, батько, чоловік. Хоча кого цим здивуєш, ми всі такі. Але він — цар. Мудрий та справедливий. Він добре править, зав­жди справедливо судить. А ще він будівничий — майже власноруч розпланував і звів свій палац. А ще він — справжній моряк. Сам бачив, як він ногами тягнув снасті, ліктем правив стерном, а руками стругав сопілку. А ще він може пасти худобу не гірше за мене чи інших пастухів. А ще він великий воїн. У боротьбі він, мабуть, і самому Тесеєві не поступився би111.

111 За легендою, саме Тесей винайшов мистецтво боротьби, у якій вправність та вміння можуть перемогти грубу силу. Греки називали цю брутальну суміш боротьби й мордобою «панкратіон». Див. «Герої». — Прим. автора.

Він легко підкине в повітря людину, утричі більшу за себе. А який він лучник... Кращого я не бачив. Стріляє, як Аполлон. І з мечем рівних йому немає. І спис кидає далі за будь-кого. А його славнозвісний розум... — Евмей постукав пальцем по скроні, — тут у нього більше хитрощів, ніж у Гермеса, і більше мудрості, ніж в Афіни. Не знаю, звідки в нього це все. А ще він...

— ... співає, грає на всіх музичних інструментах, відомих і невідомих, танцює, жонглює, стриже вівці... — усміхнувся гість.

— Можеш сміятися, друже, але мій пан — найкращий... хоча... ні, — Евмей збився, на очах у нього виступили сльози. — Він був найкращим.

— Цей ідеальний герой, зразок в усьому — він що, помер?

— Так, помер... не знаю, дев’ять чи десять років. Загинув у хвилях, коли після падіння Трої трапилася страшна буря. Найімовірніше, він загинув саме тоді.

Жебрак нахмурився:

— Одіссей? Здається, я чув це ім’я. Я свого часу добряче помандрував світом, наслухався різних історій. Дай-но згадаю. Мені казали що цей Одіссей — він живий, і я їм вірю. Вони казали про відчайдуха, який уже багато років поневіряється морями — бився під стінами Трої і тепер мріє потрапити додому. Це точно мав бути Одіссей. Тож мені здається, що він живий. Навіть, я сказав би, дуже живий!

Евмей ще більше насупився:

— Друже, я радий бачити тебе своїм гостем. У мене є вільна кімната — живи, скільки захочеш. Але якщо хочеш розрадити мене, кажучи, що мій пан живий, — краще не треба. Одіссей помер. Так, це жахливо, але ми змирилися, призвичаїлися. Звісно, про нього ходять різні байки — одні бачили його в Лівії, другі — на Криті, треті — на місяці... Оманлива надія — вона як солодка отрута. Тому прошу — не треба.

Одіссей підняв правицю:

— Я кажу те, що кажу, не тому, що хочу догодити вам. А тому, що це правда. Але я шаную ваші почуття і тому більше про це не говоритиму.

— Дякую друже, — усміхнувся пастух. — Поговорімо про інше. Розкажи про себе. По тобі видно, що ти звик віддавати накази. А тепер ти тут, на Ітаці, у дранті. Мабуть, життя обійшлося з тобою не найкраще.

Уява в царя Ітаки була багата, тож він залюбки навигадував Евмеєві байок про своє життя на Криті — заколоти, зради, вбивства. Урешті-решт його захопили теспротійці та вирішили продати в рабство112.

112 Теспротійці — було таке плем’я на північному заході. — Прим. автора.

Недарма Одіссей був онуком Гермеса — бога брехунів, волоцюг, шахраїв та любителів вигадувати історії. Евмей слухав його з розтуленим ротом і врешті-решт відповів:

— Друже, послухай. У нас стільки спільного! Дай-но розкажу тобі свою історію.

Розповідь Евмея засмутила царя Ітаки. За всі роки, що він знав пастуха, ще до Троянської війни, він ніколи не розповідав свою історію. Виявилося, він був сином царя, який правив двома островами. У десять років його вкрали фінікійські пірати й продали в рабство. Після численних пригод Евмей опинився на Ітаці.

— Ми обидва уникли рабства! — сказав Евмей гостеві. — Але мені пощастило більше. Лаерт — чудова людина, і працювати на нього було щастям — на нього і на його сина Одіссея. А тепер — дивись. Геліос уже майже завершив свій шлях і збирається в ліжко. Нам, здається, теж треба.

Лежачи на грубому матраці, але у відносному комфорті Одіссей пів ночі перебирав у голові різні думки: як він пробереться в палац, як покарає залицяльників — усіх до одного. І як нарешті обійме милу Пенелопу. Але чи зможе він це зробити самотужки? І чи вистачить допомоги свинаря? А ще — Телемах. Нарешті Одіссей побачить сина, який був ще немовлям, коли греки відпливали на Троянську війну. Якраз зараз Афіна має викликати його зі Спарти додому.